Управління ризиками у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання

· управління ризиками суб’єкта господарювання здійснюється на основі сукупності кількісних показників (коефіцієнтів та індикаторів) відповідно до системи цілей та завдань моделі управління ризиками, має бути максимально насиченою, гранично повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметри та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;

· цільові показники  управління фінансовими ризиками (як і вхідна первинна інформація) повинні  бути приведені до зіставних одиниць  виміру, що забезпечує можливість їх адекватної фінансово-математичної та аналітичної  обробки, а також формування тренду їх зміни (розроблення сценаріїв розвитку подій);

· кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, що використовується моделлю управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;

· обов’язкове обґрунтування  вибору методів статистичного, математичного  та аналітичного моделювання з метою  забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації  фінансових ризиків;

· формування якісних  та кількісних параметрів виявлення, ідентифікації  та оцінки ризиків суб’єкта господарювання у плановому періоді в рамках здіснення операційної, інвестиційної  та фінансової діяльності відповідно до усталеної (стійкої) сукупності певних напрямів спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління фінансовими ризиками;

· обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль моделі управління ризиками підприємства, її окремих  складових елементів у вигляді методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків у межах здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Отже, формування адекватної та ефективної моделі управління ризиками передбачає вирішення сукупності питань, які можна розподілити за такими напрямами:

· локалізація етапів (визначення структури) моделі управління ризиком;

· аналіз основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками;

· обґрунтування основних кількісних показників, що використовуються в моделі управління ризиками.

Визначимо кожен із зазначених напрямів детальніше.

Структурування моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю. Так, модель управління фінансовими ризиками спрямована на реалізацію зазначених нижче завдань, які, у свою чергу, є взаємоузгодженими послідовними ітераціями в системі управління фінансовими ризиками.

 

3.1. Характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками

Сукупний ризик суб’єкта господарювання включає сукупність різних ризиків, які можна об’єднати  у такі групи – операційні, інвестиційні та фінансові ризики. Фактори, що визначають базові характеристики ризиків, будуть різнитися в рамках окремих напрямів (центрів) ризиків.

Так, операційні ризики суб’єкта господарювання формуються під впливом таких факторів:

· зміна тривалості операційного циклу, що впливає на формування потреби  підприємств в оборотному капіталі;

· зміна обсягів виробництва, що визначає формування залишків готової  продукції та обсягів її реалізації;

· зміна обсягів реалізації, що впливає на формування грошових потоків підприємства, забезпечення його ліквідності та платоспроможності;

· зміна тривалості виробничого  циклу як наслідок технологічних  ризиків;

· зміна вартості активів  підприємства як наслідок їх алокації;

· зміна конкурентної позиції підприємства на ринку ресурсів (продукції).

Зазначені фактори негативно  впливають на формування сукупності операційних ризиків, насамперед на формування грошових потоків підприємства від основної діяльності. Зауважимо, що ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі немає однозначності щодо визначення поняття операційних ризиків, оскільки різні автори, класифікуючи ризики, посилаються на операційний ризик як результат дії різних факторів. Розглянута вище локалізація операційних ризиків узгоджена із класифікацією видів діяльності підприємства. Наприклад, операційний ризик ідентифікується як сукупність ділового ризику (business risk – зміни обсягів реалізації чи операційної маржі) та випадкового ризику (event risk – шахрайство, помилки, вихід із ладу систем).

У свою чергу, інвестиційні ризики суб’єкта господарювання визначаються рівнем та особливостями впливу таких факторів:

· зміна реальної (ринкової) вартості необоротних активів;

· науково-технічний прогрес  та науково-технічна революція;

· моральне та фізичне  зношення об’єктів основних фондів чи нематеріальних активів;

· зміна кон’юнктури на ринку R&D (науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт);

· зміна нормативно-правового  воля здійснення інвестиційної діяльності;

· зміна термінів окупності  довгострокових інвестицій (як капітальних, так і фінансових);

· перерозподіл прав власності щодо підприємства, в цінні папери яких здійснюються вкладення підприємства;

· оголошення дефолту  об’єктами інвестування (за облігаціями, інвестиційними та ощадними сертифікатами, державними цінними паперами);

· втрата контролю над  афілійованими та асоційованими підприємствами.

Урахування інвестиційних  ризиків передбачає аналіз впливу на фінансовий стан суб’єкта господарювання та його фінансові результати (прибуток) особливостей фінансування основних фондів, здійснення портфельного та прямого  фінансового інвестування, а також формування нематеріальних активів (фінансування розроблення новітніх технологій, їх упровадження та ін.).

Фінансові ризики підприємства включають вплив сукупності фінансових показників, що визначають особливості здійснення фінансової діяльності, а також забезпечення фінансової спроможності підприємства. До таких факторів можна віднести:

· структуру капіталу та фінансовий ліверидж як фактор забезпечення зобов’язань підприємства;

· зміну кредитних  ставок, унаслідок чого формується відхилення реальної вартості обслуговування капіталу підприємством від поточної ринкової вартості;

· зміну нормативно-правового  поля здійснення фінансової діяльності;

· зміну тривалості фінансового  циклу як фактора формування касового розриву та забезпечення резерву ліквідності підприємства;

Управлiння фiнансовими ризиками

· зміну платоспроможності  кредиторів та дебіторів підприємства;

· імовірність оголошення підприємства банкрутом;

· загрозу ринку корпоративного контролю – втрату контролю над  підприємством унаслідок ворожого поглинання і, як результат, втрату контролю за його грошовими потоками.

Слід зазначити, що певна  сукупність факторів формування невизначеності фінансово-господарської діяльності об’єктивно перебуває поза контролем підприємства. На основі цього припущення Г. Марковіц виділив для інвестиційного портфеля системний ризик, який є спільним для всіх активів, що можуть бути включені до такого портфеля. Відповідно, інвестиційний керуючий неспроможний ні повністю, ні частково уникнути цього ризику. За аналогією можна стверджувати, що функціонування будь-якого підприємства (здійснення будь-якої господарської операції, реалізації інвестиційного портфеля) пов’язане із системним ризиком, який формується внаслідок сукупності об’єктивних факторів. До них можна віднести, наприклад, природні ризики (стихійні лиха, зміна погоди, неврожаї та інші); політичний ризик, ризик зміни державою ”правил гри” та ін. Водночас Марковіц визначав належність до окремих видів активу специфічного ризику, який відрізняється від активу до активу, — несистемного ризику.Відповідно, інвестиційний керуючий через підбір та включення до портфеля різних активів досягає зменшення сукупного ризику такого портфеля. Аналогічно для фінансово-господарської діяльності підприємства можна стверджувати, що з будь-яким носієм ризику асоціюється також несистемний ризик як вираження унікальності такого носія. Це твердження дає змогу визначити можливі напрями впливу підприємства на формування його сукупного ризику як об’єктивної взаємодії системного та несистемного ризиків у розрізі сукупності їх носіїв.

Деяку модифікацію системи  ризиків Г. Марковіца запропонували  спеціалісти американської компанії Analytic Investors, Inc. (Clarke et.al.). Розподіл сукупного ризику активу (портфеля активів як форми їх алокації) здійснюється у системі системний ризик – активний ризик. При цьому системний ризик є результатом впливу таких факторів:

· ринок цінних паперів;

· вартісний фактор (відношення балансової вартості до ринкової);

· ринкова капіталізація;

· зміна процентних ставок;

· імовірності (ризику) дефолту.

У свою чергу, активний ризик  є результатом поточних управлінських  фінансових рішень щодо формування та перегляду інвестиційним керуючим портфеля активів із плином часу.

Альтернативним підходом до розглянутих  вище класифікацій сукупного ризику є деталізований підхід до визначення центрів локалізації ризиків, що  забезпечує певний рівень свободи для фінансового менеджменту в обґрунтуванні центрів формування ризиків і, відповідно, видів ризиків, які розглядаються як об’єкт управління в рамках моделі управління ризиками підприємства. При цьому такий перелік видів ризиків є відкритим, що дає змогу його модифікувати до потреб конкретного підприємства. Отже, перевага даного підходу до трактування структури сукупного ризику та визначення центрів локалізації таких ризиків полягає у можливостях використання досвіду фінансових менеджерів підприємства, їх кваліфікації для адаптації системи локалізації ризиків до потреб підприємства.

Сукупний ризик суб’єкта господарювання, за Черг Лі, формується як проста арифметична  сума ділового (операційного) та фінансового  ризиків.

Основним фактором формування сукупного ризику підприємства є фінансова його складова, яка, у свою чергу, залежить від рівня фінансового лівериджу – співвідношення між позиковим та власним капіталом.

Незважаючи на велику кількість варіантів структурування сукупного ризику суб’єкта господарювання, для потреб його кількісної оцінки використовуються спільні показники та математичні змінні, які розглядаються далі.

 

3.2. Основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками

У сучасній практиці корпоративних  фінансів для кількісної оцінки сукупного ризику та окремих його складових може використовуватися сукупність різноманітних фінансово-математичних моделей.

Водночас такі розрахунки можуть бути спрощені шляхом використання персональних комп’ютерів та прикладного забезпечення. Серед програмних продуктів, що застосовуються для потреб оцінки ризиків, можуть бути як прості табличні процесори (наприклад, Statistica, SPPS, S+, MathLab):

· середнє квадратичне  відхилення, або дисперсія, очікуваної величини цільового показника:

 

де: σ – середнє квадратичне відхилення цільового показника Х;

σ² – дисперсія цільового показника Х;

X_i – і-те спостереження цільового показника;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

n – кількість спостережень цільового показника;

· для кількісного оцінювання ризиків, пов’язаних із активами, що мають активний ринок обігу (наприклад, цінні папери), може використовуватися коефіцієнт β моделі САРМ, який виражає кількісну оцінку системного (або ринкового) ризику за класифікацією Г. Марковіца:

де: R_j – очікуване значення дохідності j-го активу;

R_m – очікуване значення дохідності ринку;

σ²_m – дисперсія ринкової дохідності.

Як уже зазначалося, ідентифікація  та оцінка фінансових ризиків у структурі  моделі управління ризиками потребує формування відповідної системи  показників, що уможливлювала б як дослідження якісних характеристик  фінансових ризиків, так і їх кількісну оцінку. Відтак для розрахунку параметрів сукупного ризику та його складових, у тому числі згаданих показників рівня ризику, а також дослідження та оцінки інших характеристик фінансових ризиків можуть використовуватися такі показники та коефіцієнти:

момент k-го порядку відносно фіксованої величини А:

Управлiння фiнансовими ризиками

де: М – момент k-го порядку відносно А;

X_i – і-те спостереження цільового показника;

n – кількість спостережень цільового показника;

очікувана величина (математичне очікування як момент і–го порядку відносно нуля) цільового показника (як правило, очікувана дохідність або прибутковість активу) розраховується на основі фактичних величин цільового показника за минулі періоди шляхом розрахунку математичного очікування на основі наведеної нижче формули (кількісно математичне очікування величини цільового показника дорівнює середній арифметичній фактичних величин за попередні періоди):

де: X_i – і-те спостереження цільового показника;

n – кількість спостережень цільового показника;

· медіана як значення, що відповідає середині ранжованого ряду:

де: Min – мінімальне значення цільового показника в інтервалі, до якого належить медіана;

і – величина інтервалу, до якого належить медіана;

n – кількість спостережень цільового показника;

F – кумулятивна частота інтервалу, що передує інтервалу, до якого належить медіана цільового показника;

f – частота інтервалу, до якого належить медіана цільового показника;

· коваріація між окремими господарськими операціями, ризиками або ж факторами їх формування використовується для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між окремими об’єктами процесу прийняття управлінських рішень та його кількісної оцінки: