Контрольна робота по "Менеджменту"

Контрольна  робота по менеджменту

Варіант 10

Завдання

 

 

1. Управлінські концепції 40-6-років.

2. Стиль управління : поняття, характеристика, ефективність  використання в роботі менеджера.

3. Ви – керівник  малого підприємства. Діюча організаційна  структура стала неефективною. Який тип організаційної структури ви вважаєте оптимальним, для такого підприємства? Охарактеризуйте його.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Концепцією  управління виробництвом, яка вплинула  на розвиток зарубіжного обліку  витрат виробництва, можна вважати теорію прийняття управлінських рішень (у тому числі за допомогою кількісних методів управління), первісні розробки якої виникли наприкінці 1940-х років. В межах концепції для підтримки прийняття управлінських рішень було розроблено низку математичних моделей: моделі математичного програмування, статистичні моделі, моделі теорії масового обслуговування, моделі управління запасами, моделі теорії ігор.

 

У бухгалтерській літературі з обліку витрат, як правило, викладення моделей математичного програмування обмежується прикладом визначення номенклатури продукції в умовах обмеженості попиту або факторів виробництва. У випадку обмеженості попиту, задача зводиться до мінімізації витрат підприємства, а у випадку обмеженості виробничих потужностей – до максимізації фінансового результата. Вирішення такої задачі потребує даних про змінні витрати на виробництво одиниці виробу. А це свідчить, що забезпечення концепції прийняття управлінських рішень вимогає від бухгалтерського обліку більшої гнучкості, яка полягає у планових розрахунках змінних витрат на здійснення окремої операції або виробництво окремої деталі, вузла, виробу. За для цього слід вирішити способи підготовки такої інформації про витрати виробництва.

 

Трет’ьою концепцією операційного менеджменту, з якою пов’язано інший підхід до методології обліку витрат виробництва, можна назвати концепцію “точно-в-строк” (JIT), впроваджуєму зарубіжом з 1970-х років. Дія даної концепції полягає у починанні здійснення виробничого процесу з будь-якої операції лише у той момент, коли з наступної операції надійшов сигнал про необхідність цього здійснення. В результаті, по кожної операції виробляється рівно стільки, скільки є потрібним для наступної операції.

 

Впровадження  своєчасного виробництва спричинило розробку нових методологічних засад у бухгалтерської науці, які отримали назву JIT-калькулювання або метода своєчасного виробництва.

 

Оскільки в  умовах своєчасного виробництва  низька якість виробництва є неприпустимим  явищем, обов’язковою супроводжуючою умовою має бути реалізація загального контроля якістю (TQC), тобто попереджувального підхіду до управління якістю, що призвело до обліку витрат на покращення якості.

 

Четвертою концепцією управління виробництвом, що вимагає  від обліку витрат виробництва нового типу інформації, можна назвати концепцію загального управління якістю, яку було розроблено у напрямку попереджувального управління якістю в 1980-ті роки. Сутність концепції полягає в здійсненні управління якістю на промисловому підприємстві на всіх етапах діяльності: маркетингі; проектуванні та розробленні продукції; плануванні та розробленні процесів; закупівлі; виробництві; утилізації продукції.

 

Для реалізації цієї концепції, зарубіжом було розроблено метод аналізу вартості, а у  вітчизняній науці - метод функціонально-вартісного аналізу, які націлено на пошук можливостей зниження витрат, за яких не відбувається зниження цінності продукта.

 

П’ятою концепцією операційного менеджменту, яка вже  спричинила окремі розробки у бухгалтерському  обліку, є концепція моделі виробничої стратегії. Хоча перші ідеі цієї концепції було висунуто у кінці 1970-х і початку 1980-х років, саме зараз вона набуває первоступового значення. Основна ідея грунтується на понятті фокусування виробництва на одній із альтернативних стратегій, оскільки ніяка фабрика або завод не в змозі досягти максимально високих виробничих показників одночасно по всіх напрямках. В цьому напрямку може бути корисним цільове калькулювання собівартості продукції.

 

Шостою концепцією операційного менеджменту (перші елементи якої виникли у 1980-ті роки), яка має позначитись на розвитку бухгалтерського обліку витрат виробництва, ми вважаємо, впровадження автоматизації виробництва та автоматизації управління виробництвом. Автоматизація процесу планування витрат дозволяє гнучко планувати витрати, тобто планувати не один, а декілька варіантів з обранням найкращего. Варіанти планування витрат, як правило, полягають у різному поєднанні темпу виробництва, чисельності робочої сили і обсягу матеріальних запасів.

С’ьомою концепцією операційного менеджменту, яка позначається на розвитку бухгалтерського обліку, є концепція оновлення бізнес-процеса (яку було створено у 1990-ті роки). За М. Хаммером, оновлення бізнес процесів означає “фундаментальний перегляд і радікальне перепроектування бізнес-процесів для досягнення суттєвого покращення основних показників їх ефективності, таких як вартість, якість, обслуговування і швидкість” [8, с.607]. Зазначена концепція поширюється не лише на виробничі процеси, але й на всі інші процеси підприємства. В межах концепції оновлення бізнес-процеса особливого значення набуває облік витрат за видами діяльності (ABC).

 

Таким чином, можна  здійснити висновок, що в залежності від застосування на підприємстві певних концепцій управління виробництвом, бухгалтерський облік має бути спроможним надавати відповідну інформацію про витрати.

 

 

 

 

 

 

 

2. Стиль управління  – це стійка система способів, методів і форм впливу менеджера  на підлеглих, відповідно до  спільної діяльності.

Автократичний стиль характеризується надмірною концентрацією влади в одних руках. Менеджер-автократ сам приймає рішення та вольовим порядком проводить їх у життя. Він тримає всю владу у своїх руках: сам підбирає собі помічників, потребує дисципліни ідеального порядку, бере на себе всю відповідальність за результати діяльності. До підлеглих вимогливий без поблажливості, насаджує суворий психологічний клімат у групі. Такий менеджер бажаний для діяльності, що пов’язана із вищою соціальною відповідальністю, із вирішенням складних завдань в експериментальних умовах правоохоронної та військової діяльності. До авторитарного стилю керівництва схильні здебільшого люди холеричного темпераменту.

Демократичний стиль управління будується на подвійній  основі: ділового та особистісного  авторитету. Менеджер-демократ вміє користуватися своєю владою, не апелює до неї. Він віддає перевагу активній участі своїх помічників у прийнятті рішень, проте право остаточного вибору залишає за собою. Діє за принципом свободи думок, турбується про розвиток особистісної ділової ініціативи підлеглих; контактний із ними, тактовний, оптимістичний.

 Такий стиль  буває оптимальним у деяких  видах виробництва, управлінні  навчальними закладами, творчими  колективами, породжує більш теплий  психологічний клімат у колективі. До цього стилю найбільш придатні люди сангвіністичного, рідше – холеричного темпераменту.

Ліберальний стиль  управління базується на повній довірі до виконавців. Менеджер-ліберал допускає повну свободу дій своїх підлеглих  у межах їх функційних обов’язків.

Розглядаючи стиль  управління, треба враховувати два  аспекти. По-перше, керівник може прийняти рішення на користь того чи іншого стилю й тим самим визначити  спосіб регулювання своїх відносин з підлеглими. Другий аспект включає  індивідуальний аспект процесу управління: стиль проявляється в конкретних ситуаціях, які виникають між керівниками та їх підлеглими. Особистість керівника впливає на стиль управління, або, точніше, на його ставлення до управління. Те саме можна сказати й про роль конкретної ситуації та склад колективу.

За вибором  певного стилю управління стоїть конкретний характер людини. Стиль  управління визначається також суспільством і залежить від поглядів на те, як необхідно регулювати відносини  субординації. До незрілої людини, яка  принципово не вміє працювати, доцільно застосовувати авторитарний стиль управління. Сучасне розвинене суспільство має демократичний характер, його громадяни беруть участь у державному й корпоративному управлінні. Розвинутий тип людини формується в системі управлінських відносин демократичного суспільства.

Основною віссю  управління є авторитет. У цьому  зв’язку постає питання про джерело  його формування. Вчені та керівники  визнають важливу роль авторитету, компетентності й чітких критеріїв  прийняття рішень для діяльності організації. Змінюється лише основа, на якій грунтується авторитет. Відомі тлумачення поняття ієрархії й авторитету вже застаріли, а тому потребують уточнення. Авторитет не визначається тільки обійманою посадою в ієрархічній структурі, званням, контролюючими повноваженнями та інформаційним монополізмом, а переважно є наслідком впливу кооперативного стилю управління, прагнення до праці, активності, управлінської культури й сили переконання, зумовленої знанням.

Існує стільки  стилів управління, скільки є організацій і керівників. Насамперед визначимо типологію стилів управління.

З усіх можливих стилів управління на перший план висуваються  авторитарний та ліберальний. Розрізняють  такі форми авторитарного стилю: харизматичний, автократичний і  бюрократичний.

Однією з відомих моделей стилів управління є так звана біхевіоральна решітка, побудована у двох вимірах — з орієнтацією на людей (турбота про людей) та орієнтацією на завдання (турбота про виробництво) [2]. У цій моделі ступінь прояву зазначених параметрів оцінюється від одного до дев’яти балів, тому виокремлюється 81 стиль управління, з яких п’ять є основними (рис. 11). Типологія стилів аналізується в [17; 20].

У науці управління розрізняють  також два протилежні стилі управління — авторитарний і кооперативний.

Успіх стилю управління можна оцінювати по впливу на прибуток і витрати. При оцінці треба також використовувати критерії, що відносяться до завдань:

- По розробці продукції,

- Організації,

- Управління персоналом (тривалість відсутності, задоволеність  роботою, готовність до зміни роботи, почуття власної гідності, творчі якості, ініціативність, готовність до навчання).

Нарешті, застосування стилів управління має певні обмеження (правові, етичні, цінності підприємництва). Ефективність стилів управління не можна оцінювати поза конкретних ситуацій. При цьому слід враховувати:

- Особисті якості (уявлення  про цінності, самосвідомість, основна  позиція, ставлення до ризику, роль особистих мотивів, авторитет,  виробничий і творчий потенціал,  рівень освіти),

- Залежність  від майбутніх завдань (містять  вони творчі чи новаторські  елементи, ступінь сформульовані,  наявність досвіду їх вирішення,  вирішуються вони планово чи  як раптово виникаючі, чи повинні  виконуватися індивідуально або  в групі, тиск термінів),

- Організаційні умови (ступінь жорсткості оргструктури, централізоване і децентралізоване вирішення завдань, кількість інстанцій прийняття рішення, чіткість шляхів інформації та зв'язку, ступінь контролю),

- Умови навколишнього  середовища (ступінь стабільності, умови матеріального забезпечення, соціальна безпека, панівні суспільні цінності і структури).

У результаті можна  зробити висновок, що поведінка менеджера  має відповідати ситуації, гнучкість  стилю є важливим ознакою якості менеджера. Слід не тільки змінювати стиль управління, але і створювати відповідні ситуаційні умови (формувати ситуацію через добір кадрів, змінювати оргструктури та організацію праці).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Завдання менеджера  в процесі організації полягає  в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби фірма являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій фірмі існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності.

 Для відображення  структурних взаємозв’язків основних  рівнів та підрозділів організації,  їх підпорядкованості на практиці  використовують схеми організаційної  структури управління. Такі схеми  є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

 Теорія і  практика менеджменту розробили  багато різних принципів побудови  структур управління, які можна  звести до наступних основних  типів:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна  організаційна структура;

- функціональна  організаційна структура;

- лінійно-функціональна  організаційна структура;

- дивізіональна  організаційна структура;

- матрична організаційна  структура;

- та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

 Лінійна  організаційна структура являє  собою систему управління, в якій  кожний підлеглий має тільки  одного керівника і в кожному  підрозділі виконується весь  комплекс робіт, пов’язаних з  його управлінням. Схематично  ця структура представлена на рис.4.11.

 Переваги  лінійної оргструктури:

- чіткість і  простота взає’ємодії (неможливість  отримання підлеглим суперечливих  розпоряджень та вказівок);

 

Рис.4.11. Принципова схема лінійної організаційної структури

- відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

- оперативність  підготовки і здійснення управлінських  рішень;

- економічність  (за умови невеликих розмірів  організації).

 Недоліки  лінійної оргструктури:

- необхідність  високої кваліфікації керівників;