Контрольна робота з «Адміністративний менеджмент»

До сфери адміністративно-правового регулювання входять відносини:

1) які відображають індивідуальні  публічні потреби фізичних і  юридичних осіб; третіх осіб, права  та свободи яких порушуються  першими; загальний публічний інтерес  держави й Українського народу  в цілому;

2) які реалізують імперативно-владну  компетенцію публічної адміністрації  та взаємні публічні інтереси  всіх невладних учасників адміністративно-правих  відносин, кожний з яких має  йти на певний утиск своїх  інтересів задля задоволення  інтересів іншого;

3) які потребують дотримання певних установлених державою в адміністративно-правових нормах правил.

Цим ознакам адміністративно-правового регулювання відповідають такі види суспільних відносин:

- відносини між фізичними або  юридичними особами, які звернулись  до суб’єкта публічної адміністрації з вимогою забезпечити їх публічні права і свободи, в цьому випадку суб’єкт публічної адміністрації діяти владно щодо об’єкта управління не може, бо є зобов’язальним перед ним;

- відносини між суб’єктом публічної  адміністрації та фізичними й юридичними особами, які порушують права свободи третіх осіб, інтереси громадянського суспільства та держави. Тут виникають класичні адміністративно-правові відносини: суб’єкт публічного управління є імперативно владним, а об’єкти зобов’язані виконувати його законні вимоги;

- імперативно владні відносини  між вищестоящими та нижчестоящими  суб’єктами публічної адміністрації  засновані на праві.

До елементів адміністративно-правового регулювання відносяться: адміністративно-правові норми; методи, засоби і типи адміністративного права; механізм адміністративно-правового регулювання в цілому; оціночним же критерієм адміністративно-правового регулювання є ефективність.

За допомогою адміністративно-правового регулювання відносини між суб’єктами адміністративного права набувають певної правової форми. Саме через норми адміністративного права народ України утверджує міру можливої та дозволеної поведінки для публічної адміністрації та інших суб’єктів адміністративного права.

В юридичній літературі існує думка, що терміни спосіб, засіб, метод близькі за змістом і значною мірою збігаються. Проте це потребує деякого уточнення. Відповідно до Тлумачного словника Української мови засіб – це спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити щось, спосіб – певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось, захід – сукупність дій, засобів для досягнення, здійснення чогось, метод – прийом або система прийомів, що застосується в якій не-будь галузі діяльності.

Аналіз зазначених категорій дає можливість стверджувати, що їм притаманні як спільні, так і відмінні риси. Спільними для засобу, способу та заходу є те, що вони характеризують діяльність, яка дає можливість здійснити щось, досягти чогось. Відміні риси між ними лежать у площині числової форми: «засіб» визначає одиничну дію; «спосіб» може проявлятись як в одиничній, так і в множинній діях; «захід» завжди характеризує множину. Найбільш загальною категорією є «метод». Тим самим метод, захід, спосіб та засіб адміністративно-правового регулювання можуть співвідноситись як ціле і частини.

Засоби адміністративно-правового регулювання – це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованому в адміністративно-правовій нормі, та засобами впливу на поведінку осіб.

Виокремлюють три основні засоби правового регулювання.

1. Надання учаснику правових  відносин суб’єктивних прав –  уповноваження чи дозвіл. Це надання  права на активні дії. Воно  виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись і розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).

2. Зобов’язання (розпорядження) –  припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов’язується сплачувати податки).

3. Заборона – покладання зобов’язання  утримуватись від заборонених  дій, зобов’язання пасивно поводитись  у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним  засобом у стані сп’яніння). Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна – дозвіл та зобов’язання; регулятивно-статична – заборона.

Крім того слід окремо виділити в адміністративному праві спеціальні заходи адміністративно-правового регулювання – застосування заходів адміністративного примусу.

Найбільш широко в адміністративному праві застосовуються засоби заборон, зобов’язання (розпорядження) та засоби адміністративно примусу. Проте під час укладення адміністративних договорів, надання публічних сервісних послуг виникають диспозитивні правовідносини, за яких застосовується засіб уповноваження (дозволу) та його різновиди – взаємодія, узгодження, координація, угода, адміністративний договір.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання (загальнодозвільний, спеціальнодозвільний), на формування якого впливає зміст правових відносин.

Типи адміністративно-правового регулювання – це загальна спрямованість впливу адміністративного права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання – дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання. Перша формула: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі». Це загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загальнодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли до переліку заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.

Перший тип правового регулювання використовується громадянами, які не мають будь-якого публічного статусу, не є посадовими чи службовими особами. Ст. 23 Конституції України стверджує: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Друга формула правового регулювання звучить інакше: «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом». Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони. Якщо за першою формулою в особи є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності. Другий тип правового регулювання є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, посадових і службових осіб. При цьому:

– по-перше, публічна адміністрація зобов’язана під час здійснення адміністративно-правового регулювання діяти, суворо дотримуючись принципу законності, тобто діяти виключно відповідно до другого типу правового регулювання «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом», що знайшло своє відображення у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19 : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;

– по-друге, невладні фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти відповідно до першого типу правового регулювання «дозволене все, крім того, що прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Оскільки правове регулювання в суспільстві здійснюється за допомогою певних механізмів – різних елементів правової системи, що здійснюють регулятивний вплив на суспільство, невід’ємною складовою адміністративно-правового регулювання є механізм адміністративно-правового регулювання.

Усе вищенаведене дає можливість зробити висновок, що адміністративно-правовому регулюванню притаманні такі ознаки:

- воно має цілеспрямований характер, оскільки є певним регулятором  суспільних відносин, впорядковуючи  їх за допомогою адміністративно-правових  норм;

- має певний предмет і сферу  правового впливу, які усвідомлюються  суб’єктами адміністративного права і суспільством та мають для них певне значення. предмет адміністративно-правового регулювання нерозривно пов’язаний з предметом адміністративного права;

- адміністративно-правове регулювання  правове регулювання спрямовано  на досягнення основної мети адміністративного права – забезпечення за допомогою адміністративно-правових заходів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

- забезпечується передусім на основі реалізації адміністративно-правового методу правового регулювання, при цьому невладні фізичні та юридичні особи безпосередньо між собою не взаємодіють у публічному аспекті, невід’ємним зв’язуючим елементом між ними є суб’єкт публічної адміністрації, що пов’язує адміністративно-правове регулювання в єдину збалансовану систему;

- має організаційний та упорядкований  характер, тобто здійснюється за  допомогою певних правових елементів (методів, засобів, типів, елементів  механізму адміністративно-правового регулювання та ефективності);

- має визначені стадії, що передбачають  насамперед правову регламентацію  суспільних відносин, виникнення  суб’єктивних публічних прав  і юридичних адміністративних  обов’язків та їх реалізацію.

Отже, адміністративно-правове регулювання – це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно-правових засобів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.