Лекции по "Менеджменту"

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ 

1. Організація, цілі її діяльності та критерії успіху

Організація складає основу світу  менеджерів, вона являється причиною, яка обумовлює існування менеджменту.

Щоб вважатися організацією, будь-яка група повинна відповідати вимогам:

1. Наявність хоча б двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.
2. Наявність хоча б однієї цілі, яку приймають за загальну усі члени групи.
3. Наявність членів групи, які мають намір працювати разом, для досягнення зазначеної для усіх цілі.

«Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.» (Ч. Бернард).

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та ін.

Класифікація організацій:

1. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні.

 2. За кількістю цілей виділяють прості організації ( мають одну ціль ) і складні організації ( ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей ), яких в економіці переважна більшість.

3. За величиною відокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки. Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємства). Усі інші організації є неюридичними особами.

4. За формами підприємництва організації поділяються на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

5. За характером  адаптації до змін виділяють механічні організації(характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і  органічні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Усі організації мають загальні для них характеристики.

1) усі організації використовують  чотири основних види ресурсів: людські ресурси; фінансові ресурси;  фізичні ресурси (сировина, устаткування  тощо);  інформаційні ресурси.

2. будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона бере із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.
3. розподіл праці в організації. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети вони повинні розподілити роботу поміж собою.

Розподіл загальної роботи на її складові частини називається горизонтальним розподіленням праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Тобто об’єктивно виникає необхідність  у так званому вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців у самих підрозділах. Діяльність з координації роботи інших людей в основному і відбиває сутність управління організацією.

Таким чином, необхідність управління об’єктивно виникає внаслідок горизонтального  та вертикального розподілу праці  в організації. Оскільки розподілення праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої організації, тоді усі організації потребують управління.

 

2.Організація та її  середовище

Діяльність  організації залежить від різноманітних факторів. Фактори впливу на організацію — рушійні сили, які впливають на 
виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів. Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-технічного розвитку тощо), їх класифікують за 2 ознаками: рівень впливу (мікрорівень, макрорівень); середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє).

                 Фактори внутрішнього середовища організації:

Цілі - конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи).  ,Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації

Структура - взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Виділяють високу і плоску структури управління організацій.

Технологія - засіб перетворення вхідних елементів(матеріалів, сировини тощо) на вихідні    (продукт, виріб). З огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють:багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля); посередницькі технології (банківська справа);інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові.

Працівники - найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації, їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей,  оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей   лідера тощо.

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні, їх поділяють на фактори прямої: постачальники, споживачі, конкуренти, закони(державні органи), суспідьні організації (профспілки) всі вони безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності. Фактори непрямої дії: економіка, поітика, міжнародний стан, соціокультурний фактор, науково-технічний прогрес, яуі впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносиниї. При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики: взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших); складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу); рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації); динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації); невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації); взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;

 

    3. Співвідношення категорій “управління”, “менеджмент”, “адміністрування”, “керування”

Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати з 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-дміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний  
простір. Поряд із ним застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати. Управління —це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо). Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує багато визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «to manage» — керувати, яке походить від латинського «manuse»—рука. Наприклад, Оксфордський словник англійської мови дає такі його тлумачення:

1. Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).
2. Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.
3. Менеджмент — це вміння й адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).
4. Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів). За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види: виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент маркетинг, управління персоналом, іноваційний менеджмент.

У менеджменті  основними є такі категорії: «організації», «функції управління», «рівні управління», «методи менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.

Керування - управління, що характеризується певними функціональними приорітетами. На практиці – це визначення загального задуму управління, забезпечення необхідної спрямованості розвитку фірми і спостереження за загальним станом справ.

Адміністрування – організаційна діяльність в сфері управління через організаційно-розпорядчі методи, що  спираються на накази, розпорядження, установки, які надходять зверху. 

   

4. Підходи до визначення поняття “менеджмент”

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту: 1) одні вважають, що менеджмент - це професія орієнтована на практичне використання. Головне тут - реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера; 2) другі вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними; 3) треті вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

В останні роки спостерігається  певна    конвергенція   поглядів на те, що ж таке менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльність професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. У вузькому прагматичному значенні сутність менеджменту краще за все сприймається з позицій системного підходу.

Системний підхід. Робота менеджерів саме і полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів для досягнення цілей (елементів виходу) організації. Як же менеджери досягають цього? - у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту: 1)планування; 2)організація; 3) керівництво; 4) контроль.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування  та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного  досягнення цілей організації. Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл менеджменту».

 Комунікація та прийняття рішень вважаються зв’язуючими процесами, поскільки вони потрібні для реалізації усіх основних 4 функцій.

5. Принципи менеджменту

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями: цілеспрямованість, урахування, ієрархічність, взаємозалежність, динамічна рівновага, економічність, активізація, системність, єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту. Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

 

6. Менеджмент як вид професійної діяльності. Сфери менеджменту. Рівні менеджменту. Ролі менеджера в організації. Якості менеджера

       Менеджмент часто розглядається і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників. Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності: менеджер керує роботою одного або декількох співробітників; менеджер управляє частиною або всією організацією в якій він працює; менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників.

Менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду і наділена повноваженнями і приймає рішення за певними видами діяльності організації, яка функціонує в ринкових умовах.

Розрізняють наступні сфери менеджменту: виробничий менеджмент; фінансовий менеджмент; управління персоналом; управління дослідженнями та розробками; фінансовий облік; маркетинг; загальна адміністрація.