Міжнародні стратегічні альянси, їх характеристика

На національному рівні  труднощі державного регулювання альянсів пов'язані з їх різноманіттям. Часто розглядаються лише окремі форми альянсів, наприклад, спільні підприємства. При оцінці ситуації з міжнародними альянсами нерідко складно визначити, законодавством якої країни слід керуватися. Існують суперечності між національним законодавством та регулюванням міжфірмових відносин в рамках економічних союзів (наприклад, в Європейському союзі).

В цілому в даний час  в провідних індустріальних країнах  державні органи виявляють підвищену  увагу до альянсів і прагнуть виробити відповідну політику стосовно до них. Державні агентства по антимонопольному регуліровавнію вживають заходів щодо підвищення якості прогнозів, виявлення ринків, де загострюється конкуренція, визначають нові методи ведення компаніями конкурентної боротьби, оцінюють перспективи суперництва в специфічних областях діяльності (наприклад, НДДКР), переглядають відповідні стандарти.

У США антимонопольна практика достатньо розвинена і  підкріплена законодавчо (акти Шермана, Клейтона, Селлера-Кофовера, Правила злиттів 1982 г). Міністерство юстиції США визначає рівень монополізації галузі (індекс Герфіндаля) при оцінці легітимності злиттів і поглинань. Антимонопольне законодавство США відносить стратегічні альянси і спільні підприємства до "сірій зоні" між консолідацією через злиття і поглинання, з одного боку, і довгостроковими угодами - з іншого. Тим самим у бізнесу є можливість лавірувати між законами і намагатися їх обійти. Якщо ж буде доведено, що учасники вступили в змову для зміни умов конкуренції і ступінь монополізації галузі зросла, їх чекає суворе покарання. Правда, слід зазначити, що альянси часто сприяють підвищенню ефективності виробництва, і держава втручається в процес їх створення в критичних випадках.

Іншою характерною рисою  американської практики регулювання альянсів є пріоритетний підхід до окремим галузям. Наприклад, у сфері авіаційних перевезень, незважаючи на дерегулювання цієї галузі, в руках держави (Міністерство транспорту, Державний департамент) залишаються важливі важелі контролю за створенням міжнародних партнерств авіакомпаній [4, c. 95].

На відміну від США  в країнах Європейського союзу  діяльність стратегічних альянсів трактується  досить жорстко, при цьому не створюється "сірої зони" і вони відносяться  або до консолідації, або до співпраці. Однак і тут є відмінності в залежності від того, чи всі учасники партнерства належать до країн-членів Європейського союзу чи ні. У першому випадку всі партнери підпадають під дію статей 85 і 86 Договору про Європейський союз, що забороняють певні види обмежувальної торгової практики, які зачіпають торговельні відносини між країнами-учасницями і обмежують конкуренцію. Однак, коли альянси сприяють підвищенню ефективності виробництва і не ущемляють інтереси споживачів, відповідні статті можуть не застосовуватися; Під дію статей не підпадають конгломерати, що включають галузевих "лідерів", а також практика придбання компаніями акцій один одного. У другому випадку - при створенні альянсів європейських компаній з компаніями інших країн, положення Договору не застосовуються.

Представляє інтерес  практика регулювання стратегічних альянсів в Канаді. Відповідно до Акту про конкуренції держава приділяє увагу насамперед ефектам від  створення і діяльності альянсів, а не їх конкретних форм. Бюро по конкуренції відстежує спроби створення партнерств в обхід законодавчих вимог, коли виникає загроза вільної конкуренції. У документах Бюро відзначається підвищення ролі альянсів, особливо вертикальних, в економіці і наводяться докладні типові приклади, коли у відношенні них застосовуються законодавчі заходи.

ВИСНОВОК

Одиничні тактичні цілі, властиві традиційним спільним підприємствам, змінилися глобальними стратегіями, підштовхуючими компанії до укладення  справжніх альянсів. Як ми вже відзначали, цей феномен не можна віднести тільки до високотехнологічного сектору або певній географічній зоні. Слід також відзначити, що число компаній, що утворюють альянси, набагато більше, ніж здається на перший погляд. У цьому зв'язку стає ясно, що для отримання максимуму переваг, які можуть принести альянси, керівники компаній повинні грунтовно переглянути свої погляди і підходи до управління. Стратегія і організація компанії, для якої співпрацю з іншими компаніями стало грати важливу роль, значно відрізняються від стратегії і організації компанії, повністю контролюючої свою діяльність стратегічного менеджменту. 

Існує декілька способів, за допомогою яких стратегічні альянси можуть розвиватися і управлятися найбільш ефективно:

1.       Першим важливим елементом альянсовой стратегії фірми є ретельне планування стратегічних альянсів. Вони можуть бути корисним інструментом або можливістю багатонаціонального зростання для багатьох підприємств із вагомих стратегічних причин.

2.       Другим найважливішим елементом є ведення, часто складних і тривалих, переговорів про стратегічний альянс і вибір сумісного партнера.

3.       Третім істотним елементом виступає визначення його точного типу і структури, які роблять можливою відповідну операційну ефективність.

4.       Четвертий необхідний елемент по створенню багатонаціональних стратегічних альянсів полягає в їх управлінні і просуванні. Ця робота включає виконання всього комплексу операцій, які необхідно зробити всередині чітко сформованих стратегічних структур.

 
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бобіна М. Стратегічні альянси в глобальній економіці. - МЕ і МО, №11, 2001.

2. Інвестиції: практика  та досвід. // Гайдуцький І.П. „Економіка  на перехресті інтересів держави  і ТНК”. № 2, 2008 р. стор. 21-24.     

3. Сучасні тенденції  формування міжнародних стратегічних альянсів / Т. В. Каленська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - Випуск 64, частина ІІ. - 2007. - С. 132-133.

4. Токмакова І.В. Дослідження сутності стратегічних альянсів як перспективної форми кооперації вітчизняних підприємств. І.В. Токмакова // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - № 30. - С. 93-97.

5.  Транскордонні стратегічні альянси: економічна природа та тенденції

розвитку. В.Г. Кузнєцов, У.О. Іванова // Вісник Хмельницького  національного  університету, 2009. - № 4, т. 1. - С.111-116.

6. Формування стратегічних альянсів у міжнародному економічному просторі. Станів К.М. // Держава та регіон ( серія «Економіка та підприємництво»), 2009. - 3. - С. 175-179.