Організація планування на підприємстві

1. Організація планування на підприємстві

Планування  як розділ економіки підприємства становить  собою систему упорядкованих  знань про сутність, методологію  та принципи розробки планів, організацію  планової роботи в підприємствах. 
Планування — одна з функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку. 
У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. "План" та "ринок" вважалися несумісними. "Ринок" сам відрегулює та вирішить всі проблеми. 
З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств. 
Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до "стратегії" "планування на короткий термін" часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких — оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства. 
Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування — це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування. 
В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування. 
Підтвердженням тому, що "планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування. 
План — це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства. 
Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування. 
Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи. 
В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування. 
План — повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами. 
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві. 
Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем — засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність. 
Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може. 
Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління. 
Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу. 
Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин: 
- невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів; 
- змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. 
Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин. 
Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат. 
Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності. Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р.Л.Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму. 
Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним. 
Реалізація принципу участі має наступні переваги: 
- кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя; 
- плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства 
- приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди; 
- робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства; 
- об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників. 
Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції. 
Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність — головні риси координації планування на підприємстві. 
Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві — це їх взаємопов'язана система. 
У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін. 
Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем. 
Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів. 
Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування. 
Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем. 
Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку. 
Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними. 
Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві. 
Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними. 
В закордонній практиці планування можуть зустрічатися і такі принципи планування як принципи документального забезпечення, організованості, стандартизації, вичерпності, узгодженості. 
Принцип документального забезпечення в плануванні. Для узгодження, планових розрахунків, а також контролю планів має велике значення те, щоб їх найважливіші складові частини були виконані в письмовій формі. Хороша планова документація полегшує виконання вищевказаних задач та позитивно впливає на досягнення цілі. 
Принцип стандартизації у плануванні. У відношенні планування стандартизація означає уніфікацію планів, процесів та техніки планування, допоміжних засобів при плануванні та ін. Уніфікація забезпечує порядок, при якому однакові проблеми планування на різних дочірніх підприємствах, на одному і тому ж підприємстві в різні періоди планування або в різних підрозділах вирішуються, виходячи з однієї та тієї ж концепції. 
Принцип організованості в плануванні. Під рівнем організованості в плануванні слід розуміти суворість встановленого в системі планування організаційного режиму. Заорганізованість та відсутність здатності до імпровізації, звісно, знижують гнучкість системи планування. Система планування з розумним ступенем організованості оптимальним чином адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища. 
Принцип узгодженості в плануванні. Узгодженість планів стосується, насамперед, складових частин плану та відносин між окремими планами. З позиції змісту планів можна узгоджувати цілі, прогнози, заходи, засоби, дії осіб, відповідальних за плани, терміни. Крім того, потребується узгодження планів за ступенем необхідності, терміновості, ієрархії, послідовності, обумовленості та гнучкості. 
Принцип вичерпності в плануванні. Планування, яке охоплює всі проблеми, що піддаються плануванню, є повномасштабне планування. 
Принцип видимості в плануванні. Це глибина розуміння зв'язків планів, їх прикладного застосування та наступної розробки. 
Таким чином, частина закордонних та вітчизняних принципів планування за змістом співпадають, хоча назви вони мають різні; інші закордонні принципи деталізують основні принципи; треті з них, на нашу думку, є принципами організації планової роботи. 
Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування: 
 
Узгодженість ресурсів та потреб  
- балансовий  
- матричний  
Варіантність планів, що розробляються  
- одноваріантний  
- поліваріантний  
- економіко-математичної оптимізації  
Спосіб виконання розрахункових операцій  
- ручний  
- механічний  
- автоматичний  
Форма представлення планових показників  
- табличний  
- лінійно-графічний  
- логіко-струкгурний  
 
За ступенем невизначеності: 
- Детерміновані системи, тобто з передбаченим результатом. 
- Імовірнісні (стохастичні) системи, які не дають повної передбачуваності результату. 
За часовою орієнтацією ідей планування виділяють 4 типи планування: 
- Реактивне (націлене тільки в минуле). 
- Інактивне (яке пристосовується тільки до теперішнього). 
- Преактивне (який переважно дивиться тільки в майбутнє). 
- Інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування). 
За горизонтом планування (періоду часу) плани є трьох типів: довгострокові (10-15 років); середньострокові (3-5 років); короткострокові (1-2 роки). 
Методи планування: 
Балансовий метод планування. Плани складаються у вигляді балансу, забезпечується взаємодія його показників (для збалансування ресурсів із потребами та ін.). 
Економіко-статистичний метод. Його засновано на використанні сформованих темпів змін, коефіцієнтів еластичності, структурних змін, індексів, коефіцієнтів зв'язку та ін. 
Економіко-аналітичний метод. Засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін. 
Нормативний метод планування. Планові завдання визначаються на основі норм, розцінок та тарифів. 
Економіко-математичне моделювання та оптимізація планів. 
Програмно-цільовий підхід у плануванні. Вибір цілі, плану та розрахунок завдань для досягнення цієї цілі (точки беззбитковості, точки мінімального рівня рентабельності та ін.). 
Використання персональних комп'ютерів дозволяє автоматизувати процес планування.

2. Структура планових органів

Склад і організаційна структура планових органів підприємства залежать від багатьох факторів і конкретних умов виробництва, зокрема від розміру підприємства, динамічності ринку продукції, стабільності контрагентів, від кількості, складу і форми організації підрозділів підприємства, від характеру й особливостей продукції, що випускається тощо.

До основних функцій  вищого керівництва підприємства належать: встановлення єдиної стратегії чи розвитку, обґрунтування мети планування, вибір основних способів її досягнення, визначення методів і технології розробки планів.

Організація планування і  контроль за ходом виконання планів покладений на плановий (планово-економічний) відділ підприємства. До його функцій входять:

• розробка структури обов’язкових для підприємства планів і напрямок їх для затвердження керівним органом підприємства;
• організація роботи зі складання планів, вид яких затверджений керівником підприємства, підготовка матеріалів і вихідних даних у всіх відділах і службах підприємства, що беруть участь у плановій роботі;
• складання техніко-економічних прогнозів за найважливішими напрямками діяльності підприємства;
• розробка нормативних планових документів (види і структура планів) для структурних і функціональних підрозділів підприємства;
• узгодження планів усіх підрозділів підприємства;
• контроль за виконанням планів підприємства в цілому і його окремих структурних та функціональних підрозділів.

Персонал планового відділу  разом з вищим керівництвом розробляє  стратегію фірми, бере участь у виборі й обґрунтуванні економічних  цілей, аналізі й оцінці планових і фактичних результатів діяльності підприємства.

Плановий відділ взаємодіє  з плановими бюро структурних  підрозділів, а також з функціональними  підрозділами підприємства в цілому: відділ маркетингу, товарний відділ, відділ цін, фінансові служби й ін., координує їхню роботу при підготовці окремих видів планів усього підприємства. У плануванні своєї діяльності беруть участь усі служби підприємства, як виробничі, так і функціональні.

Рекомендації планового  відділу щодо планової роботи обов’язкові  для всіх структурних і функціональних підрозділів, за винятком тих, котрі  відповідно до нормативних документів віднесені до компетенції керівництва (дирекції) підприємства.

Виробничо-диспетчерський відділ на основі планових завдань розробляє номенклатурні, виробничі завдання цехам і виробничим дільницям, встановлює їх терміни і контролює хід виконання цих завдань.

У межах планової роботи відділ маркетингу займається дослідженням ринку, плануванням основних товарних груп (ліній), збуту, руху і розподілу продукції.

Товарний відділ відповідає за планування асортименту продукції, що випускається, а також планує зменшення кількості рекламацій.

До компетенції відділу цін належить планування цінової політики підприємства.

Відділ збуту планує конкретні напрямки збуту продукції, а також нові форми обслуговування і торгівлі.

Фінансові служби відають плануванням витрат і кінцевих показників фінансової діяльності підприємства.

Кадровий відділ веде планування використання трудових ресурсів.

Виробничо-технічні служби (планово-диспетчерське бюро підрозділів підприємства) відповідають за планування роботи окремих підрозділів підприємства, планування по змінах, контролюють якість сировини і готової продукції.

На невеликих підприємствах  планово-економічний відділ може бути відсутній, тоді його функції передають  відділу маркетингу, за який безпосередньо  відповідає один із заступників директора. Найважливіші питання, пов’язані з  діловим чи стратегічним плануванням, обговорюють за участю фахівців підприємства. Можуть бути залучені й зовнішні консультанти.