Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2014 в 18:24, реферат
Концепція управління персоналом - це сукупність основних принципів, правил, цілей діяльності з персоналом, конкретизованих із урахуванням типу організаційної стратегії підприємства, потенціалу персоналу, а також типу кадрової політики. Іншими словами, концепція управління персоналом є стрижнем кадрової політики (персонал-стратегії), визначає її основні напрямки та підходи. Сутність вдосконалення системи управління підприємствами АПК полягає в тому, що кожен керівник організації або іншої ступені управління був зацікавлений у кожному працівникові, в його особистих інтересах.
1. Економічність та результативність управлінського персоналу 3
2. Розробка заходів по удосконаленню управління 8
3. Основні напрямки реформування управління АПК 13
Висновок 18
Список використаних джерел 20
По-друге, вплив служб управління персоналом на формування системи завдань і функціональних обов'язків працівників. Відомо, що для досягнення будь-яких цілей можуть бути використані різноманітні варіанти організації праці. При цьому в одних випадках виникає високий рівень мотивації і, відповідно, задоволеності працею, а в інших - навпаки. Провідні підприємства намагаються скоротити до мінімуму число ієрархічних рівнів і бюрократичних обмежень, максимально розширити контроль за локальними умовами праці. Для того щоб внутрішній ринок праці на підприємстві динамічно розвивався, має бути створена інтегрована організаційна система стимулюючих фахових ролей. Фахівці з управління персоналом можуть пропонувати варіанти рішень як при проектуванні робіт і видів діяльності, так і під час обговорення організаційних механізмів вертикального і горизонтального поділу праці. Слід зазначити, що нині на багатьох підприємствах статус співробітників служб управління персоналом не дозволяє їм успішно виконувати вищезгадані ролі з огляду на їх малозначимість в управлінні, але в ефективних фірмах такі можливості для них уже створені.
По-третє, служби управління персоналом несуть відповідальність за ефективність інформаційного забезпечення всієї системи управління персоналом. Це виявляється як у прийнятті рішень про переміщення працівників з одного місця на інше, так і в організації відповідної підготовки. Переважна орієнтація на переміщення "нагору" робить систему управління персоналом надмірно жорсткою й обмежує її можливості. Велику гнучкість дає поєднання горизонтальних і вертикальних переміщень, що застосовується на багатьох передових підприємствах. Відповідальність співробітників служб управління персоналом також полягає в тому, що вони повинні довести зміст корпоративної політики в галузі управління персоналом до всіх лінійних керівників. Менеджери всіх рівнів, спеціалісти і рядові працівники повинні одержувати інформацію про тенденції розвитку фахових і кваліфікаційних потреб підприємства. [4]
Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це зробило, як то було при командно-адміністративній системі – неможливо. Україна стала незалежною державою, почала будувати ринкову економіку, почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі, почав, нарешті, з’являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній підтримці держави. Повернення до старих важелів управління надалі стає неможливим. [4]
Як відмічає у своєму зверненні до Парламенту України 4 квітня 1995 року Л.Д. Кучма, “арсенал старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш ефективні засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба створювати нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою орієнтацією на фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на засоби виробництва”. [5]
Важливою проблемою реформування агропромислового комплексу країни залишається гармонізація принципів державної аграрної політики з інтересами селянина-виробника. Практичний моніторинг процесу реформування на рівні адміністративного району, аналіз ефективності окремих рішень і норм дає змогу реально коригувати державну аграрну політику та послідовно і цілеспрямовано вдосконалювати її.
Проблеми управління процесами реформування агропромислового комплексу розглядаються переважно на загальнодержавному та регіональному рівнях. Лише в окремих наукових публікаціях обговорюються питання реалізації сучасної аграрної політики на рівні адміністративних районів, територіальних громад. Практично відсутні дослідження, в яких би цілісно й комплексно аналізувались процеси реформування агропромислового комплексу на базовому рівні адміністративних районів та особливості управління цими процесами. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що загальні напрями і пріоритети реформування в агропромисловому комплексі визначаються на загальнодержавному та регіональному рівнях, а принципи, механізми їх практичного втілення є прерогативою районних державних адміністрацій.
Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві – відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі та управління господарством. Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на базі асоційованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від колгоспів) діють самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під будь-який вплив адміністративних державних структур. Дієздатність таких кооперативів підтверджує міжнародна практика. [3]
За умов переходу до ринкових відносин в регіональному АПК важливо створити ефективну систему реалізації його продукції. Мають стати нормою вільна реалізація продукції, ринкове регулювання цін. інвестицій. фінансування за рахунок створення відповідних цільових фондів. зовнішньоекономічні зв'язки. [5]
Процес управління сільськогосподарськими підприємством або окремими його підрозділами складається з основних функцій (прогнозування, планування, організація, мотивація, контроль), що виконуються керівниками, і конкретних (предметних) функцій, здійснюваних фахівцями.
У регіональному АПК рівня області доцільно створити фінансово-управлінську структуру, до складу якої входили б товарно-фондова біржа, інформаційна система, науковий центр тощо. Питання управління регіональними АПК мають забезпечувати координацію його структур. Для цього необхідно створити координаційну раду в обласному центрі, до складу якої входили б представники державної влади, спеціалізованих ланок усіх сфер АПК. а також інших структурних ланок. [6]
У реформованому АПК не слід відмовлятись від складання регіональних планів — вони існують у багатьох країнах, зокрема у розвинутих. У регіональних планах розвитку різних ланок АПК не варто акцентувати увагу на обсягах виробництва, як це було в недалекому минулому. Система регіональних планів різних форм господарювання в регіональному АПК повинна включати такі розділи: підвищення і стабілізація прибутків: виробництво пріоритетних видів продукції: маркетинг; форми використання різноманітних ресурсів.
В умовах переходу до ринкових відносин підлягають реформуванню різні за масштабами і структурою агропромислові формування. Якщо такі формування будуть у складі однієї асоціації, то питання інтеграції між сільськогосподарською і переробною ланками будуть вирішуватись на основі комбінування. В разі приналежності виробництва переробки різним власникам має запроваджуватися контрактова форма інтеграції.
Стратегія управління потоками продукції в регіональному АПК.
Продукція, що створена протягом певного часу і надійшла в особисте або виробниче споживання як у середині, так і за межами даного комплексу, формує завершальний потік продукції регіонального АПК у натурально- сільськогосподарські кооперативи, асоціації, фермерські господарства, аграрні спілки, промислові агрофірми, агрокомбінати, агропромислові об'єднання, малі та спільні підприємства.
Раціональне управління усіма групами потоків продукції повинно закріпити внутрішні і зовнішні зв'язки регіонального АПК.
В умовах ринкової системи господарювання основним типом зв'язків між суб'єктами в агропромисловому формуванні є відносини координації. взаємозв'язків рівних партнерів. Цьому типу відносин відповідає матрична структура управління, а також структура управління за потоками продукції.
Обов'язковою умовою стратегії управління є функціонування управління потоками продукції на засадах рівності усіх суб'єктів виробництва, реалізації і споживання. Ця рівність може бути реальною лише за умови запровадження дворівневої системи управління. Рада уповноважених представників, що складається з уповноважених усіх підприємств і установ. — головний орган управління. Цей орган розглядає перспективні плани і програми розвитку: розробляє положення про фінансово-розрахунковий центр і централізовані фонди: розв'язує питання ціноутворення: визначає структуру і штати апарату управління.
Управління підсистемами також здійснюється Радою уповноважених і керівників, до функцій яких мають входити розв'язання питань виробничого характеру. Розвиток системи управління потоками продукції буде сприяти більш швидкому становленню ринкових відносин в регіональному АПК.
Особливості реформування переробної ланки регіонального АПК. Визначальним у реформуванні переробних підприємств як функціональних ланок спеціалізованих систем регіонального АПК є формування приватної власності, прискорення приватизації. У переробній промисловості необхідно створити альтернативний уклад за принципом соціальної противаги для того. щоб жоден з суб'єктів господарювання не зміг домогтися абсолютного домінування на ринку. Господарська ініціатива має стимулюватись правом приватної власності на засоби виробництва. Необхідно створювати асоціації, в яких діяв би механізм оптимального поєднання інтересів виробників сировини та її переробників.
Потрібно створити умови для синхронного процесу переведення на ринкові відносини всієї переробної ланки регіонального АПК. Це переведення має супроводжуватись широким поширенням нових форм господарювання в переробній промисловості.
Процес приватизації, що почався у переробній ланці АПК не відповідає інтересам сільських товаровиробників. Необхідно, щоб більша частина переробних підприємств перейшла у власність виробників сільськогосподарської сировини або щоб вони стали основними співвласниками. Для цього потрібно створювати товариства з обмеженою відповідальністю, закриті і відкриті акціонерні спілки з контрольним пакетом акцій сільських товаровиробників. Тільки такий шлях забезпечить незалежність сільського виробника, стимулюватиме його постійний інтерес до функціонування регіонального АПК. Організаційні зв'язки великих промислових підприємств з іншими сферами обласного АПК можуть запрошуватись на таких взаємовигідних умовах, як спільне використання капіталу, єдина кредитно-фінансова та інвестиційна політика.
Переробні підприємства мають стимулювати усі форми господарювання на селі, а також прагнути до повного задоволення потреб споживача у високоякісних і дешевих продуктах переробки сільськогосподарської сировини. Не забезпечивши цих умов. переробні підприємства можуть позбутися сировини і попиту споживачів на свою продукцію. [3, 6]
Правове та інформаційне забезпечення процесу управління персоналом тягне за собою вирішення правових питань трудових відносин, підготовка нормативних документів, що їх регулюють, забезпечення необхідною інформацією всіх підрозділів управління персоналом.
Успіх управління персоналом визначається двома основними чинниками: здатністю підприємства чітко визначити, яка поведінка працівників потрібна для досягнення його стратегії, і можливістю застосовувати ефективні управлінські важелі для спрямування працівників на бажану поведінку. Обидва завдання однаково важливі й складні, особливо в умовах ринкової трансформації економіки.
Найважливішими особливостями сучасного процесу вдосконалення управління персоналом є:
Концепція управління персоналом - це сукупність основних принципів, правил, цілей діяльності з персоналом, конкретизованих із урахуванням типу організаційної стратегії підприємства, потенціалу персоналу, а також типу кадрової політики. Іншими словами, концепція управління персоналом є стрижнем кадрової політики (персонал-стратегії), визначає її основні напрямки та підходи.
Сутність вдосконалення системи управління підприємствами АПК полягає в тому, що кожен керівник організації або іншої ступені управління був зацікавлений у кожному працівникові, в його особистих інтересах. Це може бути досягнуто різними способами: поліпшення морального клімату в колективі або мати можливість перекваліфікувати кадри, а також це може бути і матеріальне заохочення,соціальний успіх (допомога сім'ї, здоров'я, моральні аспекти та ін.)
За умов переходу до ринкових відносин в регіональному АПК важливо створити ефективну систему реалізації його продукції. Мають стати нормою вільна реалізація продукції, ринкове регулювання цін. інвестицій. фінансування за рахунок створення відповідних цільових фондів. зовнішньоекономічні зв'язки.
Процес управління сільськогосподарськими підприємством або окремими його підрозділами складається з основних функцій (прогнозування, планування, організація, мотивація, контроль), що виконуються керівниками, і конкретних (предметних) функцій, здійснюваних фахівцями.