Шляхи та напрями удосконалення управління інноваціями

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………..3

Розділ І.Теоретичні аспекти управління інноваційною діяльністю ….……...5

1. Сутнісна характеристика інновацій, їх класифікація………………………...5
2. Управління інноваціями. Інноваційна стратегія та її види…………………..9
3. Показники оцінювання ефективності управління інноваціями……………13

Висновок до розділу І…………………………………………………………........17

 Розділ  ІІ. Аналіз інноваційної діяльності ЗАТ «Оболонь» ………………..…19

2.1. Загальна характеристика  підприємства……………………………………….19

2.2. Техніко-економічна характеристика підприємства…………………………..21

   2.3. Аналіз інноваційна діяльність ЗАТ «Оболонь»…………………………….. 33

  Висновок до розділу ІІ…………………………………………………………….36

  Розділ  ІІІ. Шляхи та напрями удосконалення управління інноваціями…..38

3.1 Управління формуванням стратегії інноваційного розвитку ЗАТ «Оболонь»..38

  3.2.  Управління ризиками інноваційної діяльності як засіб попередження втрати фінансових ресурсів………………………………………………………………….39

 Висновок  до розділу ІІІ…………………………………………………………...43

  ВИСНОВОК………………………………………………….................................44

  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………............46

  ДОДАТКИ ………………………………………………………………………….51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               

 

 

 

                                                          ВСТУП

 

В економічній літературі термін "інновація" інтерпретується  як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

Дуже важливим є правильне управління інноваціями. Система інноваційного управління підприємством повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє йому функціонувати, уникаючи кризових ситуацій, і займати лідируючі позиції у своїй галузі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

• Кошти державного бюджету України;
• Кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;
• Власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;
• Власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;
• Кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;
• Інші джерела, не заборонені законодавством. 

Стратегічне управління інноваціями є складовою інноваційного  менеджменту. Воно вирішує широкий  спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які  розраховані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства.

Стратегія — це комплексний  план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою  стратегії є забезпечення не стільки  поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку. [47]

Предметом даної курсової роботи є дослідження проблем управління інновацій на підприємствах.

Метою даної роботи є виявлення шляхів та напрямів удосконалення управління інноваціями.

Також у роботі висуваються  наступні завдання :

• визначення  понять управління інноваціями та інноваційної стратегії ;
• розгляд факторів, які впливають на зниження ризикованості;
• аналіз інноваційної діяльності досліджуваного підприємства;
• вибір доцільної стратегії ЗАТ «Оболонь».

Об`єктом  дослідження є ЗАТ «Оболонь».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1. Сутнісна характеристика інновацій, їх класифікація

Під іноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.[4]

Терміни "іновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іновацій. Творці іновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні іновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні іновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями іновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

Отже,   науково-технічні   іновації повинні:

- мати новизну;

- задовольняти ринковий попит;

- приносити прибуток виробнику. [37]

Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій  дуже різноманітний. Їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім: 
1.) Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу. 
2.) Визначити перспективність майбутніх нововведень. 
3.) Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій. 
4.) Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси. 
5.) Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій. 
6.) Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій. 
7.) Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері. 
8.) Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.[4] 
 Типологія інновацій також дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

Кількість класифікаційних  ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів.

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим тепер  уважається розподіл їх за змістом  та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

Технологічні — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії.

Технологічні нововведення — це зміни перш за все в засобах  і методах організації виробництва. 
 Продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання). 
 Організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури. 
 Економічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності. 
 Соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.[34]

З точки зору способу  впровадження  інновації поділяються на системні (інкрементальні) та одиничні (стихійні).

Системні (інкрементальні) інновації постають на основі ухваленої на підприємстві системи їх створення. Вони базуються передусім на пошуку рішень щодо скорочення витрат, вдосконалення технологічних процесів, на новій системі організації фірми у рамках визначеного процесу діяльності. Системні (інкрементальні) інновації постають внаслідок проведення заходів з метою створення нової продукції або, наприклад, колективної систематичної роботи над вирішенням організаційних проблем. Наслідком інновації можуть бути, наприклад, зміни процесу організації виробництва. Вони можуть впливати на підвищення якості, зменшення витрат, а в організаційному вимірі — на якість управління фірмою. Інкрементальні інновації базуються на певному взірці створення ідей, на модифікації ідей, що вже існують на ринку, або ж є унікальними розробками, які можуть використовуватися на іншому підприємстві. Системні (інкрементальні) інновації передбачають навчання персоналу підприємства та участь у здійсненні відповідних заходів досить численної групи працівників вищого та нижчого рівня. Показником системної праці над інноваціями є існування на підприємстві спеціально створеного колективу, співпраця відділів дослідження та розвитку з іншими підрозділами фірми, системність у створенні нових виробів чи вдосконалені якості існуючих.

Одиничні (стихійні) інновації, на противагу до системних (інкрементальних), є випадком у діяльності підприємства. Вони не є наслідком існуючої системи, а скоріше відповіддю на нові можливості або загрози. Такими прикладами можуть бути пошук нового виду продукції, придбання ліцензії, зміна технології виробництва чи системи управління, які постають на підставі викликів середовища або ж аналізу стану підприємства, що його здійснюють фахівці. Впровадження організаційних інновацій (несистемних) характеризується більшим ризиком, ніж системних, які постають на підставі постійного накопичення знань та інформації. [10]

Інновації з точки зору сфери  змін, які вони викликають.

Інноваційну поведінку  можна розглядати, враховуючи:

1) обсяг змін, які вони  викликають у попередньому асортименті  продукції, процесах виробництва  та організації діяльності фірми;  
2) якої кількості напрямків діяльності вони стосуються;  
3) як багато функцій, завдань та методів роботи вони змінюють;  
4) наскільки нові вироби та процеси відрізняються від попередніх.

Застосовуючи даний  критерій, інновації можна поділити на:

- радикальні,

- рекомбінаційні,

- модифікаційні.

Під час створення  концепції або впровадження інновації  дуже істотне значення відіграють стосунки із постачальниками та споживачами, внаслідок чого може відбуватися постійний обмін інформацією та створення партнерських відносин. Фірма також може тісно співпрацювати із зовнішніми дослідницькими центрами. Свої ідеї підприємство може генерувати самостійно, підтримуючи із зовнішніми суб'єктами періодичні контакти. [21]

 

 
1.2. Управління інноваціями. Інноваційна стратегія та її види

Управління  інноваціями – це процес плануваннування, організації, керівництва, мотивації та контролю щодо об`єкту управління шляхом розробки та застосування системи стратегій ( в залежності від наявного іноваційного потенціалу підприємтсва та факторів впливу зовнішнього середовища) і яка спрямована на досягнення поставленої мети.[14]

Об`єктом управління інноваціями на рівні підприємства є економічні ресурси (майнові, грошові, трудові, інформаційні тощо), а на рівні держави – інноваційна діяльність підприємства.

Суб`єктами управління інноваціями на рівні держави є представники законодавчої та виконавчої влади, а на рівні підприємтсва – апарат управління підприємства та його функціональні підрозділи.