Суб'єкти і об'єкти господарської діяльності в умовах ринку

Господарські правовідносини мають складний розгалужений характер. За сферою господарської діяльності розрізняють групи видів господарських правовідносин. Це зокрема відносини у сферах: виготовлення і реалізації продукції; виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; торговельної діяльності; комерційного посередництва (агентських послуг); перевезення вантажів; капітального будівництва; інноваційної діяльності; фінансової діяльності; передачі для використання у підприємницькій діяльності виключних прав (франчайзингу); зовнішньоекономічної діяльності; іноземного інвестування; державного планування економічної діяльності та формування державного замов-лення; управління державним майном; державного управління та контролю у сфері підприємницької діяльності (антимонопольні заходи, реєстрація та ліцензування, регулювання цін тощо).

За характером господарські правовідносини поділяються на оперативно-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Оперативно-господарськими є майнові та інші відносини, які виникають між суб’єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарсь-кими відносинами слід розуміти такі, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Правовідносини між  структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами називають внутрішньогосподарськими.

Не належать до господарських правовідносини: між негосподарюючими суб’єктами або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — громадянами; щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, трудові відносини; фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-госпо-дарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Матеріальний зміст  господарських відносин становить  власне господарська діяльність у всій її різноманітності.

Юридичний зміст господарських  відносин — це права та обов’язки  суб’єктів господарювання, які виникають  у них у процесі здійснення зазначеної діяльності. 
Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників. До учасників відносин у сфері господарювання належать суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. 

Основна класифікація суб’єктів  господарського права може бути здійснена  за змістом їх діяльності. За цим критерієм розрізняють такі види суб’єктів господарювання: а) господарські організації — підприємства та об’єднання підприємств, а також інші організації, передбачені Господарським кодексом України, що утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти господарювання; б) фінансові та посередницькі установи; в) органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки; г) громадяни України та інші громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; ґ) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. 

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні. Це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством. 

Підприємство, якщо законом  не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство наділене правом здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту підприємства. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб. 
За критерієм форми власності підприємства поділяються на: приватні, засновані на приватній власності громадян України або іноземних громадян, або осіб без громадянства, чи приватній власності юридичної особи; колективні, засновані на колективній власності (підприємство колективної власності); комунальні, засновані на комунальній власності територіальної громади; державні, засновані на загальнодержавній власності; засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). 
За критерієм чисельності працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються на малі і великі. Малими, незалежно від форми власності, визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за цей період не перевищує розміру, еквівалентного 500 000 євро за середньорічним курсом щодо гривні. До малих підприємств може застосовуватися за їх вибором загальна або спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно із Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00 така система передбачає, зокрема, заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку. 
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує розмір, еквівалентний 5 млн євро за середньорічним курсом щодо гривні. 

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської  діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських  взаємовідносин та зобов'язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Громадянин України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької  діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

а) безпосередньо як підприємець  або через приватне підприємство, що ним створюється;

б) із залученням або без  залучення найманої праці;

в) самостійно або спільно  з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприємством  безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець  зобов'язаний:

• у передбачених законом  випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської  діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

• додержуватися принципів  підприємництва, прав і законних інтересів  споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної  конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів  своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про  доходи, інші необхідні відомості  для нарахування податків та інших

обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Для фізичних осіб здійснення підприємницької діяльності має  позитивні та негативні моменти.

Позитивні:

• спрощена система оподаткування, звітності;

• немає обмежень щодо руху готівки, як це передбачено для  юридичних осіб;

• існує можливість охоплювати різні категорії населення в  процесі підприємницької діяльності.

Негативні:

• дуже скромний початковий капітал для організації справи;

• труднощі у самостійній  орієнтації з питань законодавчо-правової бази, оподаткування, державного регулювання  і контролю, бухгалтерської звітності, порядку оформлення необхідних документів;

• психологічна непідготовленість  деяких керівників державних та комерційних структур до роботи з індивідуальним підприємцем як із звичайним суб'єктом підприємництва.

Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, правовий стан яких регулюється відповідними законами, за якими вони наділяються  правоздатністю та дієздатністю: право здійснювати юридичні акти (укладання угод), брати на себе зобов'язання, нести майнову та іншу відповідальність. Індивідуальний підприємець може бути власником капіталу, вкладеного у конкретне майно, мати право володіння, розпорядження, користування, тобто виступати як одноосібний володар та управляючий майном, яке він вкладає в організацію господарського процесу, залучаючи для цього необхідні матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні та інші ресурси.

Індивідуальний підприємець як фізична особа може й не мати солідного власного капіталу та майна, а залучати позичкові кошти та орендувати деякі об'єкти для організації господарської діяльності, кінцевим результатом якої є отримання зиску. Індивідуальне підприємництво передбачає наявність у фізичної особи передумов для організації власної справи, якою він може управляти самостійно або найняти управляючого.

Індивідуальна форма  бізнесу отримала більш широке розповсюдження у таких сферах: організація дрібного виробництва продукції, посередництво, роздрібна торгівля, надання побутових послуг. Спостерігається також проникнення індивідуальних підприємців у нові галузі економіки, пов'язані з високою технологією та новаторськими ідеями, де вони можуть виступати як інженери, конструктори з патентними правами і досвідом в організації впровадження прогресивних ідей у виробництво. Як правило, індивідуальний підприємець має набагато більше свободи дій, ніж менеджер у великій фірмі, особливо у виборі напрямків і сфери діяльності.

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єктами, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, приміщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціонування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей  та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Кінцевою ціллю менеджменту  є забезпечення прибутковості, або  дохідності в діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого  процесу. 
Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється. Проходять зміни в становищі на ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування. Звідси постійна наявність ризику. Ціллю менеджменту в цих умовах є постійне подолання ризику або ризикових ситуацій не тільки в теперішньому, а й в майбутньому, для чого необхідно мати певні резервні грошові засоби і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності в господарській діяльності з метою швидкого реагування і адаптації до умов, що змінюються. 

Найважливішим завданням  менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку. 

У зв'язку з цим —  завдання менеджменту це: 
забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію; 
стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати; 
-постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми; 
- постійний пошук і освоєння нових ринків. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України:  Закон України // Закон і бізнес,—  1996

2. Цивільний кодекс  України. — К.: Парламентське вид-во

3. Господарський кодекс України.

4.Менеджмент. Рульєв В.А.,С.О. Гуткевич  Вид-во 2011 р.

5.Організація бізнесу - Скібіцький О.М.    Вид-во 2011 р.