Суть поняття "менеджмент", причини виникнення як науки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ»

КАФЕДРА  Менеджмента, УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ І ЛОГІСТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з курсу "Вступ до спеціальності"

 

 

Тема: «Суть поняття "менеджмент", причини виникнення як науки».

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:        студент гр. МЕНз-13

Кіріченко С.В.

 

 

Перевірив:        Ст. викладач

Шапа Н.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2013р.

Вміст

 

1. Вступ…………………………………………………………………………..3

2. Виникнення менеджменту…………………………………………………...3

3. Основні етапи розвитку менеджменту……………………………………...4

4. Сутність і складові менеджменту………………………………………….12

5. Мета, завдання, об'єкт і предмет менеджменту…………………………...16

6. Список використаної літератури…………………………………………...18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

«Ме́неджмент» - це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань.

Термін менеджмент утворився від англійського дієслова «to manage» (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова «manus» (рука).

Історія менеджменту починається з «передісторії» (від древніх цивілізацій до нової історії) зародження менеджменту як особливого наукового знання та виду діяльності.

Етапи та концепції розвитку менеджменту має на увазі під собою єдиний складний процес формування менеджменту, як складового економічних відносин, виробництва, торгівлі і життя взагалі.

Етапи менеджменту народжувалися під впливами:

- Розвиток реального громадського та потім промислового виробництва;

- Поява новаторів і теоретиків-ідеологів, узагальнювали досвід і прокладали нові шляхи;

- Розвиток внутрішньої (власної) логіки менеджменту, що приводить вкупі з двома вищевказаними причинами, до зміни парадигми (системи принципів і підходів у менеджменті як науці).

«Історія вчить» - ця теза тут більш ніж доречне, оскільки дозволяє вивчає зрозуміти цикли розвитку менеджменту, його рушійні сили (вони ж - критерії етапів), передбачити майбутні тенденції.

 

Виникнення менеджменту

 

Менеджмент як один із напрямів управлінської діяльності визначився наприкінці XIX - на початку XX століття. Об'єктивна потреба в науці про менеджмент була зумовлена нагромадженням, розвитком концентрації та централізації капіталу і машинного виробництва на основі вільної конкуренції. На цьому ґрунті виникали великі підприємства, на яких працювали сотні, тисячі робітників. У зв'язку з цим виникли проблеми організації виробничого процесу, його планування, стимулювання працівників, забезпечення ефективного контролю, обліку тощо. Саме ці процеси зумовили необхідність дослідження закономірностей управління трудовими колективами, з'ясування управлінського впливу на діяльність підприємства, його працівників. У ході цих наукових досліджень були розроблені й обґрунтовані певні механізми та рекомендації, сформульовані перші принципи менеджменту.

Отже, історія розвитку менеджменту як науки - це в основному еволюційний процес. Він зумовлений науково-технічним прогресом, розвитком суспільно-виробничих відносин та продуктивних сил зростанням ролі людського чинника в управлінні суспільним виробництвом.

Менеджмент як концентрація ринкового управління направлений на удосконалення управління діяльністю окремих суб'єктів господарювання.

Реалізація менеджменту в практичній діяльності підприємств виступає як система управління. Отже, менеджмент регулюється законами ринкових відносин і направлений на організацію управління діяльністю підприємства в ринковому середовищі, яке змінюється.

Згідно з теорією менеджменту розрізняють чотири типи моделей, які відображають еволюцію теоретичних концепцій і визначають сутність організацій, роль та основні функції управління, а також критерії оцінки ефективності їхньої діяльності.

Перша модель організації як об'єкта управління - модель механістичної конструкції - сформувалась наприкінці XIX ст. й поширилась у першій чверті XX ст. Організацію розглядали як механізм, який дає змогу об'єднати основні виробничі чинники з метою збільшення прибутку. Відповідно виконувалися такі управлінські функції: планування, організування, керування, координація, контроль. Менеджмент організації орієнтувався на оперативне управління.

Друга модель, побудована на визначенні організації як колективу, сформованого за принципом розподілу праці, була впроваджена в 30-х pp. XX ст. В її основу закладена система підтримання стосунків між людьми всередині організації. Головне завдання менеджерів полягало в управлінні персоналом, забезпеченні відповідного морального клімату для досягнення цілей організації.

Обидві розглянуті моделі були зорієнтовані на аналіз внутрішніх чинників та умов функціонування організації і практично не враховували впливу зовнішнього середовища, тому їх вважали "закритими". Існування цих моделей протягом перших 60-ти років XX ст. було зумовлене об'єктивними причинами. Зміни в зовнішньому середовищі спонукали до розроблення інших моделей.

Третя модель - складна ієрархічна система, розроблення якої ґрунтувалося на загальній теорії систем, - розглядала організацію як єдність її складових у нерозривному зв'язку зі зовнішнім середовищем. На результат діяльності організації впливають базові чинники з двох сфер: зовнішнього середовища, звідки надходять усі види ресурсів, і внутрішнього, де створюються відповідні передумови для перетворення отриманих ресурсів у продукцію чи послуги. У цій моделі головним напрямом діяльності менеджерів є забезпечення єдності складної внутрішньої структури організації для досягнення її стратегічної мети в умовах нестабільності зовнішнього середовища.

Четверта модель - організація, яка реалізує концепцію зацікавлених груп - формувалась у 80-х p. XX ст., коли на результати діяльності будь-якого виробника почали впливати інтереси постачальників, споживачів, конкурентів, інвесторів і суспільства. Розгляд еволюції концепцій, які трактували організацію як модель управління, великою мірою є основою для визначення важливих етапів у розвитку системи менеджменту.

 

Основні етапи розвитку менеджменту

 

Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту:

 

1 етап. «Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва».

2 етап. «Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків».

3 етап. «Побудова систем управління, орієнтованих на ринок».

4 етап. «Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення».

5 етап. «Формування системних та ситуаційних підходів».

6 етап. «Комп’ютеризація управлінських процесів».

 

 

«Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва»

 

Перший етап розвитку менеджменту базується на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів насамперед хвилюють підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, різні види технологій, але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком шкіл наукового управління, «фордизму» та класичної (адміністративної) школи управління тощо.

Школа наукового управління (1885-1920p.). Найтісніше пов’язана з роботами Фредеріка І. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони займались дослідженнями на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Тейлор виділив принципи наукового управління. Спостерігаючи за тим, що він називав "ухилянням від виконання службових обов’язків" (працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б, він вивчив і захронометрував кожний елемент праці робітників, визначив, що кожен робітник повинен виробляти, а тоді відшукував найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання. Крім того, Тейлор запровадив відрядну систему оплати праці, тобто почав збільшувати заробітну платню кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.

Принцип розподілу праці розповсюджується на всю управлінську діяльність, оскільки за менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником - функція виконання. Принцип вимірювання праці передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих «одиниць часу». Згідно з принципом складання завдань-інструкцій виробничі завдання повинні бути не тільки щохвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання.

Складання програм стимулювання передбачає - для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності працівнику виплачуються преміальні. Принцип «праця як індивідуальна діяльність» має на увазі, що вплив групи робить працівника менш продуктивний. Мотивація - особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей.

Принцип ролі індивідуальних здібностей стверджує про існування відмінностей між здібностями працівників і менеджерів: працівники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери - заради вигоди у майбутньому. Правила та стандарти менеджменту відстоюють всі авторитарні методи управління, за якими організаційні правила і стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені.

 

Принцип ролі професійних спілок базувався на скептичному ставленні де профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між працівниками та адміністрацією. В принцип розвитку управлінського мислення було закладено твердження, що з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Отже, головна заслуга Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи «наукового управління» (наукового менеджменту) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи до підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899-1945 p.) - її засновник Генрі Форд розробив теорію, в основу якої покладено ідею потокового масового виробництва. Відповідну систему управління називали "терором машини". Форд, який спочатку працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім став її власником, сформував механізми чіткого контролювання і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

 

«Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.»

 

Другий етап. Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 p.) започаткована французьким промисловцем Анрі Файолем. На думку американських істориків менеджменту, А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX століття. Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції: планування, організування, мотивування та контролювання. Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають сутність процесу менеджменту. Більшість сучасних підручників з менеджменту (включаючи і цей) досі використовують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважливішою частиною їхньої роботи.

На засадах розробок Файоля у 20-х. p. XX ст. було сформульовано поняття організаційної структури управління підприємством.

Файолем розроблено 14 принципів менеджменту. Насамперед, це стосується поділу праці, через те що спеціалізація сприяє зростанню виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці. Наступний принцип стосується повноважень та відповідальності менеджерів. Менеджери повинні мати право віддавати накази, бо таке право надає їм влада, але одночасно з владою існує і відповідальність.

Дисципліна - працівники мають виконувати правила, якими керується організація. Дисципліна є наслідком правильного керівництва, чіткого взаєморозуміння щодо правил організації та законних стягнень за порушення правил. Важливим принципом є єдиновладдя, тобто кожен працівник має одержувати накази лише від одного керівника, а також принцип єдності напрямку діяльності, позаяк кожен із видів діяльності організації, спрямований на досягнення однієї й тієї ж мети, має спрямовуватися одним менеджером з використанням одного плану.

Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним передбачає, що інтереси будь-якого з працівників чи групи працівників не можуть переважати інтереси організації загалом. Працівники мають одержувати за свою працю гідну винагороду - в цьому полягає принцип винагороди персоналу.