Банки як провідні інституції фінансового посередництва. Функції банків

3.) Банки як провідні інституції фінансового посередництва. Функції банків

 Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

- на банки  припадає більша частка в перерозподілі  позичкових капіталів на грошовому  ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників.

- банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність.

- банки мають  можливість надавати економічним  суб'єктам широкий асортимент  різних послуг, тоді як інші  посередники спеціалізуються на  окремих, часто обмежених  фінансових операціях. Тому можливості впливу   на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно    ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників.

Виділення банків в окрему групу характерне для  всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Така одностайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових посередників базується на двох їхніх функціональних особливостях:

1. Банки приймають  гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть  вільно розпоряджатися своїми  коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. Ця обставина примушує їх вкладати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні активи, зокрема в короткострокові позички, що не обтяжені ніякими додатковими умовами, які могли б погіршити ліквідність цих посередників. Так, з цих причин у США в 1933 р. Законом «Про банківництво», відомим як закон «Гласа-Стігала», було розмежовано комерційне та інвестиційне банківництво, унаслідок чого депозитним інституціям було заборонено вкладати кошти в цінні папери корпорацій як високоризиковані танизьколіквідні операції. Відтак  ідея  банку  як  cуто  депозитного  інституту була реалізована в  найбільш чистому вигляді, хоч сучасна банківська практика США поступово відходить від цієї ідеї.

2. Розміщуючи  свої резерви в позички, банки  спроможні створювати нові депозити  і цим  впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки. 
             Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об'єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками.

Основними цілями такого контролю є:

- не допустити,  щоб банки заради своїх корпоративних  інтересів надмірно збільшували  пропозицію грошей і порушували  товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;

- забезпечити  достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх  вкладників. Для цього створюються  спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення  економічних  нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням.

Щоб забезпечити  такий суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською системою і функціонує на підставі окремого банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю. Цим досягається урівноваженість інтересів власників банків та їх працівників, з одного боку, та інтересів їх вкладників і суспільства в цілому з іншого. Маючи завдяки своїм функціональним особливостям явні переваги перед іншими посередниками у своїй комерційній діяльності, банки через систему контролю і нагляду ставляться в такі умови, за  яких їхні можливості  і   становище   на ринку вирівнюються з положенням інших його суб'єктів.

Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття «банк». Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.) банком називається будь-яка установа, що виконує функції касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені законом. Законі таких операцій зазначається 16, однак не застережено чи банк має виконувати одну чи всі операції, щоб отримати відповідний статус. Ця обставина давала можливість широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банківськими і небанківськими кредитно-фінансовими установами. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватись на переважну більшість суб’єктів грошового ринку.

В 1993 році в  Закон було внесено уточнення, що забороняли небанківським установам  займатися відкриттям рахунків, приймати вклади, здійснювати розрахунки та кредитування. Але і це уточнення  остаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком українське законодавство – чи установу, яка виконує всі чотири операції, заборонені для небанківських, чи будь-яку з 16 названих в Законі.

У законодавстві  більшості країн до сфери банківської  діяльності на грошовому ринку може бути включений і статус банку може одержати будь-який фінансовий посередник не залежно від кількості операцій, що він виконує на ринку. Аналіз світової історії банківської справи дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс посередницьких операцій: приймання грошових вкладів; надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів; здійснення розрахунків між клієнтами. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою як центрального банку, так і комерційного банку.

Аналіз багатовікової  світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового  ринку дає підстави віднести до банківської  діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

- приймати грошові  вклади від клієнтів;

- надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

- здійснювати розрахунки  між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною  ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

Отже, комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Банк  в правовому відношенні – це фінансовий посередник, який виконує одну чи декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Банк  в економічному розумінні – це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операції грошового ринку.

Отже, банківська діяльність – це набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками.

Залежно від  ступеня виконання базових операцій банки поділяються на універсальні та спеціальні. Кредитно-фінансові інститути – це фінансові посередники, діяльність яких не пов’язана з виконанням базових операцій грошового ринку.

Як самостійні суб'єкти грошового ринку, банки  виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.  До них відносять такі: 

- трансформаційну;  

- емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та простороведспрямування.

У зв'язку з  цим можна виділити такі напрями  цієї функції: трансформація ризиків; трансформація строків; трансформаціялобсягів;просторовалтрансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків – одержати більший дохід за своїми вкладамидвдбанках.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова  трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту. На нашу думку, акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функції - трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу - кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого аналізу.

 

 

5/) Фінансове регулювання. Банківська система в механізмі фінансового регулювання

Фінансове регулювання — це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів.

Основні елементи фінансового  регулювання такі:

• оподаткування (вилучення частини доходів підприємств  і населення до бюджету та державних  цільових фондів);

• бюджетні трансферти ( дотації, субсидії, субвенції).

Аби зацікавити суб'єктів господарювання досягати кращих результатів, використовуються такі інструменти, як фінансові стимули. До них належать:

• заохочувальні  фонди підприємств, які утворюються  з прибутку;

• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного  господарства (у тому числі дотації  підприємствам, діяльність яких має  важливе значення для економіки);

• спеціальні фінансові пільги (податкові пільги, можливість здійснити прискорену амортизацію).

У фінансових інструментах важливе місце посідають  фінансові санкції як особливі форми  організації фінансових відносин, покликані  посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найпоширенішими з них є штрафи і пені.

Фінансове регулювання здійснюється через: 
1) систему норм і нормативів — характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів (ставки, норми відрахувань податків, платежів до бюджету, інших відрахувань до позабюджетних фондів); 
2) ліміти — певні обмеження на використання коштів державного бюджету, підприємств (на зарплати, премії, стипендії, на господарські потреби) або населення; 
3) фінансові резерви — тимчасово вилучені з обороту фінансові ресурси, які мобілізуються в спеціальних фондах для їх використання в майбутньому при настанні непередбачених ситуацій (війнах, стихійних лихах тощо).

 

Банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України.

О. А. Музика під банківською системою розуміє сукупність банків різних видів і банківських інститутів, за допомогою яких акумулюютья кошти та надаються клієнтам різноманітні послуги із приймання вкладів та надання кредитів.

О. А. Костюченко розуміє під банківською системою розгалуджену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком і йому підпорядковуються. Вчений відносить до банківської системи і фінансово-кредитні установи, що не мають статусу банку.