Еволюція типів податків. Цікаві податки в історії людства

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

 

 

 

Микитенко Юлія В’ячеславівна

 

 

 

Індивідуально-дослідне завдання на тему:

Еволюція типів податків. Цікаві податки в історії людства.

 

 

 

 

 

 

 

Науковий керівник –

Ковтун Галина Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

Суми – 2012

Зміст

ВСТУП...................................................................................................................3

1. Еволюція типів податків………………………………………………….4
2. Цікаві податки в історії людства…………………………………………9

ВИСНОВКИ....................................................................................................12

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У різні періоди існування  людського суспільства постійно робилися спроби пояснити термін “податок” з різних позицій: економічної, юридичної, моральної тощо.

У теоретичне розуміння податку  вчені різних шкіл у всі часи вкладали різний зміст. Більшістю з них податки сприймаються як примусові стягнення у вигляді обов’язкових грошових платежів з фізичних та юридичних осіб, що вилучаються державою через її переважну владу для забезпечення колективних потреб суспільства. Але існували і полярні теорії, за якими оподаткування асоціюється з прямим захопленням державою приватного фонду чи майна, а податок трактується як легальний грабунок згідно з санкцією влади.

Поняття “податок” сягає  своїм корінням у глибину віків. У дослідженні природи податку  і змісту цього поняття необхідно притримуватися логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів і зосередженням їх у загальнонаціональному фонді коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Еволюція типів податків

Щодо еволюції поняття  “податок”, можна виділити приблизно  шість етапів його розвитку.

На першому етапі податок  можна трактувати як дарування. Дари (поклон) були добровільними. Індивідуум сам робив подарунок державі. Дарунок носив випадковий, а не систематизований характер.

На другому етапі, що припадає на ранні стадії державної організації, податком можна вважати данину з переможеного народу, військову здобич. Переважно це була плата натуральними продуктами. На цьому етапі формою оподаткування можна вважати жертвопринесення, але не потрібно вважати, що воно було засновано на добровільних засадах. Жертвопринесення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою платою або збором.

Третій етап розвитку припадає на виникнення і розвиток рабовласницьких  держав (Стародавня Греція, Стародавній Єгипет, Стародавній Рим). У цей період було встановлено плату за користування різними благами: за користування джерелами питної води, мито за ввіз товарів тощо.

У той же час вільні громадяни, зокрема в Афінах, вважали, що податки  свідчать про залежність і готові були вносити добровільні пожертвування. Наприклад, заможне населення античних міст-держав Північного Причорномор’я було звільнене від сплати податків, але вносило великі добровільні внески на розвиток міста. Навіть обрані до ради міста та до колегій не отримували від держави платні, а самі дарували частину своїх доходів місту.

Якщо на перших трьох етапах податки були свого роду “індульгенцією”  за користування певними благами, то на четвертому з’являється ідея про пожертвування, яке приноситься громадянами в інтересах держави і платник “добровільно” відмовляється від суспільного блага.

На п’ятому етапі у  платника розвивається почуття обов’язку.

І тільки на шостому етапі  виникає ідея системи податків, яку  встановлює держава незалежно від  волі платника.

Характеризуючи всі етапи  розвитку податку, можна зробити  висновок, що податок – це елемент суспільного буття.

На початковому етапі  людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно необхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі їм податкові форми були варварськими: військові трофеї, використання праці рабів, жертвопринесення тощо.

З розвитком суспільства  податкові форми постійно змінювалися, наближаючись до їх сучасного змісту. Незмінною залишалася глибинна сутність поняття “податок” – процес усуспільнення частини індивідуальних доходів.

Довгий час сплата податків мала хаотичних характер. Тому чіткого  розмежування в поняттях “податок”, “платіж”, “збір” не було.

Відсутнє було чітке визначення податку і в Стародавньому  Римі, де склалася одна із перших організованих податкових систем.

В Європі до ХVI–XVII ст. розвинені  податкові системи були відсутні. Податкові платежі мають характер разових вилучень.

У кінці XVII–XVIII ст. податки  стають основним джерелом дохідної частини  бюджету. Відбувається формування перших податкових систем, що включають прямі і непрямі податки. Але держава все більше потребує не тільки системи, але й наукової теорії оподаткування.

Починає формуватися наукова  теорія оподаткування. Засновником  такої теорії вважається визначний шотландський економіст і вчений Адам Сміт. У своїй праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” він формулює принципи оподаткування, дає визначення податковим платежам, визначає їх місце у фінансовій системі держави. На противагу Фомі Аквінському, який трактував податок “як дозволену форму грабунку” [2, с. 367] і називав його ознакою рабства, він стверджував, що податки – ознака не рабства, а свободи.

Адам Сміт називає податки  платою державі за послуги, визначає чотири принципи оподаткування, які він формулює як закони, яким повинен відповідати кожен податок:

– принцип справедливості (“Піддані держави зобов’язані брати участь у підтримці уряду, кожен по можливості своїх власних коштів, тобто в розмірах доходів, які він отримує під захистом держави”);

– принцип визначеності (“ Податок, що сплачує кожна окрема особа, повинен бути точно визначений, а не довільний. Термін сплати, спосіб стягнення та розмір внеску – все це повинно бути чітко і суворо визначено для платника”);

– принцип зручності (“Кожен податок повинен стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника”);

– принцип економії (“Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей, понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані гроші залишались якомога менше часу в руках збирачів”) [3, с. 341–343].

У кінці XVIII ст. великий вклад  в основи оподаткування внесли вчені  різних країн. У зв’язку зі змінами  в поглядах на основі оподаткування  розвивалось і визначення податку.

Податки порівнювали зі страховою  премією, що сплачується за безпеку  і гарантію власності [4].

У міру розширення державних  завдань у податках почали вбачати  правильні, періодичні, законом встановлені внески громадян, які вони роблять відповідно до їх доходів на користь держави (Л. Штейн) [4].

Д. Рікардо визначає податки  як частину доходів від землі  і промисловості держави, яку  віддають піддані в розпорядження держави [4].

Найбільш повним на той  час було визначення, дане професором А. Вагнером, який трактує податки як примусові внески приватних господарств, що частково ідуть на покриття державних (суспільних) витрат, а частково є засобом, який змінює розподіл народного доходу [4].

Оригінальною є думка  Прудона П’єр Жозефа, який називає  податок обміном. Характеризуючи державу як орган, який своєю діяльністю повинен задовольнити колективні потреби населення, Прудон П’єр Жозеф вважає, що держава не повинна втручатись у діяльність, відведену приватній ініціативі. Але разом з тим він підкреслює, що є ряд благ, виробництво яких на себе не можуть взяти приватні особи. Їх виробляє суспільство, вони складають спеціальність держави, а тому в обмін на це особи повинні сплачувати податки.

Німецький вчений Гок, вивчаючи податок, називає його обов’язком, а зовсім не платою за послуги державі.

Французькі автори Леруа Больє, Струм називають податки засобом покриття потреб держави.

Необхідно зазначити, що і  російська наука не стояла осторонь від проблем, пов’язаних з природою оподаткування, визначенням податку та інших питань у даній галузі. У 1818 році з’явилася перша фундаментальна праця в галузі оподаткування – “Досвід теорії податків”, автором якої виступив видатний російський економіст М.І. Тургенєв. Усі багатства народні, – вважав М. Тургенєв, – витікають із двох головних джерел: сили природи і сили людської. Але для отримання багатства із цих джерел потрібні кошти. Ці кошти знаходяться в різних знаряддях, будівлях, грошах тощо. Цінність цих знарядь, будівель, грошей називається капіталом. А він і є одним із джерел податків. Чіткого визначення податку М. Тургенєв не дає, але з характеристики ним податку зрозуміло, що це відрахування із прибутків від землі, із прибутків від капіталів, із прибутків від праці.

 Після перемоги в  1917 році соціалістичної революції  в Росії стався значний спад  у фінансовій сфері. Розладнаність економіки призвела до того, що основним джерелом доходів центральних органів Радянської влади стає грошова емісія, а місцеві органи влади існували за рахунок контрибуцій. Від повного краху державу врятувало введення в 1921 році нової економічної політики, яка прийшла на зміну політиці “воєнного комунізму”. Продрозверстка, яка була основною формою вилучення у сільського населення продукції для забезпечення потреб міста і армії, замінили продовольчим податком. Але система оподаткування, що склалася, мала слабкий податковий апарат, характеризувалася майже повною відсутністю даних для визначення фінансового положення різних категорій платників податків, відсутністю будь-якої теоретичної бази.

У подальшому фінансова система  Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вона перейшла до адміністративних методів вилучення прибутків. У ст. 14 Конституції СРСР було записано, що відповідно до принципу соціалізму “Від кожного – по здібностях, кожному по праці” держава здійснює контроль за мірою праці і споживання [6, с. 3]. Вона визначає розмір податку на доходи, що підлягають оподаткуванню, виступаючи у фінансових відносинах як суб’єкт влади. Відповідно до цього було визначено і поняття податку. Податки в СРСР – це платежі, що вносяться в державний бюджет на основі актів вищого органу державної влади або його Президії юридичними особами і громадянами безоплатно, у визначених розмірах і в установлені строки, для задоволення загальнодержавних потреб [7, с. 277].

Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у  вирішенні фінансових питань поступово підводили країну до фінансової кризи.

Після проголошення Україною незалежності почалася кропітка робота зі створення власної податкової системи. Податкова система є дуже складним явищем, яке відображає діалектичне поєднання об’єктивного і суб’єктивного начал. Об’єктивне начало зумовлене об’єктивністю самих податків і виражається в тому, що податкова система повинна базуватися на певних наукових засадах. Вагомий вклад у розробку власної концепції системи оподаткування вніс Закон України “Про систему оподаткування”, прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 року. У статті 2 названого закону дано визначення податку. Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміється внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України [1].

Розуміння і чітке визначення терміна “податок” в усіх аспектах є надзвичайно важливим, тому що сприяє правильному застосуванню норм законодавства, дає можливість визначити обсяг повноважень суб’єктів податкових відносин.

2. Цікаві податки в історії людства

Найжахливіший податок в історії людства стягувався протягом 21 року Ранджитом Сінгхом. Він полягав у тому, що мешканці завойованого ним Пешавару (Пакістан) повинні були віддавати Сінгху щорічно сотню відрізаних людських голів.

За англійського короля Генріха II існував навіть податок на вбивство. Цей податок стягувався з землевласника, в межах угідь якого відбувалося убивство, що не вдавалося розкрити протягом шеста місяців.

У Франції аж до 19 століття існував податок на вікна та двері, що виходять на вулицю. Податковий контролер їх просто-напросто перераховував у кожному будинку. Саме тому в архітектурі цієї країни так багато внутрішніх двориків.

Податок на годинники було введено у Великобрітанії у 1797 році.

Кожен власник годинника повинен був щорічно сплачувати в скарбницю держави п'ять шилінгів. Цим швидко скористалися англійські трактирники, що почали встановлювати у своїх трактирах годинники, таким чином привертаючи відвідувачів - адже не всі мали тепер можливість його мати!

Втім, вже через рік цей податок було скасовано - Великобританія, на ті часи промислова держава номер один, не могла допустити обмеження інтересів людей, що прагнуть бути пунктуальними.