Фінансування інноваційних процесів

Отже, фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії з боку «венчура» (на страх і ризик власників капіталу). Тобто інвестори серйозно ризикують і в разі невдачі базової ідеї втрачають значні ресурси. Таке, на перший погляд, нетрадиційне для підприємців вкладення фінансових коштів пояснюється тим, що вони вірять в успіх венчурної діяльності і, не маючи умов для власних досліджень і комерційної реалізації перспективної технології, розраховують використати цю розробку для модернізації власної продукції з найменшим ризиком, мінімальними витратами часу і коштів. Крім того, за позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і багаторазово окуповують свої вкладення.

За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкладений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбачалося; 30% — дають невеликий прибуток; 30% — протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти. У 1986—1993 рр. доходи фондів ризикового капіталу в США в середньому в 10—20 разів перевищували суму вкладеного капіталу.

Залежно від інвестиційних перспектив виділяють три типи венчурних підприємств:

— низькопотенційні підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 50 млн. доларів. Такі підприємства не дуже привабливі для венчурних інвесторів, однак їх кількість на ринку сягає 90% усіх інноваційних підприємств;

— венчури середнього ринку, прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. доларів щорічно. Саме вони потребують участі венчурного капіталу;

— високопотенційні підприємства, які мають понад 50 млн. доларів щорічного прибутку впродовж 5 років. Вони найпривабливіші для венчурних інвесторів. Як правило, мають корпоративну форму власності і становлять 1% загальної кількості інноваційних підприємств.

У США існує понад 1,5 млн. венчурних компаній. До того ж високими є темпи виникнення нових фірм і ліквідації неефективних. У загальній кількості реципієнтів венчурного капіталу США надзвичайно висока частка високотехнологічних галузей (комп'ютери, програмне забезпечення, біотехнології, екологічні та медичні технології). Так, у 1998 р. ці галузі отримали 78% всіх інвестицій, завдяки чому в 2000 р. частка високих технологій у ВВП США становила 15—20%, а виробництво інформаційних технологій стало потужною галуззю американської промисловості. Величина венчурних інвестицій на душу населення в США у 2000 р. — 218 дол.; у Канаді —в 30 разів менша. За оцінками експертів Національної академії США, Європа поступається за темпами оновлення виробничих процесів США в 2 рази, а Японія — в 3 рази.

Кожна держава на певному етапі свого розвитку, зрозумівши переваги малого підприємництва в галузі впровадження нових технологій, стала активно заохочувати численні венчурні проекти. Наприклад, у 70—80-ті роки XX ст. у США підприємливі люди масово ідуть у самостійний бізнес. Тому в США в 1980 р. було прийнято закон про стимулювання інвестицій у малий бізнес, який дозволив публічні емісії акцій фондів венчурного капіталу у формі партнерств, що обмежувало їх фінансові можливості. Венчурний капітал став акумулювати джерела нетрадиційних фінансових інститутів — пенсійних і взаємних фондів, які також виявили інтерес до вкладення капіталів у венчурні компанії. Усе це сприяло не тільки прискоренню процесу «зростання» ідей і капіталу, а й створенню ринків збуту нової продукції, інвестиції у виробництво якої живлять ринок цінних паперів.

Прийняття низки законодавчих актів щодо підтримки венчурного підприємництва сприяло також пожвавленню кон'юнктури первинної емісії (випуску) акцій венчурних підприємств. Фонди венчурного капіталу у США мають пільги — зниження ставки оподаткування на доходи цих фондів від операцій з цінними паперами. Це, в свою чергу, збільшило обсяг коштів, вкладених в інноваційні проекти.

Основними причинами бурхливого розвитку венчурного фінансування в США в останні десятиліття XX ст. є передусім високий розвиток фондових ринків, значне фінансування наукових досліджень університетів США від державного та приватного секторів, які достатньо мобільні, орієнтовані на конкуренцію і мають високу мотивацію до комерціалізації своїх наукових розробок.

Венчурне фінансування є невід'ємною частиною технопарків, технополісів та інкубаторів.

Першим фондом венчурного капіталу в нашій державі був фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив інвестиції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США. У 1994 р. розпочав свою роботу Western NIS Enterprise Fund (з капіталом 150 млн. дол. СІЛА), а в 1998 р. — Black Sea Fund (належить до складу компанії з управління активами Global Finanse), загальний капітал якого становить приблизно 60 млн. дол. США. У цьому ж році було створено компанію Evroventures Ukraine (з капіталом ЗО млн. дол. США). Велика частка фінансування названими фондами (за винятком Western NIS Enterprise Fund) здійснюється за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку.

Експерти оцінюють загальну суму залученого цими фондами капіталу в межах 200—300 млн. дол., але фактично інвестовано не більше 100 млн., що становить приблизно 2 дол. на особу. Щорічні надходження до венчурних фондів Західної Європи в останні роки становлять 50—60 дол. на людину.

Одним із найактивніших венчурних фондів, що діють в Україні, є фонд Western NIS Enterprise Fund. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові малих і середніх приватних підприємств. Підтримка цих підприємств здійснюється за прямого вкладення капіталу (у формі прямих інвестицій розміром 1—7,5 млн. дол. США), а також надання необхідних управлінських засобів, які мають сприяти оптимальній трансформації даних підприємств у ринкові умови. За сприяння Фонду до компанії залучають провідних фахівців, запроваджують правила та процедури корпоративного управління й оперативного менеджменту, а також інформаційні системи управління. Комплекс цих заходів — невід'ємна частина системи пост-інвестиційного моніторингу (тривалого нагляду за об'єктом інвестування), здійснюваного Фондом. Стратегія його полягає в прямих інвестиціях (безпосереднє придбання простих акцій) та інвестиціях у боргові цінні папери приватних підприємств із перспективою їх зростання. Прибуток від прямих інвестицій Фонду в розмірі від 1 до 10 млн. дол. США використовують передусім для реструктуризації та розширення діяльності підприємств. Пріоритетними для інвестування Фонду стали підприємства харчопереробної промисловості, з виробництва будівельних матеріалів і підприємства легкої промисловості, а також фінансових послуг інформаційних технологій.

За час свого існування Фонд здійснив 36 інвестицій (прямих і таких, що містять елементи прямого інвестування) на загальну суму 77 млн. дол. США у 25 компаній в Україні та Молдові. У рамках програми кредитування малого підприємництва Фонд шляхом прямого кредитування додатково надав 3,8 млн. дол. США 67 українським малим підприємствам. На початку своєї діяльності він виділив майже 5 млн. дол. США для прямого кредитування та фінансування лізингових операцій малих підприємств в Україні. Кредити надавалися в розмірах від 10 до 100 тис. дол. США за ринковими відсотковими ставками терміном до двох років для придбання прогресивного обладнання.

Серед компаній, що успішно скористалися допомогою Фонду, відома кондитерська фабрика «АВК» (після інвестиції Фонду в 1999 р. на придбання нового виробничого обладнання обсяги продажу продукції в 1997—2001 р.р. збільшилися у 2,7 раз, а надходження внаслідок цього зросли на 66%); компанія з виробництва фасадної цегли «Слобожанська будівельна кераміка» (обсяги продажу в 1998—2001 рр. збільшились у 5,3 раз, а надходження від реалізації — майже в 9 разів); компанія з виробництва морозива «Троянда-Експрес» (зростання цих показників компанії склали відповідно — 2,4 раз та 33%). За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Фондові належать, наприклад, пакети таких українських компаній: «Сокол» — 46,1%, «АВК» — 25,1, «Ланінвест» — 58,26, «Кухар» — 87,1, «Світанок» — 28, «СБК» — 90,5%.

Протягом останніх двох років венчурні компанії, що функціонують на ринку України, розробили свої правила пошуку перспективних партнерів.

1. Оцінювання ринку з  погляду місткості, конкуренції, сприйнятливості  до інноваційних продуктів (найперспективнішими  для прямих інвестицій у розмірі  до 10 млн. дол. в Україні є харчова (переробна) галузь, виробництво різних  будівельних матеріалів, упаковки, роздрібна торгівля та фінансовий  сектор).

2. Вивчення потенційного  партнера, який повинен претендувати  на позиції лідера у своєму  сегменті. Серед вимог Інвестора  можуть бути: призначення представника  венчурного фонду на посаду  голови спостережної ради компанії, фінансового директора; введення  до ради директорів представників  венчурного фонду; обов'язкове узгодження  венчурним фондом витрат, що перевищують  визначену Уму, а також ключових  рішень (про додатковий випуск  акцій, позику банківських кредитів  тощо); обов'язкове узгодження з  венчурним фондом питань про  звільнення топ-Менеджерів.

3. Оцінювання роботи команди  менеджменту та конкретних результатів, яких вона досягла протягом  останніх 3—5 років.

Діяльність венчурних фондів на основі іноземного капіталу сприяє розвиткові венчурної діяльності в Україні. Однак через недостатньо розвинутий фондовий ринок, низьку інвестиційну мобільність вітчизняних інвесторів та несприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів венчурне фінансування в Україні розвивається повільно. Становище ускладнюється й тим, що непросто знайти підприємство з перспективою швидкого зростання капіталізації, нестабільність законодавства не дає змоги інвесторам планувати свою діяльність на довгострокову перспективу, а венчурні інвестиції розраховуються на 3— 7 років. Крім того, великі розміри тіньового сектору економіки перешкоджають інвестору вигідно продати свою частку в компанії, оскільки не завжди на основі звітних даних можна достовірно проаналізувати фінансовий стан господарського суб'єкта.

Венчурний капітал відіграє важливу роль в активізації інноваційних процесів, стимулюючи створення високотехнологічних інновацій. Разом з іншими джерелами фінансування венчурний капітал дає змогу підприємницьким структурам вибирати той спосіб інвестування інноваційних проектів, який найбільше відповідає їх стратегічним цілям і завданням.

5. Форми та особливості  лізингового фінансування

Одним з інструментів кредитування різних операцій з купівлі машин, обладнання та інших товарів є лізинг. Це особливий вид оренди. Його застосовують передусім для швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання.

Лізинг — довготермінова оренда машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на підставі договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх викупу орендарем.

Отже, лізинг є одним із способів ефективної інвестиційної діяльності, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм (найчастіше малих та середніх), які не мають необхідних коштів для повномасштабного фінансування цих проектів.

Лізингова (орендна) операція визначається як господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передавання права користування матеріальними цінностями іншому суб'єкту підприємницької діяльності (орендарю) на платній основі та на визначений термін. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

Об'єктами лізингу є рухоме і нерухоме майно, що належить за чинним класифікатором до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного продажу на ринку.

За схемою лізингу беруть у довгострокову оренду переважно сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, контрольно-вимірювальні прилади, цілісні технологічні комплекси та лінії, міні-заводи «під ключ», медичне устаткування, сільськогосподарську техніку тощо. По закінченні терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й визначених відсотків це майно стає його власністю або, якщо це обумовлено умовами договору, повертається лізингодавцю.

Суб'єктами лізингу є юридичні особи, що беруть участь у лізинговій операції. До них відносять: лізингодавця — юридичну особу (найчастіше спеціально створену з цією метою лізингову компанію), що передає в лізинг за договором спеціально придбане для цього майно; лізинго-одержувача — юридичну особу, що отримує за договором майно в тимчасове користування:

Особливості лізингових угод і операцій наведено в табл. 4.

З огляду на термін та повноту окупності витрат лізингодавця всі лізингові операції поділяють на оперативний лізинг і фінансовий:

1) оперативний лізинг —  лізинг з неповною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються  лише частково за рахунок першого  терміну оренди; по закінченні  його майно передається іншому  клієнту. При цьому ризик Псування  чи втрати майна лежить здебільшого  на лізингодавцеві;

2) фінансовий лізинг —  лізинг з повною окупністю, за  якого витрати лізингодавця, пов'язані  з придбанням майна, яке здають  у лізинг, скуповуються повністю  за перший термін оренди; сума  орендної плати достатня для  повної амортизації майна і  забезпечує фіксований прибуток  лізингодавцеві.

Таблиця 4

Особливості лізингу