Грошовий обіг Великобританії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИСТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

 

 

 

 

Кафедра фінансів, банківської справи та державного управління

 

 

Наукова робота

На тему: Грошовий обіг Великобританії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава

2012

 

Вступ

  

    Держава як централізований інститут з управління суспільством складається з політичної, економічної, соціальної, релігійної та іншихструктур. Основу економічної структури складають відносини, що виникли вдержаві. У цих відносинах беруть участь чотири суб'єкти: держава,регіон, господарюючий суб'єкт, громадянин. У кожного з цих суб'єктів своїправа обов'язки, цілі і завдання. Вступаючи у відносини між собою, цісуб'єкти беруть участь у товарно-грошових відносинах, що призводить до створеннягрошової та фінансової систем.

    Відмінності грошових систем різних країн обумовлені їх культурними,мовними та історичними особливостями.

    Грошовою системою називається система обігу грошей у країні,склалася історично і закріплена законодавчо. Складовою іщодо самостійною частиною грошової системи країни є їївалютна система. Валютою називають гроші, які беруть участь у міжнароднихрозрахунках.

    Грошова система включає такі основні елементи:

1. грошову  одиницю (одиницю рахунку), що  служить для вимірювання цін  товарів;

2. офіційний  масштаб цін;

3. види  грошових знаків;

4. емісійну  систему;

5. курс  національної валюти і порядок  її обміну на іноземну.

    Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовийзнак, що служить для порівняння і вираження цін усіх товарів і послуг.  
Грошова одиниця ділиться, як правило, на дрібні кратні частини. Убільшості країн встановлена десяткова система поділу.

    Масштаб цін - кількість золота, зафіксоване в грошовій одиниці.  
З припиненням розміну кредитних грошей на золото офіційний масштаб цінвтратив економічний сенс.

     Види грошових знаків, що є законним платіжним засобом, - цекредитні і паперові гроші. Кредитні та паперові гроші різняться заемітенту та призначенням.

 

 

 

 

 

 

    Грошова система - пристрій грошового обігу в країні, що склалося історично і закріплене національним законодавством. Вона сформувалася в XVI-XVII ст. з виникненням і затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави та національного ринку. У міру розвитку товарно-грошових відносин і капіталістичного виробництва грошова система зазнала суттєвих змін.  
    Залежно від виду грошей (гроші як товар, що виконує роль загального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють системи двох типів:  
- Система металевого обігу, яка базується на дійсних грошах (срібних, золотих), що виконують усі п'ять функцій, а звертаються банкноти безперешкодно обмінюються на дійсні гроші;  
- Система паперово-кредитного обігу, при якій дійсні гроші витіснені знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові або кредитні гроші. 

    У Великобританії національною валютою є британський фунт стерлінгів. Фунт стерлінгів має міжнародне позначення GBP. Один фунт стерлінгів дорівнює 100 пенсам.

    На території Великобританії в грошовому обігу беруть участь банкноти гідністю 50 фунтів стерлінгів, 20 фунтів стерлінгів, 10 фунтів стерлінгів, 5 фунтів стерлінгів, 2 фунти стерлінгів, 1 фунт стерлінга і монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 пенсів і 1 фунт.З 1 січня 2002 року, незважаючи на введення євро на території країн Європейських Країн, у Великобританії залишається національна валюта-фунт стерлінгів. Банки окремих територій у складі Великобританії (Шотландії, Ольстера, Уельсу і т. д.) випускають банкноти зі своїм дизайном. Формально ці банкноти повинні прийматися всіма банками Великобританії, проте на практиці зустрічаються і випадки відмови.

    Великобританський банки працюють з 9.00 до 15.30 без перерви по буднях, крупні великобританський банки працюють також і в суботу. Обміняти гроші можна в будь-якому відділенні великобританського банку, при цьому буде вилучатися комісія 0,5-1%, у вечірній час, в великобританських обмінних пунктах крупних універмагів і в деяких туристичних агентствах. В аеропортах великобританський обмінні пункти працюють цілодобово. Для обміну готівкових грошей необхідний паспорт. Широко використовуються кредитні картки і дорожні чеки провідних світових платіжних систем.Великобританський банкомати дуже широко поширені, але вуличних великобританських банкоматів ненадійними, численних випадків помилкових блокувань, а операція розблокування рахунку досить тривала, від чого рекомендується вживати великобританський банкомати в установах.  
Валюти Миру.

    Світові валюти - валюти різних країн. Фунт стерлінгів  
Фунт стерлінгів (англ. pound sterling) - грошова одиниця Великобританії. 1 фунт = 100 пенсів. Символ: £ (лат. Libra - фунт). У обігу знаходяться банкноти в 5, 10, 20, 50 фунтів; монети в 1 / 2 (практично не зустрічається), 1, 2, 5, 10, 20, 50 пенсів, 1, 2 фунти.

    Назва англійської валюти - фунт  стерлінгів - історично виникла ще  в XX ст. та відображає її первісний ваговий вміст, тобто фунт срібла, з якого карбували 240 пенсів-стерлінгів. 
    Від біметалізму до монометалізму Англія перейшла раніше інших країн - наприкінці XVIII ст. на основі Закону 1797 р. про припинення вільного карбування срібних монет. Але в тому самому році розмін банкнот на золото було припинено у зв'язку з війною з наполеонівською Францією та необхідністю покриття дефіциту державного бюджету. 
    У 1816р. було прийнято закон, за яким дозволялося вільне карбування золотих монет (з розрахунку 3 ф.ст. 17 шил. і 10,5 пенсів за тройську унцію), золото офіційно стало основою грошової системи. З цього часу проводилася грошова реформа методом реставрації. Купівельна сила банкнот була поновлена, проголошувався розмін банкнот на золото за номіналом. Офіційний золотий вміст 1 фунта стерлінгів становив 7,32 г. 
    З 1821 р. до початку Першої світової війни в Англії існував золотий монометалізм у його класичній формі - золотомонетного стандарту. Емісія банкнот Банком Англії в цей час регулювалась актом Р. Піля, котрий вимагав 100-відсоткового забезпечення їх золотом за винятком 14 млн ф. ст. Останні являли собою фідуціарну емісію, що забезпечувалась державними позиками. Дія цього закону тимчасово припинялася парламентом і в періоди криз 1847, 1857, 1866 pp. фідуціарна емісія значно перевищувала встановлений обсяг. 
Після припинення розміну банкнот на золото в серпні 1914р. уряд розпочав використовувати емісію казначейських білетів для покриття своїх військових витрат. Маса грошей в обігу 1913-1918 pp. зросла з 35 млн до 399 млн ф. ст. у 1920 p., і вона становила 555 млн ф. ст., тобто збільшилась у 16 разів порівняно з 1913 р. Наслідком цього стала інфляція, темпи якої були невисокими. Товарні ціни зросли лише удвічі. Такий розрив між темпами емісії та темпами зростання цін пояснювався низкою чинників:  
витісненням з обігу металевих грошей та зменшенням обсягів комерційного кредитування; 
державним нормуванням розподілу товарів та контролем за цінами; 
уповільненням швидкості обігу грошей. 
    При зростанні товарних цін у 2 рази, курс фунта стерлінгів відносно долара США протягом усієї війни залишався на довоєнному рівні, бо в цей час зменшувалась купівельна спроможність долара. Крім того, Англія активно проводила політику валютної інтервенції за рахунок кредитів США, що штучно підтримувало завищений курс фунта стерлінгів. Коли в 1919 р. Англія припинила проведення політики валютної інтервенції, курс фунта стерлінгів знизився з 4,867 до 3,4 дол. 
З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд з 1920 р. узяв курс на дефляцію, почав проводити політику "дорогих" грошей. Тому після Першої світової війни інфляція в Англії продовжувалася відносно недовго - до 1920 р. Уже в 1920/21 фінансовому році Англія з допомогою збільшення податків домоглася бездефіцитності державного бюджету. Частина знецінених фунтів стерлінгів була вилучена з обігу. Одночасно проводилася політика обмеження банківського кредиту. 
   Початком грошової реформи був квітень 1925 p., коли Англія поновила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом, тобто повернулася до золотого стандарту. На золото обмінювалися лише суми, що перевищували 1700 ф. ст. Реформу проводили методом реставрації, тому що уряд переслідував дві основні цілі: поновити довіру до фунта стерлінгів, яка була підірвана інфляцією, та збільшити реальну вартість надходжень від іноземних інвестицій та внутрішніх накопичень. 
   З 1925 р. поряд з розмінними банкнотами продовжували обертатися казначейські білети, які в 1928 р. були вилучені з обігу. У цьому самому році реформу було завершено прийняттям закону про надання Банку Англії права на фідуціарну емісію банкнот (тобто не забезпечених золотом) у розмірі 260 млн ф. ст., а за домовленості з казначейством - понад цю суму. 
У цей час курс фунта стерлінгів був завищений порівняно з купівельною спроможністю цієї валюти, що значною мірою пояснювалося надмірним попитом з боку спекулянтів. Поновлення розміну фунтів стерлінгів на золото за завищеним курсом мало у майбутньому негативний вплив на експортні можливості та валютне становище Англії. 
   Світова економічна криза 1929-1933 pp. значно послабила позиції Англії на зовнішніх ринках та викликала масовий відплив капіталів з країни. Активне сальдо платіжного балансу за поточними операціями почало зменшуватися і в 1931 р. перетворилося на пасивне.  
Становище погіршувалося бюджетним дефіцитом. Іноземні вкладники, побоюючись припинення розміну фунта стерлінгів на золото, почали вилучати депозити, що прискорило зменшення золотих запасів у країні. Наслідком такого стану стало припинення з 21 вересня 1931 р. розміну банкнот на золото. Золотий стандарт в Англії зазнав остаточного краху, країна перейшла до паперової грошової системи з валютним курсом, що коливається. Курс фунта стерлінгів почав знижуватися, і вже на початку 1932 р. він становив 3,2 дол., тобто знизився на 35%. 
Таке зниження валютного курсу, з одного боку, підвищувало конкурентоспроможність англійського експорту, а з іншого - послаблювало довіру до англійської валюти та до Лондона як міжнародного фінансового центру. З метою підтримки валютного курсу в 1932 р. було створено зрівняльний валютний фонд при казначействі, до якого було передано золотий запас Банку Англії, для здійснення валютної інтервенції на ринках. 
Англія, як і інші країни, до Другої світової війни зберігала вільну конвертованість фунта стерлінгів у валюти інших країн. З початком війни було введено валютні обмеження. Вільний обмін фунта стерлінгів на валюту інших країн було припинено за винятком країн стерлінгової зони. 
Із введенням валютних обмежень було встановлено офіційний курс фунта стерлінгів на рівні 4,03 дол. США. Таке співвідношення залишалося до девальвації англійської валюти 1949 p., при цьому золотий вміст становив 3,6 г золота. 
    За роки війни держава для покриття своїх витрат широко використовувала кредити Банку Англії та інших банків, що спричинило збільшення грошової маси у 2,5 рази, але ціни за цей час зросли тільки на 75%, тобто темпи знецінення фунта стерлінгів були меншими порівняно з періодом Першої світової війни. Загалом темпи інфляції в Англії були меншими, ніж в інших країнах, які брали участь у війні (за винятком США). 
На цьому відбилися три фактори: 
висока питома вага податків у фінансуванні військових витрат (понад 40%); 
значна роль зовнішніх джерел фінансування (поставки товарів у кредит колоніями і домініонами, надання США в оренду озброєння, стратегічної сировини та продовольчих товарів); 
державний контроль над цінами та нормування продовольчих товарів, яке зберігалося в Англії протягом тривалого часу і після закінчення війни. 
    За роки війни населенням та підприємствами було накопичено величезні грошові маси, різко зросла зовнішня заборгованість Англії, що могло потенційно спричинити подальше знецінення фунта стерлінгів. Саме наявність великого зовнішнього боргу та дефіцитність платіжного балансу стали причиною необхідності збереження жорстких валютних обмежень до кінця 50-х років. Хоча була спроба скасувати деякі обмеження, вона закінчилася невдачею. З 1 липня по 20 вересня 1947 р. в Англії існувала обмежена конвертованість валюти для нерезидентів, що призвело до зростання темпів втрати залишків золотих запасів країни. Для введення конвертованості валюти ще не склалися відповідні умови. Тому після 20 вересня 1947 р. було введено жорсткі валютні обмеження. 
Лише у грудні 1958 р. фунт стерлінгів почав вільно обмінюватися на долари та інші валюти за поточними операціями для нерезидентів, тобто вводилася часткова конвертованість фунта стерлінгів. За іншими операціями валютні обмеження зберігалися до 1979р. 
    У післявоєнний час в Англії темпи інфляції були вищими, ніж в інших промислове розвинутих країнах (за винятком Італії). У 1951-1960 pp. роздрібні ціни зростали в середньому на 4%; у 1971-1980 pp. - на 13,3%; у 1981-1986 pp. - на 7,5%. Купівельна спроможність фунта стерлінгів у 1986 р. знизилась порівняно із довоєнним рівнем 1938 р. у 16 разів і порівняно з 1950 р. - у 12 разів. 
   Головною причиною хронічної інфляції та дефіцитності платіжного балансу після Другої світової війни були величезні військові витрати Англії. Дефіцит платіжного балансу за період 1945-1980 pp. збільшився з 23 до 95 млрд ф. ст. 
Інфляція та пасивність платіжного балансу стали причиною двократної девальвації фунта стерлінгів у післявоєнний період. Перша післявоєнна девальвація англійської валюти на 30,5% була проведена в 1949 р. її офіційний курс відносно долара знизився з 4,03 до 2,8 дол. за 1 ф. ст. Серед причин девальвації треба виділити передусім невідповідність офіційного курсу фунта стерлінгів реальному як наслідок значного інфляційного знецінення. Така невідповідність виявилась уже в перші післявоєнні роки. 
Девальвація 1949 р. не вирішила проблем англійської валюти. Прогресуюче погіршення платіжного балансу, яке розпочалося з 1964 p., призвело до того, що ні зовнішня кредитна допомога, ні підвищення облікової ставки Банком Англії не могли зупинити зниження офіційних золотовалютних резервів. Кожного разу, коли погіршувався стан платіжного балансу країни, відбувалися масові операції, пов'язані з продажем фунтів стерлінгів, що погіршувало валютне становище країни ще більше. 
    У листопаді 1967 р. було проведено другу післявоєнну девальвацію на 14,3%. Курс фунта стерлінгів до долара знизився до 2,4 дол. США. Ця девальвація була доповнена кредитно-фінансовими обмеженнями, вплив яких відбився на стані платіжного балансу вже через 1,5 роки. У 1969-1971 pp. Англія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Тому в грудні 1971 р. фунт стерлінгів було ревальвовано відносно долара. Новий курс становив 2,6 дол. Ця стабілізація виявилася нетривалою. Різке погіршення платіжного балансу в 1972 р. змусило англійський уряд установити для своєї валюти режим плаваючого курсу. З цього періоду розпочалося різке зниження курсу. У 1976 р. він знизився на 40% порівняно з 1971 р. Криза довіри до фунта стерлінгів призвела до того, що з 1976 р. уряд почав офіційно проводити політику на обмеження його ролі як резервної валюти, що прискорило остаточний розпад стерлінгової зони, яка до кінця 70 pp. припинила своє існування. 
    Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів відносно долара зміцнилися, що було пов'язано з припливом капіталів у країну у зв'язку з початком видобутку нафти у Північному морі під час нафтової кризи. Завдяки цьому курс фунта стерлінгів у 1977р. підвищився майже до рівня 1971 р. - з 1,7 до 2,4 дол. У жовтні 1979 р. уперше з 1931 р. було скасовано всі валютні обмеження. Але внаслідок економічної кризи 1979-1982 pp. розпочався відплив капіталів з країни, знову з'явилася тенденція до знецінення фунта стерлінгів. В останні роки підвищення курсу цієї валюти стало однією з причин, через яку Великобританія не приєдналася до країн, які з 1 січня 1999 р. запровадили євро у безготівковий обіг. 
   Для боротьби з інфляцією Банк Англії застосовував різні інструменти. До кінця 70-х років переважав неокейнсіанський підхід До грошово-кредитного регулювання. Використовувалися три методи: зміна процентної ставки Банку Англії, зміна норм резервування та прямі селективні методи контролю за банківськими позиками приватному сектору. Головним інструментом селективного регулювання були так звані кредитні межі, тобто встановлення кількісних лімітів на позики приватному сектору. Такі ліміти доповнювалися вказівками Банку Англії, яким категоріям позичальників слід надавати переваги при кредитуванні. Вводилися обмеження на купівлю комерційними банками та дисконтними компаніями комерційних векселів, регулювалися умови споживчого кредитування та ін. 
    Із середини 70-х років посилився вплив неокласичних та мо-нетаристських концепцій. Банк Англії відмовився від прямих методів контролю за банківськими позиками та розпочав використовувати операції на відкритому ринку з купівлі-продажу цінних паперів. З метою поширення продажу державних зобов'язань за межі банківської системи Банк Англії вніс ряд змін до механізму регулювання державного боргу. Важливішою метою грошово-кредитного регулювання стало стабільне зниження темпів зростання грошової маси та відношення державних позик до валового внутрішнього продукту. 
    Відносно високий рівень інфляції у Великобританії в післявоєнний період зумовив зниження курсу фунта стерлінгів до долара США (з 2,02 дол. в 1975 р. до 1,64 дол. у 1998 р.) та інших валют.

     Головним видом грошей у Великобританії є депозитні гроші. Готівкові гроші - банкноти та розмінна монета становлять близько 32% усієї грошової маси в обігу. 
В англійській статистиці використовується кілька агрегатів грошової маси в обігу. Показник грошової маси М0 охоплює готівкові гроші в обігу та касові резерви банків. Агрегат М1 включає М0 та депозити до запитання в банках, за якими не сплачуються відсотки. М1 - це показник "вузьких грошей". М2 включає М1 плюс так звані роздрібні депозити, тобто депозити в банках та будівельних товариствах до запитання та термінові до 100 000 ф. ст. з повідомленням не більше ніж за місяць, та депозити в ощадних банках. Агрегат МЗ включає, окрім складових М1, термінові депозити в банках та депозитні сертифікати у фунтах стерлінгів, а також депозити в банках та депозитні сертифікати в іноземній валюті. М4 додатково до МЗ включає депозити та акції будівельних товариств. 
   Окрім Казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у Великобританії є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджена парламентом. 
    До 1971 р. фунт стерлінгів дорівнював 12 шилінгам, кожний з яких, у свою чергу, поділявся на 20 пенсів. Нині фунт стерлінгів містить 100 пенсів, а в обігу перебувають банкноти 20, 10, 5, 1 фунт стерлінгів та монети 1 фунт стерлінгів, 50, 5, 2, пенса та 0,5 пенні.

 

 

Готівковий і безготівковий  оборот.  

    Головним видом грошей у Великобританії, як і в інших країнах, є гроші в безготівковій формі, тобто кошти на рахунках у банках - депозитні гроші.  
Готівкові гроші - банкноти і розмінна монета становлять близько 32% всієї грошової маси в обігу.  
   Переважна розвиток безготівкових розрахунків та зусилля взаємозв'язку між грошовим обігом і рухом позичкового капіталу зумовили у всіх країнах істотне розширення меж грошової маси за рахунок нових видів кредитних зобов'язань. У післявоєнний період в платіжному обороті Великобританії використовуються залишки грошових коштів не тільки на рахунках до запитання, а й на термінових і ощадних рахунках. Це пояснюється, зокрема, тим, що кошти зі строкових рахунків можуть бути отримані практично так само легко, як і з рахунків до запитання без попереднього повідомлення (хоча формально потрібно повідомлення за 7 днів).  
   В англійській статистиці використовується кілька агрегатів (показників) грошової маси в обігу. Показник грошової маси М0 охоплює готівкові гроші в обігу та касові резерви банків. Агрегат М1 включає готівкові гроші в обігу і депозити до запитання в банках у фунтах стерлінгів, за якими не виплачуються відсотки (з 1989 р. депозити до запитання, по яких виплачуються відсотки, не включаються до М1, а відносяться до М2). М1 називають «вузьким» показником грошової маси. «Широкий» показник М3 включає, крім складових М1, термінові депозити в банках та депозитні сертифікати у фунтах стерлінгів, а також депозити в банках та депозитні сертифікати в іноземній валюті. Агрегат М4 додатково до М3 включає депозити та акції будівельних товариств. Крім розглянутих англійська статистика публікує агрегат М2, який складається з М1 плюс так звані роздрібні депозити, тобто депозити в банках та будівельних товариствах до запитання та строкові до 100000 ф. ст. з повідомленням не більше ніж за 1місяць, та депозити в ощадних банках.  
   Крім казначейства, що випускає монети, емітентами грошей у Великобританії є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот в сумі, яка визначається казначейством та затвердженої парламентом.  
   З 1844 р. Банк Англії розділений на два парламенти: Емісійний, пов'язаний тільки з випуском банкнот, і Банківський, який здійснює всі інші операції. Оскільки відповідно діляться на дві частини баланс Банку Англії, в ньому особливо наочно відображається характер забезпечення банкнотної емісії. На сучасному етапі вся емісія банкнот є фідуціарної. В якості забезпечення випуску банкнот Емісійний департамент набуває державні облігації та казначейські векселі, а також купує векселі та інші зобов'язання у банків.  
Забезпеченням емісії банкнот можуть служити також зобов'язання іноземних центральних банків, тобто іноземна валюта. У цьому випадку куплена Банківським департаментом іноземна валюта передається ним у Емісійний департамент в обмін на відповідну кількість випущених останніми банкнот.  
Іншим емітентом грошей є комерційні банки. Вони створюють гроші в безготівковій формі - банківські депозити, які використовуються клієнтами банків у вигляді чеків, доручень, перекладів, кредитних карток у процесі безготівкових розрахунків. Перерахування коштів по банківських рахунках означає не що інше, як перетворення боргових зобов'язань банківської системи (депозити) у платіжні засоби та перерозподіл останніх між клієнтами - платниками і одержувачами коштів.  
   Створення банківських депозитів відбувається різними способами. По-перше, шляхом прийому готівкових грошей. При цьому загальна кількість грошей в обігу залишається незмінним. Вкладник, що помістив гроші в банк, просто обмінює одну форму кредитних грошей на іншу - банкноти на депозит. Проте з часом банк використовує поміщені у нього гроші для видачі позик або купівлі облігацій, що викликає збільшення обсягу депозитів. Тому, хоча саме по собі утворення депозиту при внесенні в банк готівкових грошей не приводить до зростання кількості грошей в обігу, воно створює умови для його подальшого збільшення. Масштаби цього збільшення залежать від попиту на банківські позички; прибутковості цінних паперів; потреби банку в готівці, тобто величини його касових резервів; коефіцієнта готівки (частки готівки в грошовій масі).  
По-друге, банки можуть створювати депозити в процесі видачі позики. Банк зараховує видану позичку на рахунок позичальника.  
По-третє, депозити створюються шляхом покупки облігацій або інших цінних паперів або іноземної валюти. Еквівалент купленої цінного паперу або валюти зараховується нам рахунок продавця, актив банку збільшується на відповідну суму.  
   У Великобританії, як і в інших країнах, банківські депозити використовуються в обігу в основному за допомогою дебетових і кредитових переказів (платежів).  
До дебетовим, відповідно до застосовуваної в країнах ОЕСР класифікацією Банку міжнародних розрахунків у Базелі, належать платежі, які починаються з надання одержувачем коштів (кредитором) у свій банк платіжного інструменту, що підтверджує борг платника (дебітора); на підставі цього інструменту дебетується рахунок платника. До дебетовим відносяться: платежі векселями, чеками, дебетові платежі по перерахунку. Останні діляться на два види: «постійні доручення» або регулярні платежі, і платежі у формі «прямого дебетування рахунків». «Постійні доручення» - це накази платника (дебітора) про регулярне перерахування коштів з його рахунку для сплати, наприклад, комунальних послуг, різних внесків, погашення раніше взятого кредиту, боргу по кредитній картці. При «прямому дебетування рахунків» платник (дебітор) дає дозвіл своєму банку списувати з його рахунку будь-які суми для оплати платіжних вимог від тих чи інших фірм, організацій або приватних осіб (наприклад, вимог клубів, страхових компаній).  
   На відміну від дебетових платежів, ініціатива початку яких належить одержувачеві коштів, ініціатором кредитових переказів є платник, який дає своєму банку розпорядження перерахувати певну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів. Місцем виконання розпорядження вважається банк отримувача коштів, який кредитує рахунок останнього.  
Основна форма кредитового перекладу - кредитові платежі по перерахуванню, які використовуються для регулярного здійснення переказів коштів, наприклад, підприємством, пенсійним фондом, на користь численних одержувачів зарплати, пенсій.  
   Дебетові і кредитові платежі з перерахування отримали велике поширення у Великобританії перш за все завдяки їх автоматизації.  
Безготівкові розрахунки у Великобританії, становлять лише 8% у загальній кількості платіжних операцій, досягають 90% їх вартості. Найбільшу питому вагу вартості усіх безготівкових платежів - 51,4% - припадає на кредитові і дебетові платежі по перерахуванню, причому в основному автоматизовані.  
Чеки займають друге місце за вартістю - 47,8 і перше за кількістю. В останні роки у Великобританії, як і в більшості інших країн, відбувається, по-перше, зниження частки чеків як за кількістю, так і за вартістю, по-друге, підвищення частки платежів з автоматизованого перерахуванню, карток та електронних платежів; по-третє , збільшення середньої суми чека, використання чеків переважно для оплати великих сум. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

   Грошовою системою називається система обігу грошей всіх їх форм у країні, що склалася історично і закріплена законодавчо.

   Різні моделі економіки накладають свій відбиток на характер грошового обігу, не змінюючи при цьому його сутності і структури. Це відбивається на особливостях грошового обороту при адміністративно-розподільчої і ринкової моделях економіки.

   У рамках тієї чи іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів. Це базується на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

   Кредитна система Великобританії має добре організовану фінансову інфраструктуру, спирається на потужний грошовий ринок і має тісні зв’язки з головними фінансовими центрами світу. Для неї характерні високий рівень «поділу праці» між різними фінансовими інститутами, всебічна розгалуженість і велика кількість різних типів фінансово-кредитних інститутів. І саме наявність в кредитній системі Великобританії небанківських фінансово-кредитних установ, функціонування клірингових, торговельних та іноземних банків, що приймають депозити, відсутність антимонопольного законодавства, робить британську акредитну систему унікальною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

1. Балабанов А.І., Балабанов І.Т. Фінанси. - Сіб.Іздательство "Пітер", 2000

2. Вахрін П.І. Фінанси, грошовий обіг, кредит. - М.: Справа, 2002

3. Галицька С.В. Грошовий обіг. Кредит. Фінанси. (Теорія і російська практика). Уч. посібник. - М.: Междунар. відносини, 2002.

4. Гроші, кредит, банки. / За ред. Є. Ф. Жукова. - М.: Справа, 2002