Міжнародний менеджмент

1 Основною ознакою сучасної світової економіки є взаємозв´язок та взаємообумовленість її учасників, кожен із яких має свої інтереси. Цей взаємозв´язок досягається за допомогою спеціальних технологій та інструментів. У процесі обслуговування міжнародних платежів застосовуються різноманітні інструменти, посередники, технологічні та юридичні форми та канали зв´язку. Наявність міжнародних платіжних систем із певними технологічними механізмами обслуговування, які задовольняють потреби юридичних та фізичних осіб у швидкому та безпечному переміщенню коштів, є однією з основних ознак ринкової економіки.

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів по грошовим вимогам та зобов´язанням, які виникають внаслідок торгово-економічних  та будь-яких інших відносин між  фірмами, організаціями, урядами та громадянами різних країн.

Виходячи з особливої  ролі, яку вони відіграють у реалізації зв´язків між державами, міжнародні розрахунки:

- пов´язані з обміном  однієї національної валюти на  іншу та здійснюються переважно  у безготівковій формі шляхом  відповідних записів на банківських  рахунках в уповноважених банках;

- забезпечують здійснення  різного роду економічних та  неекономічних відносин із зарубіжними  країнами у зовнішньоторговельній,  туристичній, культурній, дипломатичній  та інших сферах і галузях  економіки;

- регулюються національними  законодавчими й нормативними  актами, а також міжнародними  банківськими правилами та звичаями;

- виступають об´єктом  уніфікації. Так, Комісія Організації  Об´єднаних націй з прав міжнародної  торгівлі, ЮНСІТРАЛ {United Nations Commission on International Trade Law, UNCITRAL) здійснює уніфікацію  вексельного законодавства, а  Міжнародна торгова палата (International Chamber of Commerce, ICQ, яка заснована в  1919 році, розробляє Міжнародні правила  ІНКОТЕРМС (International Commercial Terms, INCOTERMS);

- мають документарний  характер, тобто, вони здійснюються  проти фінансових та комерційних  документів. До фінансових документів  належать прості та перевідні  векселі, чеки та платіжні розписки. До комерційних - рахунок-фактура,  а також документи, що підтверджують  відправку товарів (коносаменти,  перевізні накладні), страхові, сертифікати  якості товарів тощо;

- здійснюються в різних  валютах, тому вони пов´язані  з купівлею-продажем іноземних  валют і на ефективність їх  проведення впливає динаміка  валютних курсів.

У практиці міжнародних  розрахункових операцій велику роль відіграють валютно-фінансові умови  зовнішньоекономічного контракту.

Міжнародні контракти  купівлі-продажу свідчать про те, що експортер зобов´язується передати певний товар у власність імпортеру, а останній — сплатити за товар  у встановлений час. Цей документ має певну форму та в залежності від умов проведення міжнародної операції вимагає дотримання таких фінансових умов:

- валютних (валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку  валюти у валюту платежу; застереження  від валютного ризику);

-

фінансових (умови розрахунків, заходи проти  необумовленої затримки платежу; форми  розрахунків; засоби розрахунків). Валюта ціни контракту - це та валюта, в якій здійснюється сплата за поставлений  за контрактом товар.

Основні цінові аспекти, які відображаються в контракті:

- на які ціни орієнтуватися  експортеру при встановленні  ціни пропозиції та імпортеру  при визначенні доцільності закупки  (рівень ціни);

- як співвідноситься  ціна товару з витратами по  перевезенню товару покупцю (базис  ціни);

- як зафіксувати ціну в контракті;

— в якій валюті встановити ціну товару і в якій виконати платіж;

— як уникнути валютних ризиків.

Валюта платежу —  це та валюта, в якій здійснюються реальні  розрахунки за поставлений за контрактом товар. При цьому валюта платежу  може не співпадати з валютою ціни, що є засобом страхування від  валютних ризиків. Тому від вибору валюти платежу та валюти ціни контракту  залежить ефективність зовнішньоекономічної угоди.

У процесі виконання  міжнародних розрахунків приймають  участь різні посередники, які застосовують різноманітні інструменти та канали зв´язку.

Основними учасниками міжнародних  розрахунків є: експортери, імпортери, банки та кредитні установи, держави, міжнародні організації, фізичні особи

На сьогоднішній день на стан міжнародних  розрахунків країни впливає низка чинників: стан політичних та економічних відносин між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торгівельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют.

2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є інституційні одиниці Системи національних рахунків (СНР). Вони об'єднані в п'ять груп відповідно до основних секторів економічної діяльності, між якими можуть відбуватися міжнародні платежі:

1. Нефінансові корпорації та підприємства, які виробляють товари для ринку і надають нефінансові послуги.

2. Домашні господарства, представлені фізичними особами, що продають свою робочу силу, споживають ринкові товари та послуги.

3. Неприбуткові установи - це юридичні особи, що надають неринкові послуги домашнім господарствам.

4. Урядові установи - це інституційні одиниці, які разом з виконанням політичних функцій та функцій економічного регулювання виробляють неринкові товари і надають послуги для індивідуального і колективного споживання, а також перерозподіляють доходи.

5. Фінансові корпорації - це банки, фінансові компанії, що здійснюють посередництво або надають допоміжні фінансові послуги.

3. Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося, являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні - визначення валютно-фінансових умов угоди. 
Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; обмовки, що захищають сторони від ризику втрат. 
Фінансові умови включають такі позиції, як умови розрахунків; заходи проти необґрунтованої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий правильний вибір форми розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт). 
Форми розрахунків - це регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств. 
В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці. 
Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм. 
Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів - від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т. д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком. 
Авансовий платіж. Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту. 
Аванс відіграє в даному випадку двояку роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з другого - забезпечує виконання своїх зобов'язань по контракту. 
Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту. 
В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках: 
1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця; 
2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця нестабільна; 
3) при постачанні дорогого обладнання; 
4) при поставці товарів стратегічного призначення; 
5) при тривалих строках здійснення контракту. 
Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. 
Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті. 
Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше - імпортеру. Для імпортера вона являється ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту). 
В міжнародній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю. Більша кількість угод укладається на умовах розстрочки платежу. 
Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322). 
Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку. 
В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент). 
Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною формою. Акцепт -згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негайно, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових, документів, на випадок порушення постачальником умов договору, вокупцеві може відмовитися від оплати товару. При порушенні договору постачальник має право застосувати до нього санкції. 
Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів, не супроводжене комерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.). Документальне інкасо - це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів. 
Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру. 
1. Експортер відвантажує товари на адресу покупця у відповідності до умов договору. 
2. Експортер підготовляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення. 
3. Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих документів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера. 
4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру. 
5. Інкасуючий банк одержує платіж від імпортера. 
6. Сума платежу переводиться банком покупця банку продавця. 
7. Банк - ремітент зараховує гроші на рахунок експортера. Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Разом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують переваги в розрахунках по експорту. Одним з таких недоліків являється розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що, звичайно, затримує оборотність коштів експортера. 
Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву. 
В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк). 
Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності платежу і більш швидкому одержанню експортної виручки. 
В міжнародній торговій і банківській практиці використовуються єдині стандартизовані процедури і правила використання документальних акредитивів. Ці процедури були сформульовані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично переглядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500). 
1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про готовність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив. 2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном. 
3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття акредитива і відправляє акредитивний лист, в якому докладно викладені умови акредитива. 
4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива. 
5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору. 
6. Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи. 
7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку-емітенту. 
8. Банк імпортера також перевіряє документи і тоді перераховує відповідну суму валюти на кореспондентський рахунок виконуючого банку. 
9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара. 
10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі документи разом з акредитивним листом імпортеру. 
11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву й відправляє останньому виписку. При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акредитива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Розрізняють такі види акредитива: відзивні і безвідзивні; підтверджені й непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (встановлюючі); покриті й непокриті. 
Відкритий рахунок. При розрахунках по відкритому рахунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної заборгованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення. 
Особливості даної форми розрахунків: 
1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи; 
2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди; 
3) рух товару передує руху валютних коштів. 
Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди. 
Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого товару, а відсотки за користування кредитом не знімаються. 
Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк. 
Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів). 
На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі. 
Ми вважаємо, що з розширенням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, поглибленням теоретичних знань працівників даної сфери прийде й досвід у виборі найбільш оптимальних форм і умов платежу у відповідності до світових стандартів, частково, країн ЄС. Ключові поняття: міжнародні розрахунки, валютний курс, конвертованість валюти, валютні умови контракту, фінансові умови контракту, форми платежу, способи платежу, авансовий платіж, інкасова форма платежу, документальний акредитив, платіж по відкритому рахунку, виконуючий банк, інкасуючий банк, банк-ремітент, банк-емітент, експортер-бенефіціар, експортер-довіритель.

 

4. Валютні обмеження як елемент валютного регулювання. Як одну з форм валютної політики періодично використовують валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Вони є складовою частішою валютного  контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного  обліку названих операцій. Валютні  обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою  для постанов і директив з конкретних проблем.

Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі:

• вирівнювання платіжного балансу;
• підтримання валютного курсу;
• концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу  валютних цінностей на користь держави  і великих підприємств за рахунок  дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної  валюти. Валютні обмеження переважно  є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви [3].

Однією із форм валютних обмежень виступає валютна блокада — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до заморожування в банках валютних цінностей держави та валюти приватних  осіб з метою здійснення на неї  економічного і політичного тиску.

Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та багатосторонню, коли вона здійснюється рядом держав, валютні блокади. Валютна блокада  буває повна — при використанні всіх методів валютно-фінансового  впливу аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді, та часткова, коли використовуються лише окремі методи валютної блокади. Багатостороння валютна блокада часто здійснюється через міжнародні валютно-фінансові  організації — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін.

Валютний кліринг – це угода  між урядами двох або кількох  країн про обов’язків залік взаємних вимог і зобов’язань.

Валютні обмеження передбачають:

• регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;
• заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;
• концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей [2].

Принципи валютних обмежень:

• централізація валютних операцій в Центральному і уповноважених (девізних) банках;
• ліцензування валютних операцій – вимагання попереднього дозволу органів валютного контролю для придбання імпортерами чи боржниками іноземної валюти;
• повне або часткове блокування валютних рахунків;
• обмеження оборотності валют. Відповідно вводяться різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані, внутрішні (в національній валюті з використанням у межах країни), згідно з двосторонніми урядовими угодами, клірингові, заблоковані тощо.

Потрібно розрізняти форми валютних обмежень за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу вони виступають у таких  формах:

• блокування валютного виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатись цими коштами;
• обов’язків продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково Центральному або уповноваженому банкам;
• обмежений продаж інвалюти імпортерам. У деяких країнах імпортер повинен внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;
• обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;
• заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту;
• заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
• регулювання термінів платежів з експорту та імпорту в умовах нестабільності валютних курсів. При цьому суворо контролюються авансові платежі іноземним експортерам.

За фінансовими операціями платіжного балансу валютні обмеження бувають  у формах, які перераховані нижче:

1. при пасивному платіжному балансі застосовують такі заходи з обмеження вивозу капіталу і стимулювання приймання капіталу для підтримання курсу валюти:

• лімітування вивезення національної і іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;
• контроль за діяльністю ринку позичкових капіталів: операції здійснюються тільки з дозволу Міністерства фінансів і за представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови попереднього дозволу органів валютного контролю;
• повне чи часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права переказу її за кордон.