Проблеми управління та оптимізації золотовалютних резервів

На  думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в  Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими  зовнішньоторговими організаціями  передусім як одна з форм придбання  та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР, був "бербоут-чартер" – найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О "Совфрахт" Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов’язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На  умовах "бербоут-чартер" Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж —  вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років.

Досить  активно застосовувався лізинг міжнародних  автомобільних перевезень зовнішньоторговим  об’єднанням "Совтрансавто", яке  придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова  компанія "Євролізинг". Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької — один з найбільших банків Європи "Bank National de Paris", а з німецької — одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - "Мітфінанц ГмбХ".

Разом з тим лізинг в міжнародних  операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х  років розвиток міжнародного лізингу  стримувався головним чином через  те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов’язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг — buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити  серединою 1989 року в зв’язку з  переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи  лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену  на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у  нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та кваліфікована праця [2].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації  кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст  і роль в теорії та практиці трактуються  по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької  діяльності; інші повністю ототожнюють  його з  довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

В законі України "Про  лізинг" дано таке визначення цьому  поняттю: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних  чи залучених фінансових коштів і  полягає в наданні лізингодавцем  у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або  набувається ним у власність  за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови  сплати лізингоодержувачем періодичних  лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних  надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Сучасне розуміння лізингу  бере початок ще від класичних  принципів Римського права про  розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і  саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності  на дві важливі правочинності - користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати  прибуток та інші вигоди, і саме право  власності як правове панування  особи над об’єктом власності. Багатовіковим  досвідом доведено, що багатство в  кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю  безпосередньо, а у ефективному  її використанні.

Звідси передусім випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими  він знаходиться в тісному  взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з  одного боку, вона сприяє становленню  приватної власності на засоби виробництва, а з іншого - веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В  процесі лізингу відбувається також  саморозвиток державної власності, а при певних умовах - і перетворення її загальну, спільну чи пайову.

Лізинг в широкому сенсі  є організаційною формою підприємницької  діяльності, яка виражає відносини  власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має  свій власний зміст та різні форми  виявлення, які можна подати з  різним ступенем конкретності.

Оскільки лізинг виражає  певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він  має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму. Соціально-економічний зміст  лізингу визначається відносинами  власності і спільної економічної  діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а  також умовами трансформації  власності. Матеріально-речовий бік  лізингу характеризується організаційно-правовими  формами виробництва, наймом усіх або  частини речових елементів підприємницької  діяльності, купівлею-продажем майна  та умовами кредитування [3].

В українській мові немає  аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської - орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно  пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має  більш широку, складну троїсту  основу і містить в собі одночасно  істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову  форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва  у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш  високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового  бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Отже, лізинг включає в  себе три форми організаційно-економічних  відносин: орендні, кредитні та торговельні [4].

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює  спрощене сприйняття лізингу як форми  довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове  користування на платній основі і  на визначений угодою строк. Разом з  тим є певні відмінності між  поняттями лізингу та оренди, а  саме:

— у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового  лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони  — продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником  майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

— предметом лізингового  договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час  як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

— лізинговий платіж, на відміну  від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються  лізингоодержувачем).

Визначальні риси лізингу :

• строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;
• тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;
• наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;
• періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;
• можливість викупу лізингового майна.

Лізинг здійснюється за договором  лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

1. лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
2. лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
3. продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
4. інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу [5].

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові  компанії, банки, суб'єкти господарської  діяльності (підприємства, організації  та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи" концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі  та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання  лізингових компаній та інших суб'єктів  лізингової діяльності, національні  та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою  реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і  досягнення соціального ефекту.

Будь-який із суб'єктів лізингу  може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена  індивідуальними ознаками та віднесена  відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси  підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) [6].

1.2 Види лізингового кредитування та особливості його  функціонування

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей  лізингових контрактів та юридичних  норм, які регулюють лізингові  операції.

Під час виділення видів  лізингу виходять передусім з  ознак їх класифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, тип  фінансування лізингової операції, тип  лізингового майна, склад учасників  лізингової угоди, ступінь окупності  лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій, порядок лізингових платежів.

У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування) лізинг поділяється на:

• Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.
• Повний, або, як його ще називають "мокрий" лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо
• Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.