Сутність кредиту.Теоретичні концепції кредиту

Ототожнивши кредит із капіталом, Й. Шумпетер оголосив кредит і банки  вирішальними чинниками розвитку виробництва, здатними запобігти економічним  кризам, інфляції, забезпечити процвітання  суспільства. Він впритул підійшов до розроблення кредитних методів економічного регулювання.

Ще далі в розроблення  кредитної політики згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту просунувся А. Ган. На відміну від своїх попередників, А. Ган зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися під час кредитування за контокорентом. У такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже і в капіталах. За контокорентом банк може будь-коли збільшити «купівельну силу» підприємства, необхідну для залучення в його оборот робочої сили і матеріальних цінностей. Збільшення виробництва і зростання цін зумовлюють додатковий попит на кредит. Такий механізм забезпечує зрощування банків з підприємствами, їх постійний контроль над економікою.

Виходячи з цього А. Ган розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури.(Змінюючи умови кредитування, постійно форсуючи надання позик, банки можуть створити стільки «купівельної сили», скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу. Рекомендації А. Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки, коли глибокі економічні кризи регулярно уражали капіталістичний світ. Проте тривала гіперінфляція в самій Німеччині сприяла падінню авторитету капіталотворчих рекомендацій. Під тиском цих обставин він дещо переглянув свої позиції. Замість політики постійної кредитної експансії А. Ган почав радити періодично проводити кредитну рестрикцію.

Проте це не означало принципової відмови А. Гана від капіталотворчої теорії кредиту. Уже в 1960 р. він стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-ті роки положень, які гостро критикувалися тоді його опонентами, в кінцевому підсумку набули загального визнання. І це справді так. Усі сучасні теорії грошово-кредитного регулювання, передусім кейнсіанського напряму, базуються на основних постулатах капіталотворчої теорії кредиту.

Дж. М. Кейнс повністю сприйняв основні положення капіталотворчої теорії і запропоновану А. Ганом ідею використання її в інтересах державного регулювання економіки. Слідом за А. Ганом Кейнс вважав, що кризи й безробіття можуть бути послаблені втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси. М. Кейнс уважав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу. Проте вплив цього чинника на збільшення попиту, а отже на послаблення кризового спаду і зростання зайнятості, він бачив не прямим, а опосередкованим — через ставку процента. Якщо внаслідок кредитної експансії ставка процента знижується, то послаблюється перевага ліквідності і зростають інвестиції, які дають таку саму або більшу норму прибутку. Це сприяє швидкому виходу з кризового стану. У тому самому напрямі діє розширення платоспроможного попиту з боку населення, що стимулюється зростанням схильності до споживання через зростання доходів і зменшення процента за умов кредитної експансії.

Установлена Кейнсом залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку — внаслідок кредитної експансії, базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту. Проте Дж. Кейнс розумів «вузькі місця» обох теорій і у своїх побудовах механізму грошово-кредитного регулювання хотів їх обійти. Він теж відмовився від ідей своїх попередників щодо безмежних ка-піталотворчих можливостей кредиту та банків і радив поряд з кредитними інструментами широко використовувати інші заходи для регулювання економіки.

Деякі положення капіталотворчої  теорії кредиту широко застосовують у своїх теоретичних побудовах представники нео-кейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим накопичений  досвід теоретичного аналізу кредиту  та практичного його використання в  політиці макроекономічного регулювання  свідчить про те, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу. Їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу і самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Необхідність кредиту

Кредит є економічною  категорією. Його необхідність викликана  існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність  поточних або майбутніх доходів у позичальника. В кругообігу фондів однієї групи підприємств, в процесі руху ресурсів фінансової системи, утворення заощаджень у населення відбувається тимчасове вивільнення ресурсів. В цей же період у іншої групи юридичних і фізичних осіб виникає потреба в коштах для здійснення невідкладних заходів, оплати товарів, робіт та послуг. Кредит дозволяє спрямувати вивільнені кошти учасникам виробництва, які можуть забезпечити ефективне їх використання.

Необхідність в кредиті  виникає також у зв’язку із сезонністю виробництва. Вкладення  затрат у виробництво і одержання  продукції, як правило, не співпадають  у часі. Нерівномірність надходження продукції породжує нерівномірність її реалізації і отримання виручки - основного джерела покриття витрат. Разом з тим підприємства повинні своєчасно розраховуватись із робітниками по оплаті праці, діставати ТМЦ для нового циклу виробництва. Для розв’язання цих питань і забезпечення нормального процесу виробництва в ті періоди, коли у підприємства не достатньо власних коштів, виникає необхідність у отриманні кредиту.

Джерелами кредитних ресурсів є грошові кошти, тимчасово вивільнені в процесі кругообігу фондів підприємств, коштів бюджету у розмірі перевищення доходів над витратами і в обсязі залишків на поточних рахунках бюджетних установ, а також заощадження населення, які зберігаються в банках.

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, можна сказати, що причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника  продати свій товар, а покупця  — купити його, коли він ще не отримав  гроші за свій товар. Проте з розвитком  суспільного відтворення з'явилося  чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних  коштів в одних суб'єктів господарювання і виникнення потреби в них  у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають  у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове  користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в  тих економічних відносинах, які  виникають у зв'язку з рухом  вартості на засадах зворотності  та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють  його від інших економічних явищ.

Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом  з тим це самостійна категорія, яка  має свої функції і особливе призначення  в економічному житті суспільства.

Натуралістична теорія кредиту  трактує сутність кредиту з позицій  його ролі в забезпеченні руху реального  капіталу в натурально-речовій формі, недооцінює відносної самостійності  руху грошового капіталу і його впливу через кредит на розвиток суспільного  виробництва.

Капіталотворча теорія кредиту  трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність  руху грошового капіталу і можливості банків у його розширенні в інтересах  розвитку виробництва.

Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесі  проходить п'ять етапів:

• формування вільної вартості;
• розміщення вільної вартості в позички;
• використання позиченої вартості на потреби позичальника;
• вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника;
• повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.

Рух кредиту здійснюється за певними  закономірностями, які зумовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками в  організації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування. Основними  принципами кредитування є: цільове  спрямування позички; строковість  позички; поверненість кредитору позиченої  вартості; забезпеченість позички і  платність користування позиченими коштами.

Вид кредиту - це конкретний прояв  окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати  за значною кількістю критеріїв  і тому видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них  є комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критеріями, то одна і та ж сама позичкова  вартість може визначатися як різні  види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту і до виробничого або  споживчого кредиту залежно від  цільового її спрямування.

Функції кредиту є одним з  найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Загальновизнаною є  функція перерозподілу вартості через механізм кредитування. Ця функція  досить яскраво виражає призначення  та роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.

Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але  у формуванні її мають місце істотні  розбіжності — від емісійної  до заміщення справжніх грошей. Такий  різнобій можна пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями  банків, що неправомірно. Тому другу  функцію кредиту краще зводити  до створення передумов для ефективного  регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.

Є достатньо підстав для виділення  і таких функцій кредиту, як контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних  грошових доходів.

У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють  цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. З розвитком  людського суспільства чільне місце  займає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому  етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль. У перші роки існування України як незалежної держави кредитні відносини в  ній розвивались суперечливо  і поки що не відповідають суспільним потребам.

Щодо формування кредитних послуг, то можна сказати, що в Україні  виникають проблеми.

Дослідження тенденцій розвитку та проблем сфери кредитних послуг в Україні засвідчує потребу  більш ефективного розвитку та забезпечення стабільності банківської системи. Цього можна досягти, запровадивши досконалі механізми регулювання  кредитних послуг, а саме:

1. Національному банку України в найближчій перспективі доцільно ініціювати прийняття Верховною Радою Закону України «Про кредит і кредитні відносини», який би законодавчо врегулював усі кредитні взаємовідносини між кредиторами та боржниками;
2. Розробити механізми, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи.

Такими, на нашу думку, могли  б бути:

• суттєве підвищення норми відрахувань у резерви за такими кредитами;
• внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», який забороняв би банкам легалізацію незаконно одержаних доходів фізичними особами через кредитні відносини та інші обмеження;

3. Запровадити публікацію в доступних широкому колу юридичних, фізичних осіб засобах масової інформації даних про рейтингові оцінки банків, які встановлені за результатами інспектувань, що забезпечить більш зважений підхід банків до допустимого рівня ризиків;

4. Національному банку  необхідно запровадити кваліфікаційні  вимоги до працівників так  званих «віддалених робочих місць», які беруть участь у виборі  кола позичальників банку, що  повинно зменшити обсяг проблемних  кредитів;

5. Ініціювати перед відповідними  державними установами встановлення  вимоги отримання Прикордонною  службою від власників транспортних  засобів, придбаних у кредит, дозволу  кредитора на можливий перетин  автомашиною державного кордону  України;

6. Найближчим часом здійснити  масові перевірки банківських  установ щодо дотримання ними  вимог «Правил надання банками  України інформації споживачу  про умови кредитування та  сукупну вартість кредиту»;

7. Національному банку  необхідно також ініціювати внесення  змін до чинних законодавчих  актів (Закону України «Про  відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань», Цивільного кодексу України), які  регулюють механізми застосування  штрафних санкцій.