Типи грошових систем, їх переваги та недоліки

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

 « Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни:

« Гроші та кредит»

на тему:

«Типи грошових систем, їх переваги та недоліки»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи ФЕФ-218

спеціальності 6508

Тетерук Анна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

ПЛАН

Вступ

1. Структура грошової системи.

2. Класифікація грошових систем, їх переваги та недоліки.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Грошова система - це форма організації грошового обігу, що історично склалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

Грошова система сформувалась в Європі у ХVI-ХVII ст., хоч її елементи (наприклад, види грошових знаків) існували й раніше. Таким чином, національна грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни.

Вона регламентується законами держави та іншими юридичними актами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Структура грошової системи.

Кожна країна формує власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність, і визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Водночас усі сучасні грошові системи мають майже однакову структуру і складаються з таких основних підсистем (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Структура грошової системи.

 

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Безготівковий грошовий обіг - це грошовий обіг, за якого рух грошей здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах або зарахування взаємних.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, вимог тобто у сфері безготівкового обігу .

Рис. 1.2. Струтура системи безготівкових розрахунків.

 

Готівковий грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою.

Готівкові розрахунки - це розрахунки готівкою між: підприємствами і населенням, між: окремими громадянами та на незначні суми між: підприємствами.

Рис. 1.3. Структура системи готівкових розрахунків.

Валютна система - форма організації валютних відносин, закріплена у державно-правових нормах та міжнародних угодах. Більш детально цю підсистему буде розглянуто в темі 6 цього підручника.

 

2. Класифікація грошових систем, їх переваги та недоліки.

У процесі еволюції товарного  господарства грошові системи поступово  замінили одна одну. Тип грошової системи  визначається змістом її елементів  та їх взаємодією, які обумовлюють  тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. В  сучасних умовах грошові системи  класифікують за різними критеріями (рис. 4.1).

 

 Залежно від форми,  в якій функціонують гроші,  виділяють такі види грошових  систем:

- система металевого  обігу, коли грошовий метал  безпосередньо перебуває в обігу  та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними  на метал;

- система паперово-кредитного  обігу, при якій в обігу перебувають  лише нерозмінні на грошовий  метал знаки грошей - казначейські  білети або банкноти.

 Металеві грошові системи  історично виступали у формах  біметалізму та монометалізму.  В епоху первісного накопичення  капіталу (XVI - XVIII ст.) грошові системи,  як правило, базувалися на біметалізмі,  що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента  законодавче закріплялася за двома  металами - золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися  та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

 Історично першим різновидом  біметалізму була система паралельної  валюти, за якою співвідношення  між золотими та срібними монетами  встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів  золоті та срібні монети приймалися  відповідно до ринкової вартості  золота та срібла. Це створювало  деякі труднощі, що були пов'язані  з існуванням на ринках двох  загальних еквівалентів, а значить  - двох мір вартості, двох систем  цін. Ситуація ускладнювалася  постійною зміною співвідношення  між золотом та сріблом за  вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому  порядку обов'язкове вартісне  співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах  за їх відкритого карбування.

 Такий різновид біметалізму  дістав назву "система подвійної  валюти".

 Але встановлене фіксоване  вартісне співвідношення часто  не збігалося з реальним ринковим. Це було пов'язано із нерівномірністю  зростання продуктивності праці  при видобутку золота та срібла  та призводило до того, що вартість  одного грошового металу завищувалася, а іншого - занижувалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена. У цьому проявлялася дія закону Коперника-Грешема: "Гірші гроші витісняють з обігу кращі".

 Так, наприкінці XVII ст. в Англії було офіційно встановлено  вартісне співвідношення між  золотом та сріблом 1 : 15,5, водночас  у Франції та Голландії цей  показник становив 1 : 15, а ринкове  вартісне співвідношення між  зливками золота та срібла - 1 : 14,9. Таким чином, в Англії вартість  золота за законом була завищена  на 4%. Тому вигідніше було платити  золотом, бо платник при цьому отримував економію у розмірі 4% від суми платежу. Як наслідок, срібні монети вилучалися з обігу. Вони переплавлялися у зливки та вивозилися за кордон з метою купівлі золотих зливків для перекарбування їх у монети для обігу. Саме цим пояснювався той факт, що за 15 років - з 1702 до 1717 р. - в Англії золотих монет було накарбовано за вартістю у 32 рази більше, ніж срібних.

 На початку XIX ст. у  США офіційне співвідношення  між золотом та сріблом було  встановлено 1:16, а в європейських  країнах - 1:15,6. Тому недооцінене  за законом срібло вивозилося  з США до Європи в обмін  на золото. У США з обігу  вилучалося срібло, а в європейських  країнах - золото.

 Різновидом біметалізму  була так звана система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

 Однак біметалізм не  відповідав потребам розвинутого  ринкового господарства, бо використання  як міри вартості двох металів  суперечило суті цієї функції  грошей. Загальною мірою вартості  може бути лише один метал,  до чого фактично на практиці  й дійшли. Із розвитком капіталізму  місце повноцінних грошей в  обігу все частіше займали  кредитні гроші та безготівкові  розрахунки.

 На початку другої  половини XIX ст. кілька європейських  країн вдалися до спроби зберегти  біметалізм з допомогою укладання  міжнародної угоди - так званого  Латинського монетного союзу.  На конференції 1865 р. була укладена  угода між Францією, Бельгією, Італією  та Швейцарією для підтримки  стабільності грошового обігу  на базі біметалізму. Це була  перша спроба міждержавного регулювання  грошових систем. На території  країн Латинського монетного  союзу зберігалися вільне карбування  монет із золота та срібла  при підтриманні твердого співвідношення  між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст  (вага та проба) грошових одиниць,  вільний обіг монет одних країн-членів  на територіях інших. Такий  союз мав зміцнити позиції  країн-членів відносно інших європейських  країн, насамперед Великобританії  та Німеччини. Але він проіснував  не довго. Знецінення срібла  наприкінці XIX ст. через здешевлення  його виробництва призвело до  того, що фактичне ринкове співвідношення  золотих та срібних монет за  вартістю становило 1 :20, 1 :22. Як  наслідок, недооцінені за законом  золоті монети почали переходити  зі сфери обігу до скарбів.  Це врешті-решт призвело до  розпаду Латинського монетного  союзу. У 1878 р. вільне карбування  срібла у країнах союзу було  заборонено і всі ці країни  перейшли до золотого монометалізму.

 Монометалізм - грошова  система, за якої роль загального  еквівалента виконує один метал:  золото (золотий монометалізм) або  срібло (срібний монометалізм), при  цьому в обігу функціонують  монети та знаки вартості, розмінні  на грошовий метал.

 У міру розвитку  капіталістичного господарства  біметалізм поступається монометалізму,  а срібний монометалізм - золотому. Срібний монометалізм існував  у Росії в 1843-1852 pp., в Індії - в 1852-1893 pp., у Голландії - в 1847-1875 pp.

 Англія першою перейшла  до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. - на початку XIX ст. В останній  третині XIX ст. з'явилися умови  для широкого запровадження золотої  валюти. Завдяки своїй портативності  (більш висока вартість та значно  менша вага, ніж у срібних монетах)  золоті монети були придатнішими  для обігу. Золотий монометалізм  було введено в Німеччині - у 1871-1873 pp., у Швеції, Норвегії та Данії - у 1873 p., у Франції - у 1876-1878 pp., в Австрії - у 1892 p., в Росії та Японії - у 1897 p., у США - в 1900 р.

 Золотий монометалізм  існував у кількох формах: золотомонетного  стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

 Класичною формою вважається  золотомонетний стандарт, при якому:

- золото виконувало всі  функції грошей;

- в обігу перебували  золоті монети та банкноти, розмінні  на них. Уведення в обіг золотих  монет не викликало ажіотажного  попиту на них. Навпаки, їх  часто намагалися позбутися як  незручних в обігу;

- відкрите карбування  монет із фіксованим золотим  вмістом. Золотий вміст англійського  фунта стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара - 1,5 г, франка - 0,29 г, марки - 0,35 г, російського рубля - 0,77 г;

- вільний рух золота  та іноземної валюти між країнами, внаслідок чого відхилення валютних  курсів від валютних паритетів  відбувалося лише в межах "Золотих  точок".

 Залежно від установленого  законодавством порядку забезпечення  банкнот золотом розрізняється  кілька систем банкнотної емісії. Англійська система банкнотної  емісії полягала в такому: 1. Законодавство  фіксувало максимальний контингент  незабезпеченої - фідуціарної - емісії. Згідно з актом 1844 р. цей контингент установлювався для Банку Англії в розмірі 14 млн ф. стерлінгів.

2. Для решти банкнотної  емісії, яка законом не лімітувалася, обов'язковим було 100-процентне металеве  покриття.

 Французька система банкнотної емісії, яка була введена у 1870 p., передбачала:

1. Законодавче встановлювався  загальний максимум банкнотної  емісії.

2. Ніяких обов'язкових  норм металевого покриття не  встановлювалося.

 Німецька система банкнотної  емісії за законом 1875 р. зводилася  до такого:

1. У законодавчому порядку  фіксувався максимальний контингент  не забезпеченої золотом емісії.

2. Законодавство дозволяло  випуск не забезпечених золотом  банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія  обкладалася 5-процентним податком.

3. Не менш як 1/3 загальної  суми банкнот мала забезпечуватися  золотим запасом.

 Американська система  банкнотної емісії, що була введена  згідно з Федеральним резервним  актом 1913 p., характеризувалася тим,  що:

1. Установлювалася мінімальна  норма металевого покриття всієї  банкнотної емісії у розмірі  40%, решта підлягала забезпеченню  комерційними векселями.

2. Не встановлювалося  будь-якого максимального контингенту  ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.

 Російська система  забезпечення банкнотної емісії  за законом 1897 р. полягала в  такому:

1. Золоте забезпечення  повинно було становити не  менш ніж 50% загальної суми  емісії кредитних білетів Державного  банку за умови їх випуску  на суму не більше за 600 млн крб.

2. Емісія понад установлену  суму потребувала 100-процент-ного  золотого забезпечення.

 Золотомонетний стандарт  являв собою найбільш стабільну,  саморегульовану грошову систему.  Саморегулювання виходило з адекватності  вартості, яку виражали вказані  гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і  міг бути одержаний в обмін  на банкноти. Завдяки вільному  обігу, відкритому карбуванню  золотих монет та необмеженому  обміну банкнот на золото маса  грошей в обігу стихійно пристосовувалася  до потреб обігу в них через  механізм скарбу. У періоди спаду  виробництва та товарообороту  зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обігу, перетворюючись  на скарб. При розширенні товарообороту  гроші надходили зі скарбу  до сфери обігу. Саме у такий  спосіб відбувалося регулювання  маси грошей в обігу.

 Стабільність національних  грошей, стабільність валютних курсів  сприяли розвиткові капіталізму,  вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів  та ін.