Іноземні інвестиції в Україні

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Приазовський державний  технічний університет»

Кафедра фінансів та банківської справи

 

 

 

 

 

 

 

із дисципліни «Інвестування»

на тему: «Іноземні інвестиції в Україні»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ЕП-09

Кирильченко Надія

Перевірила: Колодяжна К.А.

 

 

 

 

 

м. Маріуполь 2012р.

Зміст

1. Сутнісна характеристика  прямих іноземних інвестицій  та їх роль в економічному  зростанні національної економіки………………………………3

2. Напрями інвестиційної  політики України в посткризовий  період………….6

3 Оцінка інвестиційного  клімату в Україні……………………………………10

4. Сучасний стан іноземного  інвестування в Україні…………………………12

Висновки…………………………………………………………………………17

Список використаної літератури………………………………………………..18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутнісна характеристика прямих іноземних інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки

Ефективне реформування економіки  будь-якої країни, її структурні перетворення, відновлення виробництва, створення  дієвої та ефективної ринкової та соціальної інфраструктури, формування конкурентоспроможного  середовища є неможливим без відповідних  інвестицій. Закріплення позитивних тенденцій розвитку економіки України  та підвищення життєвого рівня населення  не в останню чергу залежить від  збільшення джерел формування інвестиційних  ресурсів, зокрема іноземних, та розширення шляхів доступу до них.

Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій (далі - ПІІ) ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але  всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.

Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Організація економічного співробітництва  та розвитку (ОЕСР) : "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту  в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик".

За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства.

Держкомстат України зараховує  до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і  мають обсяг не менше ніж 10 % у  власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств.

Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості акціонерного капіталу.

В українському законодавстві  визначення іноземних інвесторів дає  Закон України "Про режим іноземного інвестування". Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

Однак, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати  певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій.

За суб'єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи  прямих іноземних інвесторів:

● приватні інвестори-підприємці;

● транснаціональні корпорації (ТНК);

● інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції  та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК)).

Можливими недоліками ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування є:

1.усунення з ринку вітчизняних  виробників і постачальників;

2.сувора експлуатація  місцевих сировинних ресурсів;

3.збільшення залежності  країни від іноземного капіталу;

4.постачання (збут) неякісних,  недосконалих і морально застарілих  ресурсів і активів;

5.підвищення рівня конкуренції  на ринку

6.трансферт частини прибутків  за кордон.

Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість, є питання рівня екологічної  безпеки іноземних інвестиційних  проектів. Наприклад, в Україні вже  стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території  лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що окрім негативних тенденцій, іноземні інвестиції мають ще й ряд переваг,такі як:

1.зниження рівня залежності  від імпорту;

2.підвищення рівня зайнятості  та кваліфікації робочої сили;

3.збільшення рівня комплексного  використання сировинних ресурсів;

4.упровадження сучасних  тенденцій, ноу-хау;

5.стимулювання розвитку  експортного потенціалу;

6.поліпшення адаптації  суб’єктів господарювання за  умов конкурентного середовища;

7.використання зарубіжного  організаційного та управлінського  досвіду;

8.прискорення темпів структурної  перебудови економіки та впровадження  ринкових реформ;

9.поліпшення платіжного  балансу;

10.створення стратегічних  альянсів між Україною та іноземними  підприємствами;

11.привнесення в економіку  країни елементів приватної власності  в чистому вигляді.

Підсумовуючи викладене  вище, можна зробити висновок, що для України стратегічною метою  зовнішньоекономічної політики має  стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення  прямого іноземного капіталу.

2. Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період

Інвестицiйна полiтика держави — це визначення структурних та кiлькiсних потреб в iнвестицiйних ресурсах, збiльшення джерел фiнансування, вибiр прiоритетних напрямкiв фiнансування та формування ефективної пропозицiї для залучення інвестицій. Крім того, до даного переліку слід включити також створення відповідних умов: прийнятна iнфраструктура, iнвестицiйний клiмат у державi, наявнiсть потенцiйно привабливих проектів, забезпечення можливостi визначити чіткі перспективи їх реалiзацiї та отримання прибутку. Iнвестицiї потребують до себе бiльш вимогливiшого ставлення: вони не здiйснюватимуться там, де немає вiдповiдних інституційних структур, чiтких i зрозумiлих правил, серйозних гарантiй для інвесторiв. Це слід враховувати, адже позитивна динамiка iнвестицiйних процесiв свiдчить якщо не про "здоров’я” економiчної системи, то бодай про окремi ознаки ї "одужання".

Основні напрями  інвестиційної політики в Україні можна узагальнено подати наступним чином:

- зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

- скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств;

- скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно;

- прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання;

- перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення;

- залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес;

- створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;

- розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної  діяльності в Україні вже зараз  починають розвиватися в умовах остаточного формування ринкового  механізму в Україні. Для ефективнішого  їх виконання слід дотримуватися  і ряду принципів:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
• визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;
• формування нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;
• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інвестиційної діяльності;
• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;
• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технічної кооперації, трансферту технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики і сфері інвестиційної діяльності;
• сприяння розвиткові інвестиційної інфраструктури;
• інформаційне забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності;
• підготовка кадрів у сфері інвестиційної діяльності.

Потенційно наша країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським  потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо. Водночас в Україні поки що невисока порівняно з розвиненими країнами частка оплати праці у ВВП. Країна здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції, по-друге - ефективний платоспроможний попит на продукцію, вироблену в результаті інвестицій.

На сьогодні в Україні  вже створено сприятливе правове  поле для здійснення інвестиційної  діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється Законами України: «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:

• державні гарантії захисту інвестицій, незалежно від форм власності;
• застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення;
• відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;
• повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності.

Проблеми, які на даний час найбільш негативно впливають на інвестиційні процеси в Україні та потребують першочергового розв’язання, сконцентровані у сфері діяльності:

• судової гілки влади;
• корпоративного управління;
• земельних відносин;
• функціонування аграрного ринку;
• фондового ринку;
• банківської системи;
• сфери технічного регулювання;
• податкової системи, зокрема адміністрування податків, валютного регулювання, звітності і контролю у цій сфері.