Інвестиційна теорія циклів М.І. Туган-Барановського

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл "народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Досліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

Таким чином, у вітчизняній  політекономії просліджувалися  дві тенденції - релігійного і  наукового мислення. На різних етапах розвитку Росії і України вони по-різному взаємодіяли один з  одним.

Перший період, що стоїть особняком, відноситься до початку  століття - 1917 р. У цей час активно  працювали вчені, що стоять не тільки на марксистських, але і на інших  позиціях. Серед них було чимало великих економістів, що одержали світове  визнання.

Першу течію очолював П.Струве, якого підтримували С.Булгаков, С.Франк, Н.Бердяєв. Ці учені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій велася критика класичної школи, зокрема її фундаментальної ідеї універсального природного економічного закону.

[2; с.157] Неважко помітити, що ці вчені підняли одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно встали на точку зору німецької історичної школи.

Другий науковий політекономічний напрямок зв'язаний з іменами М.Туган-Барановського, А.Мануйлова, В.Желєзнова, М. Соболєва, К.Пажитнова, Л.Кафенгауза й ін. Для них була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізма.

На початку ХХ в. у вітчизняній  економічній науці поступово  підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії  в двох основних формах - ленінської, більшовицької, і меншовицької. Не маючи  можливості докладно досліджувати це питання, відзначимо, що, як нам представляється, у науковому плані за боротьбою  цих двох плинів у значній мірі стояло протиборство соціально-філософських доктрин - універсалістської, що виходила з примата загальних законів  розвитку цивілізації для специфічних  умов Росії, і доктрини національної специфіки. Дотримуючись першого підходу  меньшовики вважали за необхідне строго слідувати духу навчання К.Маркса і розвивати Росію по західному шляху. Ленін і його прихильники спиралися на ідею національних особливостей Росії (хоча і розуміли її дуже своєрідно). 

Висновки

Михайло Іванович Туган-Барановський був теоретиком економічної науки, міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового  обігу, критику економічних доктрин  марксизму. Світове визнання М.І.Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена.

Важливе значення для становлення  економічної теорії як науки має  його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому  автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій  і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання  про причини різниць у багатстві  та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної  бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує  сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові" [5; с. 245]. М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.

М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промий» лові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життяйу яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видане майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Туган-Барановський критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

Глибоко обізнаний із різними  західноєвропейськими економічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політеко-номічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

У багатьох дослідженнях: «Учення  про граничну корисність господарських  благ» (1890), «Основна помилка абстрактної  теорії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії  політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — учений намагався переорієнтувати  політекономію в Росії і в  Україні на позиції суб'єктивно-психологічної  школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у  «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього  синтезу. На Заході цю ідею здійснив Маршалл  у праці «Принципи економічної  науки» (1890), що ознаменувала початок  неокласичного напрямку в політичній економії. Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох визначних економістів.

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М.Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

Висновки з теорії криз М.І. Тугана-Барановського є дуже важливими для нас і ними можна скористатися на практиці в нашій країні для виходу на новий рівень розвитку після затяжної кризи середини 90-х років, що спричинила важкі соціально-економічні наслідки. Для цього необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, стимулювати підвищення попиту, що створить додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об’ємів виробництва необхідних товарів, сприяти вільній конкуренції через антимонопольну політику, використовувати накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентноспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Останнім часом в Україні  вже більше звертаються до визначної  спадщини нашого славетного співвітчизника. Видано його праці “Паперові гроші  та метал” та “Промислові кризи”. Праці нашого видатного науковці ніколи не втратять свого значення і ми маємо ще пильніше та уважніше вивчати його науковий спадок, розуміючи  свою причетність до розвитку провідної  світової економічної думки.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с
2. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.
4. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.
5. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.
6. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.