Офшорні компанії як засоби захисту підприємництва в Україні

Таким чином  можна зробити висновок, що обтяжлива  податкова політика будь-якої держави  і надалі примушуватиме бізнесменів  знаходити шляхи легального планування податків. До того ж цей процес весь час змінюватиметься і сприятиме  розвитку відповідного ринку послуг.

Офшорні зони

Сьогодні багато країн світу  прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний  рівень шляхом створення так званих офшорних зон. Офшорна зона — різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб’єкта федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб’єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб’єктів господарювання — нерезидентів, які не здійснюють господарської діяльності і не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів,а також для захисту капіталу від експропріації в політичне нестабільних країнах, досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони, залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при  реєстрації суб’єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

Перша група — це країни «податкової  гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні вимоги, вони не зобов’язуються надавати фінансову звітність і відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — це Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов’язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компаній.

Друга група — це країни, де іноземним  компаніям надаються суттєві  податкові пільги і висуваються  мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія  тощо.

До третьої групи офшорних юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання — нерезиденти, що здійснюють лише визначені законодавством країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція тощо.

Як правило, з країнами першої групи  інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків. З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування, що є гарантією легального зменшення податкового тиску.

Особливістю офшорних зон є жорсткі  правила захисту комерційної  та банківської таємниці. Така інформація захищена законодавством майже в  усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у разі розслідування кримінальних справ, в тому числі коли розслідування проводиться згідно з міжнародним договором, але в офшорних зонах бар’єри таємності не порушуються навіть у разі скоєння злочинів в іншій країні.

Висновки

Таким чином, сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорного бізнесу. З метою мінімізації податків і захисту свого капіталу офшори використовують бізнесмени практично у всіх видах діяльності і у всіх країнах.

Офшорна компанія – це компанія, зареєстрована в юрисдикції із низьким оподатковуванням чи звільнена від податків на основі невеликої фіксованої плати. Непорушними умовами надання пільг для таких компаній є те, що ними повинні володіти іноземці і прибуток витягається за межами юрисдикції, де вона зареєстрована.

Проблема «втечі капіталу» є на сьогоднішній день визначальною для економіки України. «Втеча капіталу» – явище, властиве не тільки для економіки України. Провідні країни Заходу також неодноразово стикалися з цією проблемою. Але особливість національної економіки України полягає як у мотивах «втечі», каналах відпливу та макроекономічних наслідках, так і – переважно – у специфіці первинного нагромадження капіталу. Останнє відбувається у спосіб тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів, а також намагання господарюючих суб’єктів стабілізувати рівень доходів в умовах ведення бізнесу (важкий податковий тягар, криміналізація економіки, низький рівень гарантії безпеки бізнесу та недосконалість ринкової інституційної і правової бази).

Проведення в Україні  економічних реформ, становлення  нової системи державного регулювання  економіки України, фінансової і  банківської сфер взагалі та внутрішнього валютного ринку зокрема все  це помітно відставало від темпів лібералізації цих сфер. Наслідком стало те, що капітал з країни почав вивозитися не стільки у порушення закону, скільки обминаючи чинні законодавчі та нормативно-правові норми, тобто в легальних або легалізованих формах, що є можливими через прогалини в законодавстві.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про туризм»  // Відомості   Верховної   Ради  України,  1995 р.,  N 31,  ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172.
2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» // Відомості Верховної Ради. -  2004. -  N 13. -  С.180.
3. Указ Президента України  «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 2 березня 2001 р.
4. Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. - 2012. - ВНП. 5. - С.13-18.
5. Череп А. В. Особливості розвитку офшорного бізнесу в Україні // Економіка та держава. –2010. – №6.- С.21-30.