Принципи формування інвестиційного портфеля

— 94 % вибором типу використовуваних інвестиційних інструментів (акції великих компаній, довгострокові облігації тощо);

— 4 % вибором конкретних цінних паперів заданого типу;

— 2 % оцінкою моменту закупівлі цінних паперів. 
            Цей феномен пояснюється тим, що папери одного типу сильно корелюють, тобто якщо якась галузь випробовує спад, то збиток інвестора не дуже залежить від того, переважають у його портфелі папери тієї чи іншої компанії. 
             По-друге, ризик інвестицій у певний тип цінних паперів визначається ймовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення. Прогнозоване значення прибутку можна визначити на основі обробки статистичних даних про динаміку прибутку від інвестицій у ці папери в минулому, а ризик — як середньоквадратичне відхилення від очікуваного прибутку. 
             По-третє, загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть змінюватися шляхом варіювання його структури. Існують різні програми, що дозволяють конструювати бажану пропорцію активів різних типів, наприклад, можна мінімізувати ризик при заданому рівні очікуваного прибутку або максимізувати прибуток при заданому рівні ризику тощо. 
              По-четверте, всі оцінки, що використовуються при складанні інвестиційного портфеля, носять ймовірнісний характер. Конструювання портфеля відповідно до вимог класичної теорії можливо лише при наявності ряду факторів ринку, що сформувався, цінних паперів, певного періоду його функціонування, статистики ринку тощо. 
             Формування інвестиційного портфеля здійснюється у декілька етапів:

— формулювання цілей його створення й визначення їхньої пріоритетності (зокрема, що найважливіше — регулярне одержання дивідендів або ріст вартості активів), завдання рівнів ризику, мінімального прибутку, відхилення від очікуваного прибутку тощо;

— вибір фінансової компанії (це може бути вітчизняна або закордонна фірма; при ухваленні рішення можна використати ряд критеріїв: репутацію фірми, її доступність, види пропонованих фірмою портфелів, їхню прибутковість, види інвестиційних інструментів, що використовуються тощо);

— вибір банку, що буде вести інвестиційний рахунок. 
              Основне питання при формуванні портфеля — як визначити пропорції між цінними паперами з різними властивостями.

Так, основними принципами побудови класичного консервативного  портфеля є: принцип консервативності, принцип диверсифікованості та принцип достатньої ліквідності. 
              Принцип консервативності. Співвідношення між високонадійними та ризикованими частками підтримується так, щоб можливі втрати від ризикованої частки з певною ймовірністю покривалися доходами від надійних активів. 
              Інвестиційний ризик, таким чином, складається не у втраті частини основної суми, а тільки в одержанні недостатньо високого доходу. 
              Природно, не ризикуючи, не можна розраховувати й на певні надвисокі доходи. Однак практика показує, що переважна більшість клієнтів задоволена доходами, що коливаються в межах від однієї до двох депозитних ставок банків вищої категорії надійності, і не бажає збільшення доходів за рахунок більш високого ступеня ризику. 
               Принцип диверсифікованості, Диверсифікованість вкладень — основний принцип портфельного інвестування. Ідея цього принципу добре проявляється у стародавній англійській приказці: do not put all eggs in one basket — "не кладіть всі яйця в один кошик". 
             Українською це означає: не вкладайте всі гроші в одні папери, яким би вигідним це вкладенням вам не здавалося. Тільки така стриманість дозволить уникнути катастрофічних збитків у випадку помилки. 
             Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи з одних цінних паперів будуть компенсуватися високими доходами з інших паперів. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не пов'язаних між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Оптимальна величина — від 8 до 20 різних видів цінних паперів. 
            Розпилення вкладень відбувається як між тими активними сегментами, про які ми згадували, так і всередині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов'язань мова йде про диверсифікованості між цінними паперами різних серій, для корпоративних цінних паперів — між акціями різних емітентів. 
           Спрощена диверсифікованість складається безпосередньо у розподілі коштів між декількома цінними паперами без серйозного аналізу. 
            Достатній обсяг коштів у портфелі дозволяє зробити наступний крок — проводити так звані галузеву й регіональну диверсифікованості. 
             Принцип галузевої диверсифікованості полягає в тому, щоб не допускати перекосів портфеля вбік паперів підприємств однієї галузі. Річ у тому, що катаклізм може осягнути галузь у цілому. Наприклад, падіння цін на нафту на світовому ринку може привести до одночасного падіння цін акцій усіх нафтопереробних підприємств, те, що ваші вкладення будуть розподілені між різними підприємствами цієї галузі, вам не допоможе. 
             Так само слід ставитися до підприємств одного регіону. Одночасне зниження цін акцій може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в лад нових транспортних магістралей тощо. 
              Ще глибший аналіз можливий із застосуванням серйозного математичного апарату. Статистичні дослідження показують, що багато акцій ростуть або падають у ціні, як правило, водночас, хоча таких видимих зв'язків між ними, як приналежність до однієї галузі або реґіону, немає. Зміни цін інших цінних паперів, навпаки, йдуть у протифазі. Природно, диверсифікова-ність між другою парою паперів краща. Методи кореляційного аналізу дозволяють, експлуатуючи цю ідею, знайти оптимальний баланс між різними цінними паперами у портфелі. 
                Принцип достатньої ліквідності. Він полягає в тому, щоб підтримувати частку нашвидкоруч реалізованих активів у портфелі не нижче рівня, достатнього для проведення високоприбуткових угод, що зненацька виникають, і задоволення потреб клієнтів у коштах. Практика показує, що вигідніше тримати певну частину коштів у більш ліквідних (нехай навіть менш дохідних) цінних паперах, мати можливість швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку й окремі вигідні пропозиції. Крім того, домовленості з багатьма клієнтами просто зобов'язують тримати частину їхніх коштів у ліквідній формі.

Доходи з портфельних  інвестицій являють собою валовий  прибуток за всією сукупністю паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику. Виникає  проблема кількісної відповідності  між прибутком і ризиком, що повинна  вирішуватися оперативно з метою  постійного вдосконалення структури  вже сформованих портфелів і  формування нових відповідно до побажань інвесторів. Треба сказати, що зазначена проблема відноситься до числа тих, для рішення яких досить швидко вдається знайти загальну схему рішення, але які практично не вирішуються до кінця. 
             Формування портфеля здійснюється за принципами:

— необхідно вибрати оптимальний тип портфеля;

— оцінити прийнятне для себе сполучення ризику й доходу портфеля та, відповідно, визначити питому вагу портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику й доходу;

— визначити первісний склад портфеля, вибрати схему подальшого керування портфелем.

Формування інвестиційного портфеля підприємства повинно відповідати  вимогам до вибору матеріальних та фінансових активів відповідно до напрямків  інвестиційної стратегії підприємства. При цьому слід врахувати як теоретичні основи формування портфеля, так і  специфічний галузевий досвід діяльності та внутрішній потенціал підприємства.

Списик використаної літератури:

1. Иванов А.П. Финансовые Инвестиции на рынке ценных бумаг. – М.:Дашков и К, 2006.
2. ТкаченкоТ.Ю. - Инвестиции:учебные пособия для студентов высших учебных заведений, 2009
3. Інвестиції: Навчальний посібник під ред. М.В. Чиненова. - М.: КНОРУС, 2007. - 248с.
4. Сучасна теорія портфельних інвестицій //dovbenko.kiev.ua