Управління інвестиційним портфелем банку

4. Збалансований портфель має на меті досягнення декількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть включатися цінні папери зі швидко зростаючою ринковою ціною, високоприбуткові цінні папери. Висока ризикованість таких вкладень компенсується за рахунок придбання низькоризикованих та високоліквідних цінних паперів (як правило, казначейських зобов’язань уряду), що дозволяє знизити сукупний ризик портфеля. Фактично під час формування збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації.

У більшості зарубіжних банків менеджмент надає перевагу саме такому портфелю цінних паперів. Прикладом може служити  досить швидке розміщення на міжнародних  ринках цінних паперів урядів України  та Росії, деномінованих у доларах США. З погляду зарубіжних інвесторів такі папери є високоризикованими. Але їх дохідність значно перевищує середній рівень дохідності цінних паперів на міжнародних ринках, тому інвестори ризикують деякою частиною своїх коштів у надії на отримання високих прибутків. Обсяги вкладень розраховуються так, що в разі реалізації ризику (затримки виплат, необхідності реінвестування) втрати не носитимуть доленосного характеру (банкрутство, різке погіршення фінансового стану) для інвестора.

5. Спеціалізований портфель формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу. Наприклад, залежно від критерію банк може сформувати такі спеціалізовані портфелі цінних паперів:

портфель короткострокових цінних паперів;

портфель середньо- і довгострокових паперів з фіксованим доходом, сформований  з облігацій;

галузевий портфель, який складається  з цінних паперів емітентів однієї галузі, наприклад, енергетики чи нафтової промисловості;

портфель іноземних цінних паперів;

портфель державних цінних паперів  — облігації уряду та місцевих органів влади, казначейські зобов’язання.

Кожний з таких портфелів  служитиме досягненню певної мети.

З погляду надійності портфель цінних паперів банку оцінюється за критеріями:

рівень сукупного ризику портфеля;

практика використання методів  зниження ризику, таких як диверсифікація і хеджування;

ступінь ліквідності портфеля;

співвідношення середньозваженого  строку погашення портфеля та тривалості планового періоду інвестування (інвестиційного горизонту);

відповідність цілям, яких прагне досягти  банк за допомогою портфеля.

 

 

3. Моніторинг портфеля  та управління ним.

 

В процесі аналізу дохідності портфеля цінних паперів банку використовують абсолютні (дохід) та відносні (дохідність) показники. Дохід портфеля дорівнює сумі доходів, згенерованих окремими фінансовими інструментами, включеними до його складу.

Дюрація як метод управління гепом (аналіз duration)

В основі цього методу лежить розрахунок дюрації (оцінка середньозваженого строку погашення) стосовно всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.

Для розрахунку дюрації портфеля необхідно:

1) обчислити середньозважений строк погашення для кожного фінансового інструмента, що входить до складу портфеля;

2) зважити кожний розрахований показник за ринковою вартістю;

3) знайти суму всіх здобутих показників, яка становитиме середньозважений строк погашення портфеля в цілому.

,

де DFIm — дюраціяm-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля активів чи зобов’язань (m = 1, M);

Fim — ринкова вартість m-го фінансового інструмента;

М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Здобутий показник характеризує зважений за вартістю середній строк погашення  портфеля (дюрацію). Дібравши склад  та структуру портфелів так, щоб  середній строк погашення портфеля активів приблизно збігався із середнім строком погашення портфеля зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни процентних ставок.

Оскільки вартість активів має  перевищувати вартість зобов’язань  на розмір капіталу банку, то співвідношення між середньозваженими строками погашення активів та зобов’язань точніше відображається формулою:

,

де Д_а— зважений за вартістю надходжень строк погашення портфеля активів;

Д_з — зважений за вартістю виплат строк погашення портфеля зобов’язань;

З — загальний розмір (обсяг) портфеля зобов’язань;

А — загальний розмір (обсяг) портфеля активів.

Оскільки відношення зобов’язань  до активів має бути меншим за одиницю, то із формули випливає, що дюрація  портфеля активів повинна бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань.

Тобто, незалежно від напрямку зміни процентних ставок активи банку повинні переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.

Якщо виконується рівність, згідно з цією формулою, то приведена  вартість банківських активів урівноважує  приведену вартість банківських  зобов’язань. У цьому разі банк практично повністю захищений від фінансових втрат внаслідок коливань ринкових ставок.

Якщо середньозважений строк погашення  портфеля активів не збалансований  з аналогічним показником портфеля зобов’язань, то банк наражається на процентний ризик. Чим більша різниця між цими величинами, тим чутливішою до коливань процентних ставок на ринку буде чиста вартість банку, тобто розмір акціонерного капіталу.

Якщо середньозважений строк погашення  портфеля зобов’язань коротший порівняно з портфелем активів, то капітал банку зростатиме зі зниженням ринкових ставок і зменшуватиметься з їх підвищенням.

Отже, загальне правило управління гепом залишається незмінним: за наявності додатного розриву між середньозваженими строками погашення портфеля активів і зобов’язань (Д_а > Д_з) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням процентних ставок; якщо розрив між середньозваженими строками погашення портфелів від’ємний (Д_а < Д_з), то підвищення ставок призведе до скорочення капіталу, а їх зниження — до збільшення капіталу.

Приклад:

Середньозважений строк погашення

А—300 тис. грн. ________________________ 3,1 року

П—275 тис. грн. ________________________ 2,7 року

Поточний дисбаланс = 3,1 – 2,7 = 0,4 року (позитивний)

Ставка дисконтування була — 12 %

За 2 роки зросла на 5% = 17%

Вартість капіталу банку

.

Отже, щоб уникнути процентного  ризику, необхідно максимально наблизити  до нуля розрив між середньозваженими  строками погашення портфелів активів  і зобов’язань.

Ситуація, коли портфелі активів і пасивів банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, називається імунізацією банку й означає захист від будь-яких змін у рівнях процентних ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації портфелів.

При управлінні ризиком процентної ставки за допомогою геп-аналізу  використовують дві стратегії:

— спекулятивну, коли свідомо підтримується не нульове значення гепу з метою отримання додаткового прибутку за рахунок спрогнозованої зміни процентних ставок;

— стратегія мінімізації гепу, за якої геп свідомо зводиться до нуля з метою не ризикувати в умовах змін процентних ставок.

При оцінці процентного ризику на коротку перспективу використовується геп-аналіз, а при відборі з кількох прогнозів найкращого, тобто в стратегічному плануванні використовується аналіз duratіon.

Види дохідності:

- фактичну дохідність портфеля  цінних паперів 

- очікувану. 

Фактичні  доходи від операцій з цінними паперами визначаються за даними обліку та звітності. Дохідність портфеля цінних паперів за період обчислюють діленням суми фактичних доходів на середню суму вкладень в цінні папери за звітний період.

Набагато складнішою проблемою  є аналіз очікуваної дохідності портфеля в процесі прогнозування інвестиційної діяльності банку.

 У загальному випадку дохідність  цінних паперів залежить від  двох чинників:

- очікуваної норми дохідності;

- норм і правил оподаткування  доходів від операцій з цінними  паперами.

Цінні папери мають  кілька характеристик:

- ринкова ціна (р),

- внутрішня (теоретична чи розрахункова) вартість (v),

- ставка (норма) дохідності,

- інвестиційний ризик. 

1. Ринкова ціна цінного  папера — це задекларований показник, що об’єктивно існує на ринку і відображається у відповідних котируваннях цінного папера. Ринкова ціна складається під впливом взаємодії попиту та пропонування і є індикатором інвестиційної привабливості цінного папера.

2. Внутрішня вартість  цінного папера — це розрахунковий показник, а тому залежить від прийнятої аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Показник теоретичної вартості використовується і в тому разі, коли цінний папір не обертається на ринку, тож і не має ринкової ціни. В інструктивних документах НБУ внутрішня вартість називається «розрахунковою ринковою вартістю цінного папера». Надалі вживатимемо терміни: (ринкова) ціна та (внутрішня) вартість цінного папера.

3. Ставка (норма) дохідності  цінного папера — це відношення отриманого доходу до суми вкладення. Дохід за цінним папером складається з двох частин:

- виплат, які надходять від емітента;

- ймовірних капітальних приростів  (збитків) внаслідок зміни ринкової  ціни цінного папера.

Для аналізу та бухгалтерського  обліку цінних паперів використовуються й інші вартісні показники, які його характеризують: номінал (номінальна вартість), собівартість та справедлива вартість.

Номінал — це задекларована вартість цінного папера, вказана на його бланку. Для боргових цінних паперів номінал показує суму боргу, котру емітент зобов’язується повернути під час погашення, і служить базою для нарахування відсотків. Номінал пайових паперів (титулів власності) характеризує частку статутного капіталу, що припадала на одну акцію в момент випуску, але в процесі подальшого обігу цей показник втрачає своє значення.

Собівартість цінного  папера включає ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі й інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням цінних паперів.

Справедлива вартість фінансових інструментів — це сума, за якою можна обміняти інструмент чи погасити заборгованість в операціях між обізнаними, зацікавленими та незалежними особами. Для цінних паперів, які обертаються на активному ринку, справедлива вартість приймається рівною ринковій ціні з урахуванням витрат трансакції.

У процесі формування портфеля цінних паперів найважливішим орієнтиром для прийняття управлінських  рішень є показник внутрішньої вартості, який використовується для:

- прийняття управлінських рішень  щодо купівлі чи продажу цінних  паперів;

- визначення справедливої вартості  цінного папера в портфелі  банку;

- коригування балансової вартості  цінних паперів та формування  резерву на відшкодування збитків  банку.

Методи визначення внутрішньої  вартості фінансових інструментів залишаються  найбільш складним та проблематичним питанням інвестиційного аналізу, а в сучасній економічній науці запропоновано різні підходи до його вирішення. Найпоширенішими є фундаменталістський, технократичний підходи та теорія «блукання навмання».

За фундаменталістського підходу внутрішня вартість цінного папера оцінюється за допомогою дисконтування майбутніх надходжень за ним. Для прогнозування цих надходжень аналізують макроекономічні та галузеві чинники, фінансовий стан емітента та моделюють рух ціни цінного папера. В економічній літературі цей напрям досліджень відомий як фундаментальний аналіз.

Технократичний (або технічний) підхід засновано на аналізі динаміки ринкових цін цінного папера за минулі періоди та обсягів фондових операцій з купівлі-продажу цих інструментів. Внутрішня вартість визначається через екстраполяцію результатів статистичного аналізу історичних даних щодо варіабельності ринкової ціни цінного папера. Для отримання реалістичних оцінок необхідно сформувати великий за обсягом масив інформації щодо цінової динаміки на ліквідних ринках, де присутні численні учасники, а операції здійснюються регулярно і в значних обсягах. Це практично унеможливлює застосування методів технічного аналізу у вітчизняній практиці на цей час.

Теорія «блукання навмання» виходить з того, що зміни і внутрішньої вартості, і ринкової ціни цінного папера передбачити неможливо, а всю релевантну інформацію про цінний папір вже враховано в його поточній ринковій ціні. Ця теорія теж може бути застосована лише до інструментів, які мають активний і високоліквідний ринок.

Внутрішня вартість цінного папера залежить від трьох чинників: