Формирование механизма трансфера технологий

В організаційних схемах передачі технологій існують помітні відмінності  залежно від країни. Їх вибір залежить значною мірою від особливостей національних інноваційних систем [5].

У США ідея більше широкого застосування різних механізмів передачі технологій для підвищення конкурентоспроможності промисловості одержала визнання як у різних органах виконавчої влади федерального рівня й штатів, так і серед законодавців, у наукового співтовариства й керівників багатьох промислових компаній. Завдяки цьому за останні роки склалася і продовжує вдосконалюватися розвинена інфраструктура передачі технологій у масштабах держави. Основні елементи цієї інфраструктури характеризуються наступним.

До 1980 року результати НДДКР, фінансованих з держбюджету, були федеральною власністю. Це не створювало у вчених і інженерів, що працюють у державних лабораторіях або одержують фінансову підтримку від держави, особливої зацікавленості в комерційному застосуванні отриманих знань. Загострення конкуренції на світовому ринку й погіршення торговельного балансу країни змусили конгрес піти на зміну чинного законодавства й прийняти ряд нових федеральних законів.

Як вже відзначалося, велике значення для регулювання передачі технологій мав Bayh-Dole Act, що надав університетам, безприбутковим організаціям і фірмам малого бізнесу право передавати ліцензії на комерційне використання винаходів, зроблених у ході досліджень при фінансовій підтримці уряду, промисловим компаніям.

Практично одночасно був  прийнятий закон (Stevenson-Wydler Act), спрямований  на активізацію участі федеральних  лабораторій у процесах науково-технічної  кооперації із промисловістю, головним чином за рахунок поширення інформації про отримані в них наукові  результати.

Важливу роль у залученні  дрібних і середніх фірм у процес передачі нових технологій відіграв закон 1982 року про інноваційні дослідження (Small Business Innovation Research Act). Він ініціював спеціальну програму, що забезпечила виділення всіма федеральними відомствами з річним бюджетом на НДДКР понад 100 млн. дол. не менше 1,25 % цього бюджету на проведення досліджень і розробок установами малого бізнесу. Механізми передачі технологій малому бізнесу одержали подальше законодавче підкріплення в 1992 році (Small Business Technology Transfer Act).

Велике значення для прискорення  процесів передачі технологій мав закон 1984 року про кооперативні дослідження (Cooperative Research Act), що вивів за рамки дії антитрестовського законодавства створення на доконкурентних стадіях НДДКР науково-дослідних консорціумів за участю промислових компаній і університетів.

У подальшому набули чинності два додаткові нормативні акти —  про передачу технологій (Federal Technology Transfer Act, 1986 рік) і про національну конкурентоспроможність (National Competitiveness Act, 1989). Перший стосувався в основному федеральних лабораторій, що перебувають в оперативному управлінні уряду, другий — державних лабораторій під керуванням неурядових контрактерів (університетів і промислових фірм). Ці закони визначили, зокрема, порядок укладання відповідних ліцензійних угод і поділу роялті. Вони забезпечили промисловим компаніям правові гарантії на використання інтелектуальної власності, що виникає в результаті угод про кооперативні дослідження з федеральними лабораторіями, і дали останнім право на роялті від практичного застосування їхніх винаходів, створених у рамках подібних угод. Тим самим було відкрите зелене світло для проведення спільних проектів НДДКР промисловими фірмами й фінансованими з бюджету лабораторіями.

Слід відзначити й закон 1988 року про торгівлю й співробітництво (Omnibus Trade and Competitiveness Act), що регламентував  порядок здійснення програм передачі технологій під егідою міністерства торгівлі США. Зокрема, було створено Національний інститут стандартів і технологій. На початку 90-х років сформовано Національну мережу передачі технологій, що складалася з головного національного й декількох регіональних центрів, розташованих у різних частинах країни. Загальне керівництво роботою здійснювало Національне агентство з дослідження космічного простору. У завдання Національного центру передачі технологій входило забезпечення доступу промислових фірм до федеральних науково-технічних і технологічних ресурсів, а також ознайомлення з механізмами передачі технологій і навчання їхньому практичному застосуванню.

Усі наведені заходи сприяли  помітній активізації діяльності по передачі технологій на всіх рівнях. Позитивні результати проявилися у збільшенні поданих заявок на винаходи за участю федеральних лабораторій, росту кількості виданих на них патентів і підвищенні видатків приватного сектору на підтримку наукових досліджень в університетах.

У Великобританії загальну схему передачі технологій було сформовано до початку 90-х років через створення  консорціумів (клубів) промислових  компаній, освітніх установ і науковихлабораторій  для проведення спільних досліджень на доконкурентних стадіях НДДКР. У той час міністерство торгівлі й промисловості надавало підтримку понад 100 подібних установ у різних областях техніки й нових технологій (від квантової електроніки до біотехнології). Основними завданнями подібних організаційних структур стали установлення зв'язків між університетами, науковими лабораторіями й зацікавленими промисловими компаніями, а також поширення інформації про нові перспективні технології.

Поряд з цим було створено мережу структур — технологічних  брокерів, що виступають посередниками  між продавцями й покупцями нових технологічних розробок. Найбільшою структурою такого роду була "Британська технологічна група", створена в 1981 році як державна організація на засадах самоокупності і приватизована за особливою схемою в 1992. Основна сфера її діяльності — сприяння передачі нових перспективних ідей і розробок з університетів, політехнікумів і різних дослідницьких установ державного сектора в промисловість на основі продажу ліцензій. Серед напрямів діяльності — проведення експертиз економічної значимості пропозицій учених, фінансування на комерційній основі найбільш перспективних інноваційних проектів, здійснення патентування за кордоном винаходів англійських фахівців і захист у Великобританії закордонної інтелектуальної власності.

Для передачі у промисловість  нових розробок, здійснених у рамках здійснення програм міністерства оборони, створено спеціальну компанію "Підприємство оборонних технологій". Засновниками виступили міністерство оборони й консорціум фірм, до якого увійшли інвестори венчурного капіталу й технологічних брокерів. Робота компанії будується за принципом асоціації або клубу промислових компаній, зацікавлених в одержанні доступу до розробок учених і інженерів міністерства оборони.

Крім зазначеного, окремі служби по передачі технологій утворені при міністерствах промисловості й технологій, сільського господарства, продовольства й рибальства, енергетики, транспорту.

У Німеччині до мережі технологічних  посередників між лабораторіями  й компаніями входять різні наукові  товариства й спільні дослідницькі асоціації промисловості. їхня діяльність фінансується за рахунок субсидій федерального уряду й доходів від виконання контрактних досліджень. Головним завданням товариств є сприяння впровадженню в промисловість нових технологій і виконання досліджень загальнонаціонального значення (наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища й енергозбереження). Активну участь в організації передачі технологій приймають місцеві органи влади, у першу чергу уряди земель, шляхом створення наукових парків і інноваційних центрів.

У Франції в рамках реалізації національної технологічної політики в 1983 році у Національному центрі наукових досліджень був створений підрозділ, відповідальний за практичне використання отриманих результатів з використанням широкого спектру заходів і стимулів для забезпечення більш ефективного співробітництва вчених і промислових підприємств. Проте його діяльність виявилася неефективною. Згідно з новим підходом було створено спільні лабораторії з промисловими компаніями на принципах рівноправного партнерства, де вчені проводили дослідження, а представники промисловості відповідали за розробки і їхнє впровадження. Фінансування таких досліджень здійснювалося спільно державою і фірмами. Поряд з цим, як і у Німеччині, центральною і місцевою владою приділяється багато уваги створенню наукових парків (технополісів). Із середини 80-х років минулого століття в країні існує розгалужена мережа спеціалізованих регіональних центрів інновацій і передачі технологій, що організують спільну роботу всіх учасників даного процесу на регіональному рівні. З середини 90-х років провідними суб'єктами освоєння нововведень стали великі й середні підприємства змішаних форм власності, а також малі приватні підприємства науково-технічної сфери.

В Польщі перші центри по підтримці інноваційного підприємництва були створені по західних зразках з метою трансферу технологій, інкубації інноваційних фірм, розробки й випуску нових продукції й технологій. Однак незабаром пріоритетним напрямком у цьому виді діяльності стало створення нових робочих місць і поліпшення умов роботи МСП [11]. Моніторинг розвитку інфраструктури підприємництва й трансферу технологій показав, що до початку 2000 року в Польщі було створено 273 центра в сфері освіти й консультування, фінансової допомоги, трансферу технологій і послуг для МСП, у тому числі — і інноваційних. Серед них 147 центрів підтримки підприємництва; 23 центра трансферу технологій; 51 фонд позик і гарантій; 49 бізнес-інкубаторів і технологічних центрів, три технологічних парки.

Висновки

Успішна комерціалізація  досягнень науки як об'єктів права  інтелектуальної власності, як показує  досвід провідних країн, можлива лише при прямій взаємодії наукових інституцій і ринку за участі держави. Визначальною особливістю передачі результатів наукових досліджень для їхнього освоєння є створення й розвиток комерційних форм взаємодії науки й виробництва за посередництва неприбуткових інституцій, створених державою.

Досвід провідних держав світу свідчить, що власне ринкова інфраструктура трансферу технологій має досить складну інституціональну структуру. До неї входить: університетська (науково-дослідна установа) лабораторія; неприбутковий венчурний фонд або неприбуткова консалтингова організація; фірма венчурного капіталу, що фінансує початок виробництва; невелика інноваційна компанія, що одержує основну частину прибутку у перші роки появи нового продукту на ринку; велика компанія, що масово виробляє відповідний продукт. У інфраструктурі трансферу технологій успіх визначається інституційним поділом функцій.

Зважаючи на викладене, в  Україні необхідно здійснити  заходи з ліквідації структур, що є "імітаторами інфраструктури" та створення інфраструктури, що сприятиме  поширенню нових технологій (ринок  консультацій, центри демонстрацій, безприбуткові  науково-технічні й консультаційні організації, науково-дослідні консорціуми, центри інтеграції НДДКР). Особливий  акцент повинен бути зроблений на обміні науково-технічною інформацією  про власні національні розробки. Інакше кажучи, потрібне створення  високорозвиненої системи горизонтальних інформаційних зв'язків між підприємствами, науково-дослідними організаціями, державою та його відомствами.

У цьому зв'язку необхідно  вирішити завдання оптимального сполучення механізму генерування й механізму  поширення науково-технічної інформації. Дуже важливо суворо дотримуватися  принципу захисту прав інтелектуальної  власності. Це особливо суттєво для  досягнення позитивного результату там, де мотив максимізації прибутку досить ефективно стимулює інноваційну  активність, а витрати приватного привласнення знань не є занадто  великими. В умовах, у яких суспільні втрати внаслідок приватного привласнення знань є відчутними, а результати зниження стимулів для приватнопідприємницької інноваційної активності є незначними, варто передавати знання для відкритого публічного використання, фінансуючи із суспільних фондів ті дослідницькі розробки, де перевага відкритого суспільного доступу до їхніх результатів є найбільшою.