Інноваційні капіталовкладення і джерела фінансування інновацій

                                               Зміст 

Теоретична часина:

1. Фактори формування попиту на інновації…………………………….3

2. Інноваційні капіталовкладення і джерела фінансування інновацій….4

            Практична частина:

3. Задача…………………………………………………………………..10
4. Список використаних джерел………………………………………..12

 

 

 

               Фактори формування попиту на інновації

 

Аналіз попиту на інноваційну продукцію є одним із важливих напрямків діяльності підприємств і здійснюється у таких напрямках: аналіз потреби нововведення, аналіз попиту на нововведення та впливу на нього різних факторів, аналіз впливу попиту на результат діяльності підприємства, визначення Максимальної можливості збуту, обґрунтування плану виробництва продукції з урахуванням можливостей підприємства.

Для аналізу попиту інноваційну продукцію необхідно визначити до якого типу відноситься нова продукція. Таку ідентифікацію продукції можна зробити побудувавши криву ЖЦП, якщо термін життя продукції невеликий, то мова йде про еволюційні або часткові інновації(поліпшуючі). Інноваційна продукція може мати натурально-речову форму і може не мати її (НОУ-ХАУ, патент), в залежності від цього здійснюється аналіз та встановлюються фактори, що впливають на попит на інноваційну продукцію. Фактори попиту розглядають вплив на величину та характер попиту інноваційної продукції.

Усі фактори попиту можна розділити на 2 групи:

1) внутрішні  – відповідність галузевим стандартам, мода, високий тех. Рівень підприємства-виробника інноваційної продукції, витрати на наукові дослідження та розробки, забезпечення гарантійного та сервісного обслуговування нової продукції, ціна на нову продукцію (знижки, пільги), вибір ринкового сегменту, комунікаційний фактор, рівень професійності персоналу, реклама.

2) Зовнішні – загальноекономічні стан держави, правове забезпечення господарської діяльності, політична ситуація, технічний прогрес, екологічне становище, доходи споживачів.

Види попиту на інноваційну продукцію:

За формами утворення: – потенційний, – попит, що формується, – попит, що розвивається, – попит, що сформувався.

За станом ринку аналізованого товару:

– Негативний – характеризує факт недолюблювання товару потенційним споживачем, які уникають його покупки.

– Прихований – неможливість задоволення споживачів за рахунок наявних товарів.

– Відсутній – споживачі не зацікавлені, не знають про продукцію.

– Нерегулярний – коливання попиту протягом періоду.

– Повноцінний – адекватність товару бажанням споживача.

– Нераціональний – шкідливі для здоров'я товари.

– Надмірний – попит перевищує пропозицію.

 

Інноваційні капіталовкладення і джерела фінансування інновацій

 

Інноваційна діяльність підприємства, як правило, здійснюється на основі розроблених програм чи проектів.

Інноваційна програма допускає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародної організації.

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має на увазі забезпечення програми ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування і т. п.

Споконвічно інвестиції можна розділити на інвестиції в «зовнішні умови», тобто найбільш вигідні вкладення своїх вільних грошей у сторонні виробничі й інші структури, і інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладення засобів у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Інвестиційна діяльність підприємства повинна бути спрямована, з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємства, з іншого боку, – на вдосконалення виробничого потенціалу підприємства.

Інвестування в «зовнішні умови» здійснюються, як правило, у вигляді пайової участі підприємства в спільних проектах або у формі прямого кредитування (з урахуванням норм діючого законодавства) об’єктів, або за рахунок діяльності на ринках цінних паперів і в інших формах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають на меті розвиток стратегічного потенціалу підприємства за рахунок збільшення тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, просторових і т. п.) і створення необхідних товарно-матеріальних запасів.

З огляду на досить широке коло учасників господарської, інвестиційної зокрема, діяльності підприємства термін «інвестиції» має як фінансове, так і економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність з метою одержання доходу. За економічним визначенням – це витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, що залежать від руху витрат на основний капітал.

Фінансування інноваційної програми повинно здійснюватися при дотриманні наступних умов:

• динаміка інвестиції повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

• зниження витрат фінансових засобів і ризику програми повинно забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і визначених організаційних заходів, у тому числі: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування програми включає наступні основні стадії:

• попереднє вивчення життєздатності інноваційної програми (визначення доцільності програми з витрат і запланованого прибутку).

• розробка плану реалізації програми (оцінка ризиків, ресурсне    

забезпечення й ін.);

• організація фінансування, у тому числі:

• оцінка можливих форм фінансування і вибір конкретної форми.

• визначення організацій, що фінансують,

• визначення структури джерел фінансування,

• контроль виконання план}' й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм може здійснюватися такими способами:

• самофінансування, тобто використання як джерела фінансування власних засобів інвестора (із засобів бюджет)7 і позабюджетних фондів – для держави, із власних засобів – для організації);

• використання позикових і залучених засобів.

Система фінансування інноваційних програм включає:

• джерела фінансування;

• організаційні форми фінансування.

Класифікація джерел фінансування інноваційних програм виробляється за наступними ознаками:

• за відносинами власності;

• за видами власності;

• за рівнями власників.

За відносинами до власності джерела фінансування розділяються на:

• власні:

• залучені;

• позикові.

За видами власності джерела фінансування поділяються на:

• державні інвестиційні ресурси (бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності й ін.);

• інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарських суб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і залучені засоби підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та ін.;

• інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі організації, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

За рівнями власників джерела фінансування поділяються на наступні:

на рівні держави і регіонів джерелами фінансування інноваційних програм є:

• власні засоби бюджетів і позабюджетних фондів;

• залучені засоби державної кредитно-банківської і страхової систем;

• позикові засоби у вигляді державних міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

нарівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:

• власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних і оборотних коштів, нематеріальних активів та ін.);

• залучені засоби, у тому числі внески і пожертвування, засоби, отримані від продажу акцій та ін.;

• позикові засоби у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на процентній і безпроцентній, поворотній і безоплатній основі).

нарівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:

• засоби бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів;

• засоби суб'єктів господарювання – вітчизняних підприємств і організацій, колективних інституціональних інвесторів,

• іноземні інвестиції в різних формах.

Позабюджетні фонди: Пенсійний фонд. Фонд соціального страхування. Державний фонд зайнятості, інші фонди Залучені Державна кредитна система. Державна страхова система

Позичені Державні запозичення: державні позики, зовнішні запозичення, міжнародні кредити та ін.

Використання бюджетів усіх рівнів для фінансування інвестиційних програм є дуже проблематичним. Спостерігається стійка тенденція зниження інвестицій в основний капітал, фінансованих за рахунок бюджетних засобів. Особливо помітним є зниження фінансування капітальних вкладень за рахунок засобів державного бюджету. З огляду на ріст державного боргу, недоліки в зборі податків, секвестування витрат, навряд чи можна розраховувати на виділення з бюджетів значних асигнувань на інвестиційні програми в даний час.

Реального нагромадження власних ресурсів підприємств, власне кажучи, не відбувається. Однією з головних причин є рівень інфляції, що обумовив знецінення амортизаційних фондів і оборотних коштів підприємств. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку обсягів виробництва, а тим більше на технічне переозброєння чи збільшення випуску продукції. У свою чергу, падіння виробництва приводить до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Сьогодні оборотні кошти підприємства майже на 80% забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина прибутку іде на виплату банківських відсотків.

Формування портфеля (у вузькому значенні) реальних інвестицій, що є переважними для підприємств, які здійснюють виробничу діяльність, також відбувається в кілька етапів, виходячи з цілей і обсягу інвестиційних ресурсів. А саме:

• пошук варіантів реальних інвестиційних проектів для можливостей їхньої реалізації;

• розгляд і оцінка бізнес-планів окремих інвестиційних проектів;

• первинний добір інвестиційних проектів за укрупненими критеріями: відповідність інвестиційного проекту економічній стратегії й іміджу підприємства; напрямки галузевої і регіональної диверсифікованості майбутньої інвестиційної діяльності;

• ступінь розробленості інвестиційного проекту і його забезпеченості основними факторами виробництва, необхідний обсяг інвестицій і період їхнього здійснення до початку експлуатації проекту, проектований період окупності, рівень інвестиційного ризик, і т.д.;

• експертиза відібраних інвестиційних проектів за критерієм ефективності (прибутковості);

• експертиза відібраних інвестиційних проектів за критерієм ризику:

• експертиза відібраних інвестиційних проектів за критерієм ліквідності:

• остаточний добір інвестиційних проектів у сформований портфель з урахуванням його оптимізації і забезпечення необхідної диверсифікованості інвестиційної діяльності.

Якщо той чи інший критерій є пріоритетною метою у формуванні портфеля (висока прибутковість, безпека і т. п.). то необхідність у подальшій оптимізації не виникає. При необхідності збалансувати окремі цілі портфель може бути збалансований шляхом оптимізації проектів за співвідношенням прибутковості і ризиків, прибутковості і ліквідності і т.д.

 

 

Практична частина

Задача

На основі техніко-економічних показників, наведених у таблиці, обґрунтуйте економічну доцільність капітального ремонту обладнання, який можна здійснювати окремо чи суміщати з модернізацією, або заміни цього обладнання на нове.

Показники
1. балансова вартість  нового обладнання, грн.	14 000
2. витрати на  майбутній капітальний ремонт обладнання, грн.	2000
3. витрати на  капітальний ремонт з одночасною модернізацію, грн.	2800
4. річна продуктивність  обладнання у відповідному циклі  експлуатації, тис. од.: - нової; - капітально відремонтованої старої; - капітально відремонтованої і модернізованої старої	100 70   95
5. Тривалість  ремонтного циклу обладнання, роки: - нової; - капітально відремонтованої старої; - капітально відремонтованої і  модернізованої старої	3,5 2,8 3,0
6. собівартість  продукції при експлуатації відповідного типу обладнання, грн. за 1000 од.: - нової; - капітально відремонтованої старої; - капітально відремонтованої і  модернізованої старої	13000   13080   13030
7. Втрати від  недоамортизованого старого обладнання, грн.	1828