Проблеми функціонування вітчизняного банківського сектору

1. Проблеми функціонування вітчизняного банківського сектору

Банківська система  України сьогодні вважається одним  з найбільш розвинених елементів  господарського механізму. Процес розвитку вітчизняного банківського сектора  пов'язаний із зростанням ресурсної  бази банків, зростанням регулятивного капіталу, зростанням його адекватності, посиленням впливу іноземного капіталу, активізацією процесів кредитування, розширенням мережі банківських філій в регіонах, розробкою нових 
банківських продуктів, впровадженням інформаційних технологій, підвищенням кваліфікації банківського персоналу, вдосконаленням законодавчо-нормативної бази та ін.

Незважаючи на позитивні  зрушення, банківський сектор все  ще не відповідає вимогам реальної економіки. За загальними результатами діяльності він містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами, так і грошово-кредитною політикою НБУ, діями влади і внутрішньобанківськими чинниками. Проблеми функціонування банківського сектору багато в чому зумовлені потрясіннями, що були викликані глобальною фінансовою кризою. Тому дослідження особливостей прояву цієї кризи та її впливу на банківський сектор України є особливо важливим.

Україна зазнала тяжкого удару  від глобальної кризи, виникнення якої стало очевидним восени 2008 року після  погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни, опинившись в одній з найскрутніших ситуацій рецесії в Європі. Останній квартал 2008 року - початок 2009 року стало переломним періодом для банківської системи - початок інтенсивного спаду після бурхливого зростання. Цей період характеризувався панічними настроями на ринку після погіршення платоспроможності Промінвестбанку, а також девальвацією національної валюти (наслідком було погіршення платоспроможності значної частини позичальників банків, що отримали валютні кредити) [42]. Характерним для цього періоду було: інтенсивне вилучення ресурсів з банківської системи, що призвело до істотного зниження кредитної активності; масове рефінансування банківських установ НБУ; паніка на фінансовому ринку, що призвело до зниження ліквідності системи; початок діагностики банківської системи на предмет докапіталізації; початок оперативного втручання регулятора в діяльність банківських установ (введення тимчасових адміністрацій); посилення банківського законодавства Національним банком України з метою стабілізації ситуації на фінансовому ринку (мораторій на дострокове розірвання депозитних договорів).

Далі якщо звернути увагу на кінець 2009 року, то можна відзначити, що банківська система повною мірою відчула на собі масштаби кризи. Збереження негативних тенденцій і низьку ділову активність в економіці призвело до подальшого скорочення ліквідності банківської системи, збитків ряду банків через формування резервів на покриття можливих втрат за активними операціями та посилення втручання регулятора в діяльність банків [42]. Даному періоду притаманні такі риси: збереження жорсткої монетарної (валютної та грошово-кредитної) політики НБУ; подальша девальвація національної валюти під тиском негативного інформаційного фону, чистого попиту на валютному ринку і низьких макроекономічних показників; накопичення вільної ліквідності, що призвело до істотного зниження вартості ресурсів на міжбанківському ринку (порівняно з початком року); підтримка дочірніх підрозділів в Україні іноземними банківськими групами на мінімально-необхідному рівні (в основному за рахунок субординованого боргу) і завершення рекапіталізації окремих банків державою. Останнє було умовно позитивним моментом, так як не допомогло в повній мірі відновити довіру до фінансових установ (особливо після дефолтів державних Укргазбанку і Родовідбанку за облігаціями); збільшення випадків оперативного втручання НБУ в діяльність банків і початок ліквідації окремих невеликих банківських установ.

На початку 2010 р. банківський сектор України продемонстрував ознаки стабілізації при збереженні істотних ризиків. НБУ та іншими державними органами було прийнято низку заходів щодо банківської системи, що мають різноспрямований вплив на стабільність фінансового ринку. Основними подіями, що надавали визначальний вплив на поточний стан і перспективи розвитку банківського сектору на даному етапі були: зміна вимог до структури та адекватності регулятивного капіталу; зміна законодавства з метою захисту позичальників - фіз. осіб (ключовим є набрання чинності з листопада закону України 23.06.2009 № 1533-VI «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»); спроби окремих вітчизняних банків реструктуризувати зобов'язання перед зовнішніми кредиторами, що у разі успішної реструктуризації може поліпшити короткострокову ліквідність таких банків; відносна стабілізація ресурсної бази та підтримання прийнятного рівня накопиченої ліквідності, що може сприяти відновленню кредитної активності банківської системи.

Таким чином, можна зробити висновок, що за останній рік банківський сектор пройшов кілька етапів розвитку, а  загальний фінансовий стан банків помітно  погіршився. Тим не менш, у цьому  періоді банками та контролюючими органами було проведено ряд заходів. Ключовими з них були: посилення кредитних політик, підвищення резервування, зміни в банківському законодавстві, з метою зменшення чутливості фінансового сектора до валютних і кредитних ризиків. Разом з тим, ризики банківського сегмента залишаються значними, зважаючи на низький рівень довіри до банківських установ (може негативно відбитися на платоспроможності і підвищує чутливість окремих банків до впливу негативного інформаційного фону), слабкою регуляторної та операційного середовища, а також нестабільної ситуації в країні.

Збереження стимулюючої грошово-кредитної  політики в розвинених країнах (більшість  Центробанків зберегли на колишньому низькому рівні облікові ставки) і  поява «кризового імунітету» у міжнародних інвесторів сприяє поверненню капіталу на ринки, що розвиваються, і може позитивно відіб'ється на переговорних позиціях вітчизняних банків з іноземними кредиторами (у т.ч. потенційними). Ймовірно, що більша частина приватних банків, що перебувають зараз в процесі реструктуризації зовнішньої заборгованості, досягне позитивного результату або розрахується з кредиторами за рахунок рефінансування зовнішніх позик НБУ і/або міжнародними фінансовими організаціями.

Збереження невизначеності у валютно-курсовій політиці служить додатковим чинником ризику для банківських активів, істотна частина яких номінована в іноземній валюті, а також може негативно відбитися на платоспроможності окремих фінансових установ.

Перспективи розвитку більшості  банківських установ будуть значною  мірою залежати від загальної  економічної та політичної ситуації в державі (що ймовірно буде ключовим фактором при визначенні стратегії  розвитку банків), ситуації на світових ресурсних (товарних) ринках і ринках капіталу, а також стану операційного середовища (включаючи банківське законодавство).

До основних проблем  розвитку банківського сектора України  на сьогодні належить:

• Низький рівень капіталізації вітчизняного банківського сектора. Вирішувати цю проблему необхідно як адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного капіталу, посилення вимог до капіталізації прибутку), так і зростанням економіки країни, оздоровленням державних фінансів, підвищенням прибутковості банків, консолідацією вітчизняних банківських установ.
• Недостатньо регульований і контрольований з боку держави значне зростання іноземного капіталу в банківській системі України. Іноземний капітал на вітчизняному фінансовому ринку повинен відповідати стратегічним цілям держави. Стратегія розвитку банківського сектора має грунтуватися на отриманні максимально позитивного ефекту від присутності іноземного капіталу, і мінімізації негативних наслідків від цієї присутності. Для цього необхідне створення сприятливих внутрішніх умов, підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу, регулювання доступу іноземного банківського капіталу на основі національних пріоритетів розвитку, розробка чітких правил продажу банків з національним капіталом, зміцнення сегмента державних банків і банків з часткою присутності держави більше 50% для забезпечення стратегічних завдань економічного зростання.
• Нераціональна структура пасивів банків, що не дозволяє в достатній мірі кредитування реального сектора економіки (особливо довгострокового). Зменшення в структурі зобов'язань банків частини коштів суб'єктів господарювання. Заміщення в структурі зобов'язань частини внутрішніх джерел фінансування зовнішніми.
• Формування нераціонального співвідношення між універсальними і спеціалізованими банками. Практично відсутність інвестиційних банків. Створений ПАТ «Український банк реконструкції та розвитку» за масштабами своєї діяльності є невеликим банком і не може суттєво впливати на реалізацію державних програм соціально-економічного розвитку країни. Відсутність потужного інвестиційного банку, який поряд з державними та рекапіталізованими банками, міг би через кредитно-інвестиційну діяльність сприяти стабільному соціально-економічному розвитку країни.
• Надмірна політизація та примусове рішення банківським сектором урядових проблем.
• Недовіра до банків з боку населення, проблема банківської таємниці, що призводить до зменшення можливості мобілізації банками внутрішніх ресурсів.
• Лібералізація кредитної політики в умовах нестабільної фінансової системи, проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів, викликає зростання проблемних кредитів. Необхідні обмеження на обсяги наданих кредитів відносно депозитів. Кредити повинні підтримуватися і балансуватися реальними залученими ресурсами вкладників, а не спекулятивним зростанням вартості активів. Резерви для покриття кредитних ризиків, особливо в кризовий період, повинні враховувати не тільки банківські ризики, але і ризики всієї фінансової системи. Особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику слід приділяти розвитку і вдосконаленню співробітництва банків зі страховими компаніями.
• Істотний розрив між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах, між ставками за депозитами і кредитами. Зниження спредів між базовими кредитними та депозитними ставками підтверджує обмежений платоспроможний попит на банківське кредитування. Зовнішні події будуть мати обмежений вплив на фінансові показники банків з огляду на те, що основний обсяг активів розміщений банками на внутрішньому ринку.
• Проблеми законодавчо-правового забезпечення банківської діяльності. Створення правової основи для адаптації банківської системи до мінливих умов ринкового розвитку країни, забезпечення її стабільності. Необхідно приймати законодавчі акти, які заохочують розвиток кредитної системи, підвищують її надійність і взаємну відповідальність всіх ринкових суб'єктів, а також огороджують банки від втручання різного роду адміністративних і контролюючих органів.
• Валютний ринок перебуває під істотним тиском зовнішніх чинників, негативного сальдо рахунку поточних операцій, нестабільності зовнішніх ринків, політичного чинника і підвищеного попиту на валюту внаслідок недовіри до гривні значної частини громадян. У липні поточного року НБУ подав до Верховної Ради законопроект, спрямований на розширення інструментів впливу НБУ на валютний ринок. Стабілізувати валютний ринок багато в чому вдалося завдяки валютним інтервенціям НБУ.
• Якість ресурсів залишається слабкою, що обмежує можливості довгострокового кредитування економіки без участі НБУ або Уряду. Банки значний обсяг коштів розміщують на короткостроковій основі на умовах SWAP з метою хеджування валютних ризиків; громадяни, як і раніше, мають можливість вимагати дострокового повернення депозитів, ст. 1060 Цивільного Кодексу; приплив депозитів скорочується на тлі зменшення обсягу чистих іноземних зобов'язань банків і коштів НБУ у структурі ресурсної бази.

Зазначимо, що банківський  сектор України зберігає відносну стабільність, хоча в окремих галузях спостерігаються  негативні тенденції, уповільнення і спад. Операційне середовище залишається проблемним. Спроби стимулювати кредитування на рівні регулятора та уряду поки не принесли очікуваних результатів, банки проводять обережну політику, розміщуючи ресурси в короткострокові ліквідні активи. Слабке операційне середовище зумовлює чутливість банків до основних індивідуальних ризиків, кредитних, валютних, ліквідності, операційного, процентного.

Таким чином, конкуренція  у банківському секторі посилюється, а зовнішні умови стають все більш жорсткими; дефіцит фондування може змусити іноземні банки переглянути стратегію розвитку в Україні. Побоювання щодо перспектив вітчизняної економіки сприятимуть консолідації банківського сектора - вплив російського капіталу посилиться, а частина західних банків можуть піти з українського банківського ринку.

Враховуючи високий ступінь  відкритості економіки України  та значну чутливість вітчизняної банківської  системи до зовнішніх шоків, необхідними  є розробка та впровадження системи  заходів для забезпечення стабільності та ефективного розвитку вітчизняної банківської системи в умовах фінансової глобалізації.