Формаційний та цивілізаційний підходи до історії розвитку людства: спільне та відмінне

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних  відносин

Кафедра міжнародного бізнесу

Самостійна робота

з дисципліни: Економічна історія 
 

Формаційний та цивілізаційний підходи до історії розвитку людства: спільне та відмінне

                                                                               Виконала студентка 1 курсу

                                                                            2 групи

                                                                                        Спеціальності: Міжнародний бізнес

                                                                         Боклаг К.О.

                                                                                    Перевірив асистент Глухова Д.А.

                                                                   Оцінка_____________

                                                                                          Підпис викладача_______________

                                                                                       Підпис студента_______________

 
 
                                                                       
 
  Київ 2012 
 
Формаційний та цивілізаційний підходи до історії розвитку людства: спільне та відмінне.

       Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації. 
      Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства. 
      Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. 
Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: 
- первіснообщинний; 
- рабовласницький; 
- феодальний; 
- капіталістичний; 
- комуністичний. 
      Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. 
      Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу. 
      По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України. 
     По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи ЇЇ в основному до одного фактора - розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо). 
     По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу. 
     По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками. 
На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства. 
     Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. 
     Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем. 
     В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів 5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку; 6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого. 
Як бачимо, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом, оскільки передбачає рівномірність впливу та інших чинників на розвиток людського суспільства. Він зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту. 
     Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією. 
     Цивілізація - категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу. 
     Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку: 
- традиційне суспільство; 
- перехідне суспільство; 
- стадія зрушення; 
- стадія зрілості; 
- стадія високого рівня масового споживання. 
    Інший американський вчений Л.Г. Моргай виділяв три етапи в розвитку людської історії: 
- епоха дикості (мисливське господарство); 
- епоха варварства (скотарство); 
- епоха цивілізації. 
    Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах. 
    Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди. 
    Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства. 
    Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини. 
    Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арок та ін.), використовуючи критерій «ступінь індустріального розвитку суспільства», виділяє три стадії індустріальної цивілізації: 
- доіндустріальне (аграрне) суспільство; 
- індустріальне суспільство; 
- постіндустріальне суспільство. 
     У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції. 
В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво. 
     Постіндустріальне суспільство - це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості. 
    Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки людини з космосом, що згідно з концепцією В,І, Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосфернокосмічної цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і культурне обличчя людства у XXI ст. 
     Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу. 
    Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринкової економіки поєднувати з розробкою та використанням високоефективних технологій, структурною перебудовою економіки, впровадженням нових форм організації та управління виробництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури. 
    Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на формуванні "єдиної світової цивілізації" с потенційно небезпечним у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності. 
   Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі - від різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів. 
 
Висновок: Тож, при всій відмінності формаційного та цивілізаційного підходів до характеристики історичного розвитку,  не можна не помітити, що в основі вони дуже схожі. Так, дійсно, у формаційному підході основою виділення стадій історичного розвитку слугує матеріальне виробництво, виробничі відносини, тоді як у цивілізаційному — це розвиток продуктивних сил, насамперед людини як такої, все ж у кінцевому підсумку їх об’єднує одна ціль — це дорога до кращого майбутнього,  яке можна назвати комуністичним,  чи постіндустріальним,  це суспільство, де відсутня експлуатація людини людиною, творчість - це основний вид діяльності,  та створені умови для найкращої самореалізації особистості. 
 
Використана література: 
 
1.В.Д. Базилевич // Економічна теорія. Політекономія // 2006. —631 с. 
 
2. Иноземцев В. Л. Перспективы постиндустриальной теории в меняющемся мире // Новая постиндустриальная волна на Западе (антология) / под ред. В. Л. Иноземцева. — М.: Academia, 1999. — 632 c. // Режим доступу: http://iir-mp.narod.ru/books/inozemcev/index.html