Макроекономічна нестабільність

де Yf — фактичний ВВП, Х — потенційний ВВП, м/· — фактичний рівень безробіття, и — природний рівень безробіття, А — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, л = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття и --перевищує природний рівень и на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %.

Це відношення (1:2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття.

3. Економічний цикл 

Важливою особливістю  ринкової економіки є її нестабільність. Історія свідчить про те, що економічні умови ніколи не були сталими. За економічним піднесенням настає економічний спад, і навпаки.Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичне піднесення або спад реального ВВП на тлі загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2) безперервністю (остання фаза попереднього циклу  є початком нового); 3) хвилеподібним  характером динаміки макроекономічних показників.Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони утворюються з одних і тих самих фаз. Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад — погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу — піднесення — показники різко зростають. На верхньому рівні — пік — досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії розрізняють дво- та чотири-фазні моделі економічного циклу. Двофазні моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно) точки циклу.Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він порушує нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового внутрішнього продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття зростає.

Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча критична точка (дно), після якої починається пожвавлення. Виробництво і зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися. Життєвий рівень населення також зростає. Досягається критична точка — пік (вершина), коли в економіці спостерігається повна зайнятість і повне використання економічних потужностей. Рівень цін має тенденцію до підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — піднесення, В — кризи, С — депресії та D — пожвавлення .

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коливання  ділової активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) — з періодичністю 48-55 років.Короткі (малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі товарно-матеріальних запасів та пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Тривалість їх 3-4 роки. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932).Середні (промислові) цикли зумовлюються зміною попиту на засоби виробництва. Основою середніх циклів є процеси, пов'язані з оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-10 років. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908).В основі великих циклів лежить зміна базових технологій і поколінь машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьев (1892-1938).

Всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу поділяються на такі:

що випереджають, тобто  змінюються до настання фази;

запізнілі, тобто змінюються після фази;

збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази;

проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей;

антициклічні, тобто ті, які  збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень безробіття, товарно-матеріальні запаси;

ациклічні, що не залежать від  підйомів і спадів, – обсяг експорту

.До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку. При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до передкризового стану і вище, поки економіка не “перегрівалася”. Важливим наслідком криз надвиробництва було відновлення основного капіталу.

Науково-технічна революція  сильно вплинула на цикли, породивши  структурні кризи і наукомісткі  галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз.

Сучасній економічній  теорії відомі такі концепції економічних  циклів:

теорія нагромадження  капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина  циклічних коливань знаходиться  в динаміці нагромадження основного  капіталу;

теорія диспропорційності  між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від  життєвого циклу основних фондів

А. Афталіона;

теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного  капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом;

теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій;

монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави. Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

цикли Кондратьєва, або довгохвильові  цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят  років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

цикли Кузнєца – їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

цикли Джаглера з періодичністю  сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються  динамікою відносної величини запасів  товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності. Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або ско­роченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Істотний вплив держави  на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики держави – стабілізація економічного росту. Проведення антикризової й антициклічної  політики має дати свої результати – коливання стають передбаченими  і менш глибокими, що знижує втрати національного продукту.В умовах циклічного розвитку повна зайнятість ресурсів припускає підтримку частки незавантажених виробничих потужностей на рівні 10-20% від їхнього загального обсягу і природного рівня безробіття в розмірі 4-5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть варіюватися у різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їхнє стопроцентне використання.

Обсяг виробництва при  повній зайнятості ресурсів в економіці означає потенційний ВВП (або економічний потенціал). Діагностика фази економічного циклу є однією з найбільш складних задач макроекономічного прогнозування, розв’язування якої пов'язане з необхідністю удосконалювання збирання й опрацювання статистичної інформації, побудови комплексних індексів (за типом індексу індикаторів, що випереджають), а також із застосуванням методів економіко-математичного моделювання. У перехідній економіці ці проблеми набувають особливої актуальності через відсутність адекватної статистичної бази даних і необхідного досвіду використання інструментів макроекономічного управління.Обсяги виробництва і зайнятості найбільш сильно реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. У галузях, що виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менше значні. Причини цього пов'язані з двома обставинами.

По-перше, відновлення устаткування і придбання нових товарів  тривалого користування можна відкласти  на певний строк. Тому в періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується особливо значно – фірми і домашні господарства не поспішають одержувати щось нове, а обходяться накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.По-друге, саме в цих галузях виробництво, як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

Для загальної оцінки стану  економіки й ефективності економічної  політики нерідко використовується так званий “індекс злиднів”, що являє собою суму рівнів безробіття й інфляції як двох основних показників макроекономічної нестабільності.

 

 

Список використаної та рекомендованої літератури

 

1. Агапова Ф. Б., Серегина  С. Ц. Макроэкономика: Учебник  / Под общ. ред. А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 3.

2. ВечкановГ. С., Вечканова  Г. Р. Макроэкономика. —СПб.: Питер, 2000. — Вопр. 26, 32, 34, 35, 36, 37.

3. Манків З. Грегорі.  Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 6.

4. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської. — К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 3.

5. Мэнкъю З. Г. Принципы  экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 26, 28.

6. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный подход. — М.: Дело, 1999. — Гл. 11, 15, 16, 17, 23.

7. Статистичний щорічник  України / Державний комітет статистики  України. 1997-2004. — К.: Техніка. —  Розд. 4, 14.