Монетаристська концепція інфляції

ВСТУП

Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії, засновником якої став Мілтон Фрідмен, назву новій економічній теорії дав Карл Бруннер. У літературі монетаристська теорія дістала назву “контрреволюції Фрідмена”. Основоположником монетаризму є творець чиказької школи, лауреат Нобелівської премії 1976 р. М. Фрідман.

У середині 50-х років Фрідман виступає з ініціативою перегляду підходів до економічного аналізу. Він та його послідовники Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден та ін. запропонували протилежний погляд на природу розвитку сучасної капіталістичної економіки, оптимістично оцінили її перспективи.

Нове вчення спочатку негативно сприйняли академічні кола, оскільки монетаристи піддали сумніву та критиці основні положення та висновки Дж. М. Кейнса про необхідність державного регулювання процесу розширеного відтворення методом грошових шоків, тобто заперечували доцільність використання кейнсіанських форм активного втручання держави в економіку, що свого часу добре зарекомендували себе на практиці. Та після того, як централізм в обох системах - капіталістичній та соціалістичній - почав демонструвати свої недоліки та суперечності, теорія монетаристів привертає до себе все більшу увагу. Метод Фрідмана можна визначити як суб´єктивно-позитивістський, заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях. Суб´єктивізм Фрідмана (одна з ознак неокласичного напряму в економічній теорії) виявляється в тому, що він враховував психологічний фактор - мотиви поведінки людини у різних економічних ситуаціях (наприклад, "інфляційне чекання" і його вплив на ціни та відсоткові ставки). Психологічні фактори виступають, на його думку, природним тлом тяжіння системи до рівноваги.

Багато положень його теорії були викладені у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень та статичного аналізу в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, зроблені класичною політекономією. Власне його монетаризм - це сукупність теорій, які мають самостійне значення, але всі вони об´єднані кількісною теорією грошей, яку Фрідман розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Основним принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідманом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві.

Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів.  Це альтернативна кейнсіанству економічна теорія, згідно з якою сукупний обсяг продукту і рівень цін змінюються в залежності від зміни пропозиції грошей, отже, досягнення безінфляційного зростання економіки вимагає контролю за оборотом грошової маси. Термін «монетаризм» має і друге значення. Часто в економічній літературі ним позначають антиінфляційну політику держави, яка пройшла апробацію в ряді промислово розвинених країн світу (США, Великобританії тощо) у 80-і роки XX століття. Окремі її положення принесли суттєвий успіх у боротьбі з інфляційними процесами. Антиінфляційна програма передбачала встановлення високого банківського відсотка, припинення зростання заробітної плати і навіть її зниження. З цією метою пропонувалося підтримувати безробіття на досить високому рівні.

Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію. Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.

Вершиною теоретичних розробок монетаризму стали концепції стабілізації американської економіки та відома “рейгономіка”, реалізація яких допомогла США послабити інфляцію і намірилася зміцнити долар. Після кейнсіанства концепції чиказької школи стали другим прикладом ефективного використання економічної теорії у економічній практиці США.

Відповідно до теорії монетаризму, пропонування грошей — головний чинник короткострокових коливань номінального ВВП і частка довгострокових коливання цін. Звісно,кейнсіанці також визнають ключову роль грошей до визначення величини сукупного попиту.

Але головне відмінність поглядів монетаристів і кейнсіанців у тому, що й підходи до визначення сукупного попиту принципово відрізняються. Так, представники кейнсіанської школи вважають, що на зміну сукупного попиту впливає чимало чинників, тоді як монетаристи стверджують, що його чинник, впливає на зміни обсягу виробництва та цін, є зміна пропозиції грошей.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тому, що альтернативи ринковому механізму не існує. Та все ж, на думку Фрідмана, інколи виникають ситуації, коли ринковий механізм не відіграє позитивної ролі, суперечить економічним діям, націленим на досягнення суспільнозначимої мети, не пов´язаної з ефективністю виробництва (скажімо, забезпечення обороноздатності). Тоді виникає необхідність в економічному втручанні держави, яке в цій ситуації виправдане. Крім того, воно можливе у формі бюджетного стимулювання, але за умови, що відбуватиметься залучення до виробничого процесу реальних ресурсів. Монетаристи рішуче заперечують можливість бюджетного фінансування програм розширення зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монетаристська концепція інфляції.

Інфляція - процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей. Інфляційний процес можна схематично проілюструвати на малюнку 1.

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства  між соціальними групами населення, падіння матеріальних стимулів до праці, спаду виробництва, скорочення інвестицій, загальмовує науково-технічний прогрес, послаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує конкурентні можливості на світовому ринку.

Монетаризм не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони вважають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування  економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу інфляції викладені у хрестоматичному вислові М. Фрідмена: “Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом”. Дане положення трактує про прямму залежність зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у сфері обігу.

Проте, досвід країн де відбувався інфляційний процес свідчить, що позиція монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає крупних масштабів. Однак в короткостроковій перспективі зв¢язок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним.

З середини 60-х років ХХ ст. у економічній теорії формується новий напрям у дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Предмставники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих , чи інших чинників ¾ інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса “створює” попит. Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її слід підтримувати в помірних розмірах.

Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і  спрямовані на всі сфери економічних  відносин, в яких діють чинники, що спричиняють інфляцію.

Все це підтверджує, що витоки інфляції, особливо в її найвищих формах, можуть бути не тільки суто в грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, й заходи щодо її подоланя повинні бути комплексними, охоплювати всі складові елементи економічної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Концепція М. Фрідмена "про природну норму безробіття"

Концепція М. Фрідмена "про природну норму безробіття"(ПНБ) ґрунтується як на інституційних, так і на законодавчих детермінантах (розуміючи під першими, зокрема, профспілки, а під другими — можливість, наприклад, прийняття закону про мінімальний рівень заробітної плати). Вона дозволяє обґрунтовувати мінімальний рівень безробіття, при якому протягом визначеного проміжку часу інфляція буде неможливою. На думку М. Блауга, ПНБ, до якої постійно повертається економіка,— це сучасна монетарна версія старої класичної доктрини суворо пропорційного співвідношення між кількістю грошей і цінами в довгостроковій перспективі, "якір", який утримує процентну ставку у сталому стані.  Таким чином, М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку демократичного суспільства віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. У   монетаризмі М. Фрідмена можна виділити такі основні моменти. 

По-перше — це теорія економічного циклу, згідно з якою відбуваються серйозні коливання господарської кон'юнктури, що проявляються як зростання або  зниження номінальної величини ВНП  і спричинюються попередніми  змінами грошової маси. 

По-друге — монетаристський підхід заперечує втручання держави у функціонування майже всіх елементів і сфер економічної системи, навіть таких, як освіта, державний житловий фонд, державне медичне обслуговування. Ринкова економіка функціонує найкраще тоді, коли її залишають у спокої, тому що урядові заходи економічного регулювання є причиною диспропорції між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва.  За М. Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер дії підприємницьких і комерційних структур, зокрема комерційних банків. Йдеться про контроль над банківською системою з метою зміцнити ліквідність фінансово-кредитних інститутів, тобто їхню здатність своєчасно задовольняти вимоги вкладників. При цьому застосовуються різні методи: встановлення облікової (дисконтної) ставки процента, яку беруть банки, обліковуючі векселі; проведення операцій на відкритому ринку; встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків тощо.

 По-третє, М. Фрідмен підтримує принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи мають здійснюватися повільно, розраховуватися на роки і не реагувати на зміни кон'юнктури. Стабільність руху маси грошей М. Фрідмен розглядав як одну з найважливіших умов стабільності економіки у цілому. Він пропонував відмовитися від спроб використати грошово-кредитні заходи для впливу на реальні зміни (обсяг виробництва, рівень безробіття) у короткостроковому періоді і основною метою цієї політики вважав забезпечення контролю за цінами.

Досягти цієї мети, на думку  Фрідмена, можна, дотримуючись "грошового правила", яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3 — 5 % на рік, незалежно від стану господарства, фази циклу тощо. 

  Практика свідчить, що  консервативні уряди США і  європейських країн, застосувавши  монетаризм, тим самим надали нових імпульсів для підйому ринкової економіки.Основні підсумки застосування монетаристських заходів зводяться до наступного:  — вдалося збити інфляцію, довівши її показники до 2 — 3% в рік;  — поступово знижений бюджетний дефіцит; — після тривалого періоду застою (стагфляції) розпочався поступовий підйом економіки;  — покращились показники ефективності (продуктивності праці, фондо-, енерго- і матеріалоємкості);  — дерегулювання у виробничій і банківській сферах, підвищення гнучкості економічної системи полегшили перелив капіталу, що став основою структурної перебудови економіки;  — посилились процеси глобалізації, зокрема розпочався новий етап європейської інтеграції.  Однак вирішення одних проблем супроводжувалось поглибленням або посиленням інших. Так, в 1991—1993 pp. мала місце світова економічна криза. Середньорічні темпи розвитку в період 1994—1997 pp. виявилися більш низькими, ніж в 1986—1988 pp. Рівень безробіття різко зріс в 80-ті роки і, за виключенням Англії, продовжував збільшуватися в 90-ті роки. Загострились проблеми соціальної нерівності. Дерегулювання фінансової сфери внесло новий елемент зовнішньої невизначеності та ризику для економіки окремих країн, що гостро проявилось під час азіатської фінансової кризи.  За більш як три десятиліття існування, монетаризм розширив свій вплив і зазнав окремих змін. Він став претендувати на роль універсальної загальноекономічної доктрини, здатної вирішити такі економічні проблеми, як ефективність економічного регулювання, роль держави у господарському житті й т. ін.

 Монетаризм широко пропагується його представниками як кредитно-грошова політика, спеціально спрямована на контроль росту грошової маси.  Одне із ключових положень монетаризму, на основі якого сучасні його представники будують своє пояснення економічного циклу, полягає в тому, що гроші відіграють виключно важливу роль у зміні реальних доходів, зайнятості і загального рівня цін. Вони твердять, що існує взаємозв'язок між темпом росту грошей і темпом росту номінального доходу, що при швидкому рості грошової маси швидко зростає номінальний дохід, і навпаки. Зміна грошової маси здійснює вплив як на рівень цін, так і на обсяг виробництва (в межах визначеного періоду). Звідси випливає, що монетаристський варіант кількісної теорії виконує функції управління грошовим попитом, а через нього — і господарськими процесами. Опираючись на положення про екстраординарну роль грошей і твердячи, що капіталістичне господарство являє собою стабільну систему, здатну за рахунок саморегулювання досягти стану рівноваги, монетаристи виставляють свою модель економічного циклу, в якій визначальну роль відіграє зміна грошової маси. Основними елементами монетаристської теорії економічного циклу є: модернізований варіант кількісної теорії грошей, концепція номінального доходу, передавальний механізм, розроблений з метою ілюстрації впливу грошей на господарські процеси.