Економіка підприємства. Регулювання прогнозування та планування діяльності підприємства

Зміст

Вступ 2

1. Державне економічне регулювання. 3

2. Прогнозування розвитку підприємств. 11

3. Методологічні основи планування 16

4. Стратегія розвитку та бізнес-плани  підприємств 21

5. Тактичне і оперативне планування  діяльності 27

Висновки. 34

Список використаної літератури. 35

 

Вступ

Будь-яка держава виконує функцію регулювання економіки, тобто втручається у процеси формування стратегії і тактики розвитку як народного господарства загалом, так і окремих підприємств. Мета державного регулювання економіки — досягти найефективнішого економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання може здійснюватись як економічними, так і адміністративними методами. Держава завжди повинна дотримуватися певного правила: так впливати на підприємницьку діяльність та економіку країни, щоб не зруйнувати ринкові основи господарювання і не допустити кризових явищ.

 

1. Державне економічне  регулювання

Серед виконуваних державою функцій першочерговою і визначальною є регулювання економіки. Це означає, що економічних функцій держави об'єктивно завжди є і реалізуються.

Основні методи державного регулювання економіки господарюючих суб'єктів - фінансово-економічні й адміністративні.

Основними принципами державного регулювання є мінімальне пряме втручання у економічні процеси та опосередковане впливом геть господарюючих суб'єктів (з допомогою економічних регуляторів і нормативів).

Державне регулювання економіки характеризується виконанням певних окремих функцій.

Переважною функцією і неодмінною умовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази, визначальною порядок формування та функціонування елементів ринкового господарства. Така база включає законодавчі акти про власність, підприємства, підприємництва, зайнятість населення, інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності, системою і т.п.

Розробка і реалізація глобальної стратегії економічного розвитку - одне з головних функцій держави. Стратегічні напрями розвитку визначаються процесі макроекономічного планування. Таке планування має передбачати:

> досягнення цілей і вирішення завдань, які об'єктивно неможливо знайти забезпечені первинними і середніми управлінськими структурами;

> перехід від переважно галузевого до територіальному комплексному управлінню економікою із забезпеченням органічного взаємодії економічного та високого соціального прогресу у суспільстві;

> формування економічних-економічної-господарсько-економічного механізму, здатного узгодити і реалізувати інтереси усіх суб'єктів власності орієнтації для досягнення цілей більшості;

> розробку стратегічного плану як певної сукупності цільових комплексних програм, сутність, і етапи реалізації яких визначаються їх спрямованістю і змістом.

Регулювання і стимулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності ставляться до важливих функцій держави у сфері управління економікою. Це дуже логічно і це об'єктивно необхідно, оскільки економічного розвитку країни здійснюється з допомогою науково-технічних і організаційних інновацій, потребують, зазвичай, істотних інвестиційних ресурсів.

Інноваційні процеси мусять базуватися на цілеспрямованій державній науково-технічній політиці, що має бути виборчою, спиратися на всебічно зважену стратегію вибору і пріоритету.

Важливою економічною функцією держави є перерозподіл централізованих доходів населення і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення. Практична реалізація цієї функції передбачає: визначення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; трансфертні платежі (допомогу багатодітних сімей, виплати по безробіттю тощо.); регулювання цін; забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки, культури, здоров'я та інших галузей діяльності у вигляді (переважно) прямого бюджетного фінансування; надання податкових пільг й застосування їх особливих податків (відрахувань) з метою поповнення доходної частини державного бюджету.

Основний зміст індикативного макроекономічного планування становлять розробка й наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій соціально-економічного розвитку на поставлений перспективний період.

Державний контракт є формою забезпечення потреб споживачів, фінансованих з допомогою державного бюджету, і поповнення державних резервів. У цьому оплата поставок продукції (виконання, надаваних послуг) гарантується державою. Державні контракти можуть полягати: у промисловості - на кінцеві продукти споживання; капітальному будівництві - створення технологічних комплексів виробничо-технічного і соціально-культурного призначення; сільське господарство - на продовольство.

Державне замовлення - форма стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних областей економіки, вирішення соціальних проблем, державної важливих наукових досліджень про. Держава надає пільги виконавцям такого замовлення, але з забезпечує його фінансування. У державне замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік визначає уряд країни.

Цільові установки прогнозів, планів і програм реалізуються переважно у вигляді бюджетного планування (впорядкування і виконання державного бюджету).

Джерела формування доходної частини державного бюджету:

- податки з юридичних і фізичних осіб;

- надходження від зовнішньоекономічної діяльності;

- надходження коштів від приватизації майна підприємств і закупівельних організацій;

- централізація частини амортизаційних відрахувань;

- надходження коштів від продажу непотрібного військового майна;

- збори й інші неподаткові доходи.

Напрями використання ресурсів (витрат) державного бюджету:

- субвенції місцевих бюджетів;

- фінансування народного господарства;

- зміст органів влади;

- фінансування науку й соціально-культурної сфери;

- фінансування Ізраїлю;

- фінансування заходів соціального захисту населення;

- фінансування зовнішньоекономічної діяльності;

- фінансування заходів державного регулювання цін;

- спеціальні Витрати створення резерву центральної виконавчої - Кабінету міністрів (уряду) країни.

Державного бюджету країни, зазвичай, стверджується законодавчим органом з певним дефіцитом. Допустимий (обґрунтований) його їх може становити п'ять відсотків видатковій частині державного бюджету. При ринкових умов господарювання економічно виправданий рівень дефіциту бюджету слід покривати переважно випуском цінних паперів - облігацій внутрішнього державної (ОВДП) і казначейських зобов'язань.

Грошово-кредитна система країни - це сукупність принципів, організаційних форм, методів і керував, встановлених законодавством і вкладених у забезпечення ефективної управління грошовим обігом і кредитом.

Держава визначає грошову одиницю країни, види грошових знаків у зверненні й порядок їх емісії, форми безготівкового платіжного звернення, масштаб цін, і курс національної валюти щодо іноземних валют.

Кредит характеризує економічні відносини, виникаючі між кредитором і позичальником щодо отримання останнім позики в грошової чи товарної формі за умов повернення і платності. Переважно на країні застосовується три форми кредиту - державний, банківський, комерційний.

Державний кредит - форма кредиту, коли як позичальника чи кредитора виступає держава (місцевих органів влади), а сам кредит набуває вигляду випущених позик, які у основному фінансово-кредитними установами. Він використовується покриття певну частку державних витрат.

Банківський кредит є найпоширенішою (основною) формою надання у тимчасове користування коштів юридичним (фізичним) конкретним особам і державі. Більшість позик видається банками-кредиторами під заставу майна клієнта, тобто є забезпеченими.

Комерційний кредит надають у товарної формі продавці покупцям вигляді відстрочки платежів за продані товари, оформлюючи його векселем. У міжнародних економічних відносинах різновидом комерційного є фірмовий кредит, відображає грошово-кредитні відносини між фірмами різних країн і наданий як поставки товарів (здійснення послуг) з відстрочкою платежів, а оформляється зазвичай перекладним векселем чи відкритим рахунком.

Податкова система країни - сукупність стягнутих податків, форм і методів їх побудови і стягнення, і навіть відповідних органів, що практично здійснюють цю специфічну діяльність.

Характерними рисами податкової системи є:

- прямо пропорційне узалежнення відшкодувань до бюджету від рівня прибутків господарюючих суб'єктів;

- з'єднання централізації і гнучкості управління системою (рівнями) оподаткування;

- рівність умов оподаткування юридичних і фізичних осіб;

- зрозумілість і визначеність умов стягнення податків, їх достатня тривалість у часі;

- стимулюючий вплив оподаткування до рівня ефективності господарювання.

Принципами побудови податкової системи є: стабільність, соціальна справедливість, обов'язковість, застосування пільг.

Характеристика основних видів податків, платежів і зборів.

Податок на додану вартість (ПДВ) - частина новоствореної вартості, відрахування до державного бюджету кожному етапі виробництва товарів (виконання, надання ). Платниками такого податку є національні й іноземні суб'єкти підприємницької діяльності. Об'єктами оподаткування служать:

- по вітчизняним товарам - оборот від своїх реалізації (крім продажу за іноземну валюту);

- по імпортним товарам - різницю між цінами реалізації за національну валюту та його митної (купівельної) вартістю;

- з товарів (послуг), реалізуємих посередниками - різницю між ціною продаж і ціною, через яку проводяться розрахунки з постачальниками, включаючи суму ПДВ.

Від сплати ПДВ звільняються:

- бюджетні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

- експортні товари та транзит іноземних вантажів;

- вугілля й електроенергія;

- вартість будівництва об'єктів соціальної сфери, і житла;

- культосвітні і спортивні заходи.

Податок з прибутку сплачують усі суб'єкти господарювання, якими є юридичні особи, що отримують прибутки від комерційної діяльності. Об'єктом оподаткування в Україні служить валовий прибуток підприємства (організації), зменшена у сумі й рентні платежі, доходів від продажу цінних паперів і дольової участі у діяльності інших господарюючих суб'єктів.

Оподаткований прибуток зменшується на значну її частину, що використовується на:

проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку й часом з'являтимуться нові прогресивні і екологічно чисті технології і деякі види продукції (50% витрат);

реконструкцію і модернізацію активній частині основних фондів, набрання чинності нових потужностей (за умови повного використання амортизаційних відрахувань) і змістом об'єктів соціального призначення;

створення через спеціально відкриті рахунки благодійних, екологічних та оздоровчих фондів (у вигляді трохи більше 2% оподатковуваного прибутку).

Акцизний збір - непрямі податки — податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг. Він обчислюється у відсотках обороту чи твердих сум із самого одиниці реалізованої продукції з єдиним по всій території України ставками.

До переліку товарів (продукції), які сплачують акцизний збір, входять:

- лікеро-горілчані вироби, коньяк, вино, пиво;

- кави, шоколад;

- ікра лососевих і осетрових риб, делікатесна продукція з цінних видів риби і морепродуктів;

- тютюнові вироби;

- легковики;

- ювелірні вироби з золота і срібла, діаманти;

- хутряні вироби, одяг з натуральної шкіри;

- високоякісні вироби з кришталю і порцеляни;

- килими і килимові вироби машинного виробництва;

- відеотехніка, кольорові телевізори.

Податок експорту і імпорту - форма вилучення у дохід держави чистий прибуток.

Мито стягується зі вартості чи обсягу товарів, які підлягають митному контролю території України.

Оплата ж землю визначається залежність від якості і розташування земельних ділянок, з кадастрової її оцінки, і стягується як земельного податку чи орендної плати із тих господарюючих суб'єктів, яким земля надано володарем чи користування.

Екологічний податок сплачують усі підприємства міста і організації, які завдають збитків навколишньому середовищі; він стягується за нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України у залежність від рівня, обсягу й характеру забруднення навколишнього природного середовища проживання і погіршення якості природних ресурсів.