Інновації - запорука успішного розвитку фірми

функціональні;

системні.

До функціональних відносяться  інновації, що зачіпають завдання однієї функції управління та не потребують структурних змін системи. До системних  відносяться інновації, які зачіпають  не одну, а кілька функцій управління і викликають необхідність внесення змін у зміст елементів системи. Системні інновації більш ефективні як за масштабом впливу на конкурентоспроможність підприємства, так і за величиною економічних результатів.

Важливо оцінити ступінь впливу системних і функціональних інновацій на конкурентоспроможність підприємства. Для цього необхідні відповідні методичні рекомендації. [13, c. 99]

Розглядаючи різні визначення конкурентоспроможності можна зробити методично важливий висновок про те, що конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів. Тому для забезпечення конкурентоспроможності необхідно постійно піклуватися про ефективне використання всіх видів ресурсів.Слід зазначити, що конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства. Це означає, що конкурентоспроможність підприємства може бути оцінена тільки в рамках групи підприємств, що відносяться до даної галузі, або підприємств, що випускають аналогічні товари.

2.Конкуренція  в інноваційній діяльності

2.1.Розвиток конкуренції в інноваційної діяльності 

 

Конкуренція як суперництво  між товаровиробниками природно станом ринку. Завдяки конкуренції  поліпшується якість продукції, розширюється асортимент, знижуються витрати виробництва. У разі монополії у крупних  науково-технічних організаціях нашій  країні поняття конкуренції бралося, як негативне явище, далеке принципам багаторічної практики змагання. Принципи змагання не враховували наявність інтелектуальної власності, оскільки власність була загальнонародної чигос-ной. Змагання базувалося на гласності, порівнянності отриманих результатів і завжди протиставлялася конкуренції. Монопольне становище організацій промисловості забезпечувалося системою розподілу не конкурентоспроможної продукції з споживачам, що ні сприяло розвитку конкуренції. У водночас конкуренція як не заперечувалося у створення оборонної техніки. У сфері домінувала форма не цінової конкуренції, яка полягала у технічному перевагу оборонної продукції порівнянні із зарубіжними аналогами. І тому із боку д-ви створювали соціально-економічні умови із забезпеченням усіма необхідними ресурсами.

У ринкових умов господарювання формування конкурентного середовища був із розвитком договірних відносин між суб'єктами інноваційної діяльності. У підтримку конкуренції у  сфері інновацій величезну роль граєгос-во, яке використовує два важеля: це конкурси ігос-ний замовлення.

Конкурси організуютьсягос-вом, створюється експертна комісія, що з усіх представлених до конкурсу інноваційних проектів відбирає найперспективніші  з погляду соціальної ігос-ной  необхідності. За результатами конкурсу найперспективніші проекти отримують певну фінансової підтримки (субсидії, гранти), або можуть одержатигос-ний замовлення. Зазвичай, на конкурсі оцінюються такі складові інноваційної діяльності, як неординарні винаходи чи корисні моделі.

Нині до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності ставляться інформаційні технології, електроніка,робототехнические системи, лазерна техніка, нові матеріали, аерокосмічні комплекси, плазмові технології. Розвиток конкуренції на основі в наукомістких галузях промисловості дає можливість істотно підвищити результативність інноваційної діяльності. Конкурси пов'язана з ними конкуренція підвищує наукоємність науково-технічних рішень шляхом прямих інвестицій у створення корисних моделей іизобретательскую діяльність. Відомо, що відбулося післяескизно-технического проектування слід етап розробки робочої конструкторської документації з наступним виготовлення й випробуванням досвідчених зразків. На виконання даних робіт потрібні фінансові ресурси які перевищують видатки пошукові, прикладні НДР іескизно-техническому проектування. У цьому припинення фінансування власне робіт не минулих конкурс дасть можливість уникнути непотрібних витрат за розробку конструкторської документації на виготовлення і випробування досвідчених зразків. У результаті розвиток конкуренції в інноваційної діяльності призводить до стимулюванню і горизонтальній інтеграції НДДКР.

2.2Середовище організації, як простір для реалізації нововведень.

Організація є конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації. До таких організацій належать об'єкти різної форми власності, різної величини за масштабами виробництва, що мають майнову відокремленість, організаційну єдність, самостійну майнову відповідальність і виступають суб'єктами всіх наданих їм прав та обов'язків, діючи на основі статуту чи договору.

На початку ХХ ст.. єдиними  центрами наукових досліджень були вищі навчальні заклади, а фірми лише фінансували виконання науково-дослідних  робіт, у яких вони були зацікавленні.

У 1900 р. фірма "Дженерал моторз" першою заснувала лабораторію  для наукових досліджень. У 1930 р. таких  фірм було вже 1600. Нині масштаби НДДКР  промислових корпорацій перевищують  більш ніж у 2,5 рази обсяг робіт, які виконуються науковими центрами урядових відомств, університетами і так званими неприбутковими організаціями разом узятими. На частку корпорацій, наприклад у США, припадає 70% загального обсягу всіх наукових досліджень і розробок у країні. Тільки в 1988 р. обсяг виконаних промисловістю США НДДКР становив 96,1 млрд. дол.., або 72,8% від загальнонаціональних витрат на ці цілі.

1999 році лише 13,5% промислових  підприємств України займались  інноваційною діяльністю. В 2000 ця  частка дещо підвищилась до 14,8%, а в першому кварталі 2001 року знизилась до 9%.

Нововведення впроваджуються, як правило, тоді, коли відносно великі масштаби випуску продукції виправдовують  необхідні витрати та забезпечують зростання фірми, її конкурентоспроможність. Існує тенденція до впровадження інновацій з мінімальним ризиком змін у самій організації. Тому першочергове завдання вищого керівництва організації полягає в розробленні концепції світогляду і пріоритетів у сфері інновацій. Нововведення насамперед розглядаються поряд з прибутком як найважливіше організаційне завдання. Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку: "прибуток, по суті, є результатом виконання нових комбінацій", "без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку". У сучасній економіці роль інновацій значно зросла. Це викликано тим, що в ринковій економіці інновації є зброєю конкуренції, оскільки інновація веде до зниження собівартості, до зниження цін, до зростання прибутку, до створення нових потреб, до притоку грошей, до підвищення іміджу виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, зокрема зовнішніх.

У процесі відбору  ідей і проектів виявляється певна  взаємозалежність між організацією як суб'єктом реалізації нововведення та характером нововведень. Самі по собі нововведення часто потребують, з одного боку, гнучкої корпоративної політики, децентралізації і мобільності організаційних структур, з іншого - взаємодії всіх служб, що працюють над оновленнями. Отже, проблеми, що виникають під час упровадження суперечностей між характером нововведення та підприємством.

Необхідно звернути увагу  на той факт, що всі чинники, які  створюють умови для впровадження інновацій, розглядаються у взаємодії, а інновація має бути інтегрованою в систему організації або  організація має бути адаптованою  до нововведення.

Поширення нових технологій можна уявити як зіткнення між  старими та новими порядками. Коли нові порядки неможливо встановити шляхом копіювання попередніх, фірма може використати імітацію, тобто перенести  до себе схему якогось зовнішнього  зразка. Якщо нововведення потребує великого обсягу раніше організації не притаманних, специфічних знань, імітація може потягнути за собою таку суттєву мутацію, що спроба скоріш за все обернеться для організації невдалою. Та коли фірма або її керівні структури управління, що приймають рішення, вже до певної міри знайомі з інновацією, тоді набагато ймовірніше успішне впровадження нововведення.

Організації є тією конкретною структурою, тим "контекстом", у  якому розвивається процес нововведення. Наприклад, мікроелектроніка торкнулась буквально всіх організацій, одних - прямо і грунтовно, інших - лише посередньо і поверхово. Проте ця інновація є однією з головних ланок з'єднання сучасного виробництва й основного для нової моделі бізнесу.

Дослідження взаємодії  нововведень і організацій у нових умовах дає змогу врахувати вплив особливостей організацій на впровадження і поширення інновацій. Особливості взаємодії нововведення й організації розподіляється на декілька типів:

" Організація - користувач  інновації;

" Організація - творець нововведення;

" Організація - розроблювач  і користувач нововведення;

" Організація - носій  нововведення;

" Організація - нововведення.

Організація - користувач інновації. Даний тип взаємодії  грунтується на критерії, що нововведення - благо і чим більше нововведень, тим краще. Практична проблема полягає в тому, як підсилити сприйнятливість організації до нововведень і підвищити "потенціал опанування" або прискорити процес поширення інновацій серед потенційних споживачів. Коли організація - користувач нововведень, то на кінцевий результат впливають як властивості самої організації, так і властивості нововведення. Організації відбирають ті нововведення, які видаються їм перспективними. Завдання менеджера - ухилитися від великих капіталовкладень в одне якесь нововведення з тим, щоб дати змогу організації зберегти спроможність до адаптації наступного покоління інновацій або нових видів існуючих нововведень.

Організація - творець  нововведень. Організації виступають ініціаторами і розроблювачами новацій  у сфері продуктів, технологій, ідей, послуг, нових видів виробничих систем, систем управління і т.ін. головним завданням є пошук шляхів збільшення обсягів нововведень і скорочення часу виходу їх на ринок. Це змушує керівництво фірми зосереджувати увагу на організаційних аспектах управління нововведеннями, стимулюванні творчої активності працівників, підвищенні активності вивчення попиту і потреб споживачів. Метою інноваційного менеджменту в цій ситуації є всебічний розвиток інноваційного потенціалу організації, активності та продуктивності науково-дослідних підрозділів, що виконують науково-прикладні дослідження і розробки. Особлива увага приділяється тому, щоб ідеї працівників виробничої ланки передавались у підрозділи, які провадять НДДКР. Це створює відповідний інноваційний клімат, що забезпечує прорив в інноваційній діяльності організації, забезпечує оновлення асортименту продукції, її якості, створення нових властивостей, які задовольняють нові потреби.

Організація - розроблювач  і користувач нововведення. Цей тип взаємозв'язку між організацією і нововведенням називається "внутрішнім нововведенням". Основне завдання тут полягає в необхідності силами фірми швидше вирішувати нову продукцію для зовнішнього ринку за допомогою зовнішніх наукових центрів. Надалі з цим продуктом фірма може виходити на ринок.

Організація - носій нововведення. Для впровадження деяких нововведень  у практику необхідні нові організаційні  форми, без яких нововведення залишаться недоступними потенційним споживачам. Особливість цього типу взаємозв'язків між організацією та нововведенням полягає в тому, що організаційні форми як носії нововведення самі є новими, хоча це не обов'язково. Поява нової організаційної форми неминуче породжує в навколишньому середовищі нестабільність, люди не знають, що очікувати від нової організації і як поводитися стосовно неї. Тому завдання менеджерів - забезпечити суспільне визнання підприємства, тобто зробити все необхідне, щоб у зовнішньому середовищі чітко розуміли, що являє собою нова форма організації і що вона робить, які має результати в інноваційній діяльності.

Організація - нововведення. Організація сама стає нововведенням. Це різноманітні організаційні форми  взаємодії науки - виробництва - споживання: науково-технічні центри, державні організації, призначені для зміцнення зв'язків між промисловими фірмами й університетами, для консолідації фондів, що забезпечують розвиток дослідних робіт і появу нових значних технічних досягнень; інкубаторів, технопарків, технополісів.

Залежно від масштабів  виробництва, характеру продукції, традиційних форм організації науково-технічної діяльності в даній галузі й інших чинників підприємства можуть здійснювати повний цикл НДДКР: фундаментальні дослідження, прикладні НДР, ДКР, експериментальні або брати участь у наукових дослідженнях через фінансування зовнішніх наукових організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Гриньов А.В. "Оцінка  інноваційного потенціалу підприємства", Проблеми науки. №12/2003р., с.12-17.

2. Іванілов О.С., Таряник  О.М. "Інноваційний потенціал підприємства", Економіка,фінанси,право. №12/2004р., с.5-7.

 

3. Ладник В. "Управління  інноваційним потенціалом підприємства  в умовах перехідної економіки:  проблеми і досвід", Економіст.  №12/2001р., с.52-57.

 

4. Герасимчук В.Г. Розвиток  Підприємства: Діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 1995р. - 167с.