Правомірна поведінка : поняття , ознаки , види . Причини нестабільності

     Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків

    Вина виражається у формі умислу чи необережності:

умисел:

необережність:

прямий - усвідомлення особою протиправності своєї поведінки  та бажання настання шкідливих або  небезпечних наслідків

непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але  байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків

протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам

протиправна недбалість - усвідомлення протиправності своєї  поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити

     Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

     Об'єкт правопорушення - порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права

     Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:

• протиправне діяння ;
• шкідливий результат, що спричинився ;
• причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом .

 

Наприклад, тілесне  ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким - відповідно до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.

       

 

 

 

 

 

                    4 Види правопорушень за галузями права

     Для  наукових і практичних цілей  створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

     Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) :

Проступок

Злочини

- відрізняються  від злочинів меншим ступенем  суспільної небезпечності

- відрізняються  від проступків підвищеним ступенем  суспільної небезпечності

     Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

     Конституційні  проступки - це суспільне небезпечні  протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації  і діяльності органів влади  і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

     Дисциплінарні  проступки - це суспільне небезпечні  протиправні діяння, які полягають  у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом  виробничих, службових, військових  або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

     Адміністративні  проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

     Як  правило, вони регулюються нормами  адміністративної, фінансової та  інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

     Новим  видом правопорушення є податкові  проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

     Матеріальні  проступки - це суспільне небезпечні  протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

    Цивільно-правові  проступки - це суспільне небезпечні  протиправні діяння, які полягають  у порушенні громадянами і  організаціями майнових і особистих  немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

     Цивільно-правові  проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

     Залежно  від характеру цивільно-правового  порушення розрізняють:

- договірні  правопорушення - пов'язані з порушенням  зобов'язань сторін цивільно-правового  договору;

- позадоговірні  правопорушення - пов'язані з недодержанням  або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

      Від цивільного правопорушення  слід відрізняти: невинне заподіяння  шкоди або суб'єктивно-випадкову  поведінку, об'єктивно-випадкову  дію непереборної сили, порушення  майнових прав унаслідок правомірних  дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

     Кримінальний  злочин - це передбачене кримінальним  законом суспільне небезпечне  винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на  суспільний лад держави, її  політичну і економічну системи,  власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

     Якщо  суспільне небезпечний проступок  не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.                                    Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином . Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення  за сферами громадського життя :

• у сфері соціально-економічних відносин ;
• у суспільно-політичній сфері ;
• у сфері побуту і дозвілля .

Правопорушення  за колом осіб:

• особисті ;
• групові (колективні) .

     Груповими  називаються правопорушення, вчинені  об'єднанням дій членів групи,  які характеризуються певним  ступенем спільності інтересів,  цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

     Міжнародні  правопорушення - це дії або бездіяльність  суб'єктів міжнародного права,  які суперечать нормам і принципам  міжнародного права або власним  зобов'язанням і заподіюють шкоду  іншому суб'єкту, групі суб'єктів  міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні  правопорушення

міжнародні  делікти (проступки)

міжнародні  злочини

(наприклад,  порушення торгових зобов'язань)

(наприклад,  работоргівля, піратство, міжнародний  тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив - вчинення  правопорушення того самого виду  після застосування примусового  заходу за перше правопорушення;

- повторність  - вчинення нового правопорушення  до застосування примусового  заходу за перше правопорушення.

     Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Причини правопорушень:

     1) фактори суб'єктивного характеру  - низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній  орієнтації особи в умовах  розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

     2) конкретні суперечності в суспільстві,  прояви суспільної кризи, хиткість  соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

     3) недоліки в правотворчості і  правозастосуванні: суперечності  нормативно-правових актів, прогалини  в законодавстві, слабка діяльність  правоохоронних органів та ін.

      Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

      Правопорушність виступає як  неминучий наслідок соціального  розвитку, пов'язаного з ним прогресу  або регресу виробництва і  обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб "зрівняти" своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

     Суспільство,  побудоване на товарно-ринкових  відносинах, може утримувати правопорушність  в її статичній рівновазі, але  не здатне викорінити її. Одним  з найдійовіших засобів утримання  правбпорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність.                                        

 

 

 

 

                     Список використаних джерел

1. Конституція  України від 28 грудня 1996 р. 

2. Теорія держави  і права . Скапун О.Ф. – Х  . 2000р

3. В.Н.Хропалюк. Теория государства и права. Хрестоматия. - М., 1998.

4. Конституційне  право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К.: Наукова думка, 1989.

5. Н.Н.Алексєєв. Основи філософії права. - Париж, 1931.

6. О.Михайленко. Основи держава і права. - К., 1995.

7. Н.М.Коркунов. Лекции по общей теории права. - 1986.

8. Общая теорія  права / Под ред. А.С.Пиголкина. - М.: Издательство МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1996.

9. А.І.Кудрявцев.  Правова поведінка: норма і  патологія. - К., 1993.

10. М.Н.Лазарєв.  Правомірна поведінка, як об'єкт юридичного дослідження. - К., 1992.

11. Л.П.Назимирчук. Сучасна соціологія права. - Х., 1992.

12. Конституційне  право зарубіжних країн. - К., 1988.