Національні заощадження: аналіз їх динаміки та структури

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

КНЕУ імені Вадима Гетьмана

Кредитно-економічний факультет

 

Кафедра макроекономіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

 

 

«Національні заощадження: аналіз їх динаміки та структури»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала : студентка 1 групи

ІІ курса,спец.6508/1

Коваль Ольга

Перевірив: Жданов В. І

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

План

 

Вступ

1.Поняття заощаджень, споживання та функції споживання.

2. Гіпотеза життєвого циклу. Функція споживача.

3.Приклад споживання, заощадження і витрачання заощаджень.

4.Таблиці:

I) Динаміка заощаджень, витрат і доходів населення за період 2002-2008 рр.

II) Рис.3. Динаміка заощаджень, витрат і доходів населення протягом 2008 року

III) Динаміка заощаджень населення і зміни її структури протягом 2008 року.

IV) Заощадження та їх питома вага у витратах та заощадженнях населення України (річне обчислення)

 

5)Висновки

6)Список використаної  літератури

7)Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Тема обраного мною реферата «Заощадження населення». Я обрала саме цю тему, тому що вважаю , що вона була,є  і завжди буде актуальною.  Актуальність обраної теми полягає в наступному :питання забезпечення національної економіки інвестиційними ресурсами є одним з найважливіших. Джерелом цих ресурсів є національні заощадження. Поступовій розвиток національної економіки можливий тільки завдяки формуванню і раціональному використанню національних заощаджень та дієвого механізму трансформації їх в інвестиції. Для більшості з нас заощадження потрібні для того, щоб почувати себе фінансово захищеними. Маючи хоч якісь заощадження людина вже може на щось розраховувати і не жити тільки одним днем. Для того щоб проаналізувати структуру та динаміку національних заощаджень в Україні, я вважаю, що треба з`ясувати основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями, та фактори, що на них впливають.

 

 

1.Поняття заощаджень, споживання та функції споживання.

 

Заощадження – це грошові вклади фізичних осіб , населення в ощадні банки з метою отримання процентів.

Також можна додати, що Заощадження – це частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому. Розподіл доходу в розпорядженні стосується домашніх господарств:

Споживання – це частина доходу в розпорядженні, яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Стосовно функції споживання можна зазначити, що ця функція  побудована на простій ідеї, за якою поведінка споживча за певний період пов’язана з величиною її доходу за цей період. Натомість гіпотеза життєвого циклу розглядає приватних осіб, що планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на тривалі періоди, сподіваючись як найкраще розподілити споживчеві видатки впродовж усього свого життя.[1]

 

        2. Гіпотеза життєвого циклу. Функція споживача.

          Франко Модільяні ( італійський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор МІТу) розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Ця модель ґрунтується на концепції міжчасового вибору споживача, тобто, гіпотеза життєвого циклу вбачає в заощадженнях результат переважно бажання приватної особи забезпечити собі можливість споживати у старості. З цього я можу зробити висновок, що ця теорія вказує на ряд несподіваних чинників, що впливають на норму заощаджень у країні. Наприклад, вікова структура населення, у принципі – важливий чинник, що визначає поведінку величини споживання і заощадження.[2]

 

Функція споживання має  вигляд:

C = a W R + сY L

де WR - реальне багатство, а – гранична схильність до споживання, YL – трудовий дохід, а с – гранична схильність до споживання з трудового доходу.

Трудовий  дохід – це дохід, який заробляє робоча сила, на відміну від доходу, що його заробляють інші фактори виробництва, як скажімо, рента за землю або прибуток, зароблений капіталом.[1]

 

 

3.Приклад споживання, заощадження і витрачання заощаджень.

 

Наприклад,я візьму приватну особу, яка сподівається прожити NL років, працювати і заробляти доход WL років і не працюватиме за віком (NL-WL) років. Перший рік життя особи приймається за перший рік її роботи. Далі я не враховуватиме жодну непевність ні до сподіваної тривалості життя, ні до тривалості трудового періоду. Ми також припускаємо, що на заощадження не сплачують жодні проценти, отож теперішні заощадження дають можливість долар за доларом споживати у майбутньому. За таких припущень я можу підійти до прийняття рішення щодо споживання і заощадження. По-перше, які споживчі можливості кожної окремої особи упродовж життя? По-друге, як  приватна особа захоче розподілити свої споживчі видатки за життєвий період?

Тепер можна розглянти споживчі можливості. Але я  не враховую дохід від власності (дохід на  активи) і зосереджуюсь на трудовому доході YL. Доход YL і споживання с вимірюються реальними величинами. Якщо особа працює WL років, та доход за все життя (трудовий) становить (YL * WL) тобто дохід за один робочий рік помножений на кількість років праці. Видатки на споживання певної особи протягом всього періоду життя не можуть перевищувати дохід за  все життя, коли людина не народилася багатою, що ми початково не припускали. Отже,ми вирішили першу частину проблеми споживача щодо визначення ліміту споживання за весь життєвий період.

Можна припустити, що : особа захоче розподілити споживання впродовж свого життя так, аби потоки споживчих видатків були рівномірними. Замість споживати багато в одному періоді і дуже мало в іншому, перевагу віддадуть розподілу, за якого споживають рівномірно за кожен період. Цілком очевидно: таке припущення означає, що споживання орієнтується не на поточний доход (який дорівнює нулю, коли людина не працює за віком), а на дохід за весь період життя. Споживані видатки за весь період життя дорівнюють доходу за цей відрізок часу. Це означає, що заплановані щорічні споживчі видатки, а вони однакові за всі періоди, помножені на кількість років життя, дорівнюють доходу за весь час життя:

С * NL = YL * WL

Поділимо обидві частини рівняння на NL і одержимо величину запланованих споживчих видатків за рік С, що пропорційні величині трудового доходу:

С = WL / NL * YL

Коефіцієнт пропорційності у рівнянні є WL / NL – частка, яку становить робочий період життя від усього життя. Рівняння, відповідно, показує: у кожному році робочого періоду споживається частка трудового доходу, яка дорівнює частці робочого періоду життя від усього життя.

Заощадження та їх витрачання.

 Заощадження дорівнюють доходу  мінус витрати на споживання:

 S = YL – C = YL * (NL – WL)  / NL

З рівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду  життя людини дорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої частки дорівнює числовому  значенню частки, яку становить період, коли людина не працює за віком, від  усього життя.

На рис.1 показано схему споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя  потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, що накопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL – C) * WC і C * (NL – WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.[3]

 

 

 

 

WR
max         YL			активи
C	Заощадження
			Витрачання заощадження
o			WL                   NL

 

Рисунок.1. Схема споживання, заощадження і витрачання заощаджень

 

З рисунку стає очевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому, що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірного рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід від розгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різниця суттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу відраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний дохід. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося до малюнка і подивимося на роль активів.

Теорія життєвого циклу  споживання – це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження. У  своєму найпростішому вигляді, як показано на рис.1 , вона передбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком. Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід до заощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовж усього життя. Дохід у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина може навчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їй виповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає що люди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.[4]

Відповідно до теорії постійного доходу, споживчі реагують в основному на постійний дохід. Цей підхід означає, що споживачі  не однаково реагують на всі потрясіння в доходах. Якщо зміни в доході постійні (наприклад, гарантована високооплачувана робота), то споживачі, очевидно, збільшать споживання відповідно до змін у доході. З іншого боку, якщо зміни у доході виключно тимчасові (тимчасові преміальні виплати або хороший урожай), то значна частина приросту доходу, можливо, заощаджуватиметься.

Багатство та інші впливи. Наступний важливий визначник величини споживання – це багатство. Порівняємо двох споживачів, що заробляють по 25000 доларів в рік. Один з них має 100000 доларів заощаджень в банку, тоді як інший зовсім немає заощаджень. Перший може споживати частину багатства, тоді як у другого такої можливості немає. Той факт, що більше багатство веде до вищого споживання, називається ефектом багатства або майна.

Багатство, звичайно не змінюється різко з року в рік. Тому ефект  багатства різко спричиняє різкі  зміни у споживанні. Проте час  од часу трапляються винятки, наприклад, коли після 1929 року стався крах фондової біржі і капіталісти, власники акцій, за одну ніч перетворилися на бідняків, позбулися свого багатства. Багато раніше заможних  людей були змушені урізати своє споживання. Так само, коли курси акцій на фондових біржах істотно зросли в середині 80-х років, додавши більш як трильйон доларів до заощаджень людей після 1982 року, споживання, можливо, стимулювалося, бо люди відчували приплив багатства.[5]

Інші фактори також  визначаються час від часу як важливі  визначники  заощадження або споживання. Ряд економістів вважає, що заощадження зменшується в умовах нульової норми доходу на заощадження. Професор Гарварда твердив, що розвинута система соціального захисту зменшує особисті заощадження. Оскільки, ми сподіваємося отримувати велику державну пенсію за віком, ми менше заощаджуємо на старість.[6]

Тут ми можемо поміркувати, наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний дохід, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року  в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний дохід.

В додатку А-Б (які знаходяться на останніх листах моєї роботи) подані данні основних макроекономічних показників за період 2002-2008 рр. За даними таблиць додатків для наочності побудуємо графіки динаміки заощаджень, витрат і доходів населення (рис.2-3).

Як видно з діаграми Рис.2., всі показники мали тенденцію до поступового збільшення. Заощадження населення протягом 2002-2003 рр. майже не зростали, а протягом 2003-2004 рр. – стрімко зросли, що вказує на стабілізацію в цей період економіки держави, правильну грошово-кредитну політику і довіру населення до комерційних банків. Протягом 2005-2006 рр. бачимо повільнення заощаджень населення, що було відзеркаллям політичної кризи в державі. В період 2006-2008 рр., до початку світової фінансової і кризи на Україні, економічний і політичний стан в країні стабілізувався і населення знов стало заощаджувати кошти, завдяки правильній монетарній політиці НБУ і стабілізації банківської системи України.[7]