Бюджетна система України

Бюджетні відносини.

В Японії діють два бюджетні рівні — державний та місцевий. Місцевий, у свою чергу, поділяється  на префектурний та муніципальний. Наприкінці 90-х років в Японії налічувалось 3255 муніципалітетів. Бюджетний рік  починається 1 квітня і закінчується 31 березня.

У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові  агенції, Аудиторська палата, а також  науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює такі стадії:

Схвалення кабінетом "Основних принципів формування бюджету". Ці принципи кабінет має оприлюднити  в липні. Вони мають передбачати  верхні межі витрат, у тому числі  щодо соціального забезпечення. Також  передбачаються рівні зростання  чи зниження у відсотках основних статей витрат.

Підготовка власних бюджетів міністерствами й урядовими агенціями. Здійснюється на основі затверджених принципів.

Підготовка бюджету Міністерством  фінансів і подання на узгодження кабінету. Триває до кінця грудня.

Парламентський розгляд  бюджету. Цей період досить нетривалий — з кінця грудня до кінця лютого.

Передання затвердженого  бюджету в кабінет для виконання  бюджету.

Передання інформації щодо виконання бюджетів міністерствами, урядовими агенціями в Міністерство фінансів. Це робиться в липні.

Надання кабінетом інформації щодо виконання бюджету правлінню  ревізії, яке не залежить від кабінету.

Подання кабінетом бюджету  із зауваженнями Правління ревізії  на затвердження парламенту. Цей підсумковий  етап здійснюється в грудні.

Бюджет як фінансовий документ охоплює такі розділи:

Загальні умови.

Доходи і видатки.

Довготривалі витрати.

Перенесені витрати.

Фінансування особливих  проектів.

Державний бюджет, або бюджет національного уряду, містить два  види бюджетів — загальний рахунок  і спеціальні рахунки. Загальний  рахунок передбачає виконання поточних зобов'язань,а спеціальні рахунки встановлюються законодавством і передбачені на виконання спеціальних проектів. Починаючи з 2000 фінансового року налічується 38 спеціальних рахунків.

Характерною особливістю  бюджету Японії є те, що невикористані  кошти переходять у наступний  бюджетний рік.

Розглянемо основні показники  бюджету Японії (попередні дані), подані в табл. 24.5.1.

Отже, податкові надходження  становлять у державному бюджеті  більше половини надходжень. Значну частину  надходжень забезпечує випуск державних  цінних паперів. Згідно з фінансовим законодавством Банк Японії як центральний  банк країни не має права фінансувати  кабінет.

Оподаткування та стягнення  національних податків і зборів, за винятком митних і вантажних, здійснює Національне податкове управління, яке є зовнішньою організацією Міністерства фінансів. Уся Японія щодо оподаткування  розділена на 11 районів, а райони — на округи. Тому Національне податкове  управління має у своєму підпорядкуванні 11 податкових районних управлінь, 518 окружних податкових служб і податкову  службу Окінави, яка була відкрита у  травні 1972 p., коли острови були повернуті  Японії.

У діяльності податкових органів  Японії чітко виділяються чотири основні напрями:

керівництво оподаткуванням;

перевірка рахунків платників  податків;

податкові консультації;

зв'язки з громадськістю.

Досить високі моральні вимоги пред'являються до працівників податкових служб. Вони повинні усвідомлювати  свою відповідальність перед державою, шанувати свою працю, бути чесними і  принциповими, вести себе коректно щодо платників податку. Для контролю за податковими деклараціями корпорацій податкові органи використовують "порядок якісної перевірки", згідно з якою корпорації розподіляються за їх рівнем порядності. Якщо декларації виявляються правильно заповненими, то корпорації звільняються від перевірок на тривалий час. Корпорації з капіталом понад 100 млн єн та іноземними інвестиціями перевіряються районними податковими управліннями, інші — окружними податковими службами.

У 1990 р. було здійснено 180,9 тис. повних перевірок (7,6 % усіх корпорацій), з яких 153,5 тис. закінчились уточненням заявлених доходів або виявленням нових. 55,8 тис. перевірок виявили  приховування доходів.

Фізичні особи в кінцевому  розрахунку податки сплачують наприкінці року шляхом внесення готівкових грошей або цінних паперів, які використовуються для виплати доходів в установлений термін у Банк Японії.

Гербовий збір, податок  на записи і дозволи можуть бути сплачені шляхом придбання марок. Якщо виникають проблеми з оплати готівкою, то дозволяється оплачувати частиною належного майна. У разі певних труднощів  щодо оплати податків (стихійні лиха, особливі випадки) платникові в установленому  порядку може бути надана відстрочка від двох місяців до одного року.

Податкові платежі дозволено  отримувати відділенням Банку Японії, поштовим відділенням та окружним податковим службам. Число відділень Банку  Японії та інших банків, які діють  за його дорученням, становить близько 23,3 тис., пошта також має понад 19,5 тис. відділень, отже, особливих проблем  щодо форми сплати податків не виникає.

Якщо платник податку  не вніс податок у визначений період часу, податковий орган надсилає йому повідомлення з проханням сплатити податок протягом 50 днів. Якщо ще протягом 10 днів після закінчення строку повідомлення кошти не надходять, податковий орган  розпочинає процедуру стягнення  податку. Починається ця процедура  з виявлення активів платника податку і накладання на них арешту. Якщо після накладання арешту платник  не сплатив податок у повному  обсязі, податковий орган приступає  до розпродажу цих активів.

Щодо фізичних осіб діють  певні винятки. Так, якщо розпродаж  майна фізичної особи залишає  його сім'ю без засобів до існування  або повністю розоряє його підприємство, то йому може бути надана відстрочка. Якщо термін відстрочки перевищує три  роки, то зобов'язання платника податку  підлягають списанню.

Податки. Усього в Японії існує 25 державних і 30 місцевих податків. Усі види податків зафіксовані у  відповідних законах. Місцеві податки  також регулюються законом, мають  верхню межу: місцеві органи влади  мають право лише їх регулювання.

Розглянемо основні види податків.

Податок на прибуток юридичних  осіб. Має найбільшу питому вагу. Сплачується в розмірі 33,48 %, що надходить  у державний бюджет, 1,67 % — у  бюджет префектури і 4,12 % — муніципалітету. Окремі види підприємців — медичні  заклади, кооперативи, громадські організації — сплачують податок у розмірі 27 %. Прибуток до 8 млн єн обкладається за ставкою 28 %.

Податок на доходи фізичних осіб. Податок стягується окремо в  державний бюджет, префектури і муніципалітети. У державний бюджет податок сплачується  за такими ставками — 10, 20, 30, 40,50 %. Крім цього, у бюджет префектури стягується податок за ставками 5,10,15 %. Крім зазначених двох рівнів, цей вид податку стягується і на користь бюджету муніципалітету.

В Японії також є обов'язковий  податок з фізичних осіб у розмірі 3,2 тис. єн за рік, який сплачується незалежно  від величини доходу. Але такий  рівень податків суттєво не відбивається на рівні життя японців. Це пояснюється  тим, що рівень середньої річної заробітної плати становив наприкінці 90-х років XX ст. близько 7,5 млн єн. Крім цього, досить великий неоподатковуваний мінімум, який ураховує сімейний стан платника податку, від сплати податку звільняються кошти, витрачені на лікування. З урахуванням цих чинників у середньостатистичного японця близько 30 % доходу звільняються від оподаткування^*22.

*22: {Цит. за: ЧерникД. ГПочинок А. Я., Морозов В. П. Цитована праця. — С. 137.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Японія — конституційна монархія. Відповідно до діючої з 1947 р. конституції  імператор є «символом держави  і єдності народу», його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада.

Вищий орган державної влади  і єдиний законодавчий орган —  Парламент, що складається з двох палат: Палати представників (512 депутатів) і Палати радників (252 депутати). Термін повноважень депутатів Палати представників  — 4 роки, Палати радників — 6 років (з  переобранням половини складу кожні  три роки). Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з  прем'єр-міністром.

Крім традиційного фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина  якого формується за рахунок податків, у Японії існує і паралельна, теж  державна, система фінансування економічних  проектів, але із залученням позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Ця система називається Програмою  фінансових інвестицій та позик і  використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Таким чином, фактично уряд Японії має реальний важіль проведення структурної та промислової політики.

Подібне розмежування в державному фінансуванні має в Японії давню  історію. Воно виникло ще в період Мейдзі (1868-1912 рр.) і бере свій початок з рішення уряду в 1878 р. використовувати поштові заощадження громадян з метою промислового розвитку. Видатки по Програмі фінансових інвестицій та позик в останні роки складає 40-45 % загальних бюджетних видатків та 50-55 % всіх невідсоткових видатків.

Крім джерел надходження коштів, Програма державних позик та інвестицій відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування і тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості і платності. Капіталовкладення  і позики, отримані компаніями в  рамках цієї програми, підлягають повному  поверненню з нарахуванням відсотків, які сьогодні встановлюються в основному  на рівні приватних кредитних  установ.

Програма розробляється урядом одночасно з підготовкою проекту  «звичайного» поточного бюджету, але  окремо від нього. Японський інвестиційний  бюджет, тобто Програма фінансових інвестицій та позик також проходить  щорічне затвердження в парламенті.

Донедавна ресурсна база цієї «Програми» формувалася за рахунок  обов'язкового депонування засобів  державних пенсійних і страхових  інститутів у спеціальному Бюро довірчого  керування фондами при Міністерстві фінансів. З 2000 р. вона початку формуватися, головним чином, шляхом розміщення облігацій. У 2001-2002 фін. р. по Програмі фінансових інвестицій і позик державні облігації  на суму 10,5 трлн ієн біли розміщені  на ринку, облігації ще на 33,4 трлн ієн  були прямо закуплені тими інститутами, що раніш депонували свої засоби в  Міністерстві фінансів. Нарешті, на суму 1,1 трлн ієн були випущені облігації (без держ-гарантій) тих інститутів, що безпосередньо фінансують інвестиційні проекти. Вважається, що ці перетворення сприяють підвищенню ефективності «Програми», оскільки нові інструменти, прив'язані до «об'єктивних» ринкових оцінок, замінять «суб'єктивні» рішення урядових чиновників. Зрозуміло, що з чисто статистичної точки зору намічена реформа веде до прискорення росту державного боргу.

p-for.com © Все права защищены! Использование материалов сайта разрешается т