Державні фінанси

- Державне майнове й особове  страхування є одним з методів  створення страхових фондів для  збереження майна громадян і  господарських структур. Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів. Останнім часом все більша роль щодо створення страхових фондів належить недержавним страховим компаніям, хоча вони й працюють за системою обов'язкового страхування (як-то страхування цивільної відповідальності).

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні та місцеві.

- Загальнодержавні фінанси призначені  для забезпечення тих потреб  суспільства, які мають загальнонаціональний  характер і відображають інтереси  держави в цілому. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади та управління, а з іншого - виступають у їх руках інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. За їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

- Місцеві фінанси виступають  фінансовою базою місцевих органів  влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів - забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

 Основна проблема структурної  побудови системи державних фінансів - установлення оптимального співвідношення  між її рівнями.

3 одного боку, рівень державної  централізації має бути таким, щоб надійно забезпечити загальнонаціональні  інтереси. Нестача коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що, може мати негативні наслідки для країни в цілому.

З другого боку, рівень загальнодержавної централізації не має підривати фінансову базу регіонів. Місцеві органи влади й управління потребують достатньої кількості фінансових стимулів для ефективної діяльності. Якщо цього немає, місцева влада перетворюється в звичайних виконавців, які лише отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Слід зазначити, що розв'язання даного протиріччя покладено на Бюджетний кодекс, прийнятий Верховною радою України 10. 06. 2001 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Економічна суть та значення  державних доходів.

Методи мобілізації державних доходів

 

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит.

Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані (рис.2.1). Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Основне призначення системи державних доходів — створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для виконання нею своїх завдань та функцій. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує.

Суб'єктами відносин у формуванні державних доходів є держава та підприємства, установи, організації, населення.

Державні доходи — це грошові відносини, які складаються між державою та юридичними і фізичними особами в процесі вилучення частини вартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фінансових ресурсів.

Вартісним втіленням цих відносин, що виникають та функціонують цілком об'єктивно, є фонди грошових коштів, якими розпоряджається держава. Державні доходи становлять фінансову базу її функціонування. Таким чином політична, економічна та соціальна діяльність держави вже передбачає державні доходи як об'єктивну необхідність і закономірну реальність.

 

 

           Рисунок 2.1 - Система державних доходів

 

Головним джерелом формування держдоходів є Національний доход, але іноді, особливо в надзвичайних обставинах, і національне багатство (золотий запас, державне майно тощо)

Всі джерела держдоходів можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх відносять сукупний, суспільний продукт, національний дохід та національне багатство, що створюється в середині країни.

До зовнішніх - національний дохід, як виключення, і національне багатство іншої країни, якщо вони позичаються в формі державних позик, або надходять у вигляді репораційних платежів.

Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Централізовані доходи залишаються в розпорядженні держави та надходять на формування централізованих грошових фондів (державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові фонди).

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.

Мобілізація – це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Основними методами мобілізації державних доходів є податки, позики та емісії (рис.2.2).

 

                              

                          Рисунок 2.2 - Методи мобілізації державних доходів

 

Серед цих методів найважливішим є податковий, оскільки податки забезпечують основну частину державних доходів.

Податки — це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, и вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави та найважливішою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Податки — це головний дохід державної скарбниці.

Державний кредит (позики) — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії, та поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Кредитний метод суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. По датковий метод держава використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.

Емісійний дохід — це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реальних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою примусової позики, що призводить до зниження їхньої купівельної сили. У результаті відбувається інфляція — переповнення каналів грошового обігу надмірною масою знецінених грошей, зростання цін. Все це знижує роль такого фінансового ресурсу, як дохід державної скарбниці. Таким чином, емісійний дохід — одна з фінансових форм перерозподілу вартості національного доходу.

Співвідношення між цими методами відрізняється в різні історичні періоди та визначаються багатьма факторами (фінансовою політикою, господарською кон’юнктурою, ступенем загострення соціальних протиріч).

Між податками та держпозиками існує також взаємозв’язок, який визначається тим, що фінансовою базою погашення позик виступають податки. Зростаючі видатки держави, які пов’язані з погашенням позики та виплатою % за ними, обумовлюється збільшенням податків. І навпаки, зниження податків, як правило, викликає потребу в нових позиках.

Емісія є останнім засобом, до якого звертається держава, коли перші два методи не дають достатніх надходжень, оскільки вона провокує інфляцію.

Охарактеризовані методи мобілізації держава застосовує при формуванні бюджетів різних рівнів.

Централізовані урядові фонди створюються через податки та податкові платежі, емісія тут не застосовується. Широко використовуються різноманітні внески, добровільні надходження  тощо. Останнім часом, у зв’язку з приватизацією дещо збільшилися надходження від продажу держмайна, а також здачі його в оренду.

Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони відображують економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади й управління.

В Україні склалася відповідна система формування доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

1. Відносно бюджетного устрою:

1.1. Доходи, які надходять безпосередньо до Державного бюджету України.

1.2. Доходи, які надходять до місцевих  бюджетів.

1.3. Змішані доходи, частина яких  надходить до Державного бюджету, а інша – у місцеві бюджети.

2. Відносно до джерел сплати:

2.1. Доходи, джерелом сплати яких  є ціна товарів (робіт, послуг)

2.2. Доходи, джерелом сплати яких  є прибуток чи дохід

3. Залежно від методів акумулювання  грошових ресурсів:

3.1. Податки та інші обов’язкові  платежі.

3.2. Емісія (грошей, державних цінних  паперів, кредитна)

3.3. Державний кредит

3.4. Надходження від приватизації  державного майна

3.5. Надходження від зовнішньоекономічної  діяльності

3.6. Добровільні надходження.

4. Згідно Бюджетного кодексу  доходи бюджету складаються з:

4.1. Податкових надходжень

4.2. Неподаткових надходжень

4.3. Доходів від операцій з капіталом

4.4. Трансфертів.

Фінансові методи формування державних доходів взаємопов'язані та взаємозумовлені. Аналіз показує, що є тісний зв'язок між зростанням державних видатків, бюджетного дефіциту, державного боргу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання державного боргу веде до збільшення податків. Водночас однією з причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків бюджету, тобто чим швидше зростають державні видатки, тим вищі суми заборгованості держави.

Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування державних доходів не виключають протилежності їх. Податки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вартості для державних потреб. Державний кредит залучає частину створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний дохід зумовлює вилучення вартості опосередковано, приховано, шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінансового методу може змінюватися під впливом економічних, соціальних або політичних обставин та умов. Під час воєн різко зростає роль державного кредиту й емісійного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі державних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час виходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зменшується значення державного кредиту та емісійного доходу.