Державне регулювання фінансового ринку України

ВСТУП

Сьогодні функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при якому скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Державне регулювання фінансового ринку України: сутність, сфери та важелі регулювання.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку  у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно  важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги  Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання  фінансового ринку та його складових - це об'єднання в єдину систему  певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників  і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля  підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання - це здійснення державою комплексних заходів щодо:

- створення умов для  ефективної мобілізації та розміщення  на ринку вільних фінансових  ресурсів;

- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

- контролю за прозорістю  та відкритістю ринку;

- дотримання учасниками  ринку вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації  та сприяння розвитку добросовісної  конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

• допуск цінних паперів до публічних торгів;
• розкриття інформації емітентами;
• функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно інформаційних систем);
• регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;
• реклама на ринку цінних паперів;
• заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фінансового ринку  є обов'язком уряду і альтернативи в сучасних умовах державному регулюванню  не існує.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання  держави у регулювання фінансового  ринку є:

1) податкова політика, яка  впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових  ресурсах і знаходить своє  нормативне оформлення через  податкове право;

2) регулювання грошової  маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

3) зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням  операцій з іноземними валютами  та експортно-імпортних операцій;

4) гарантії держави щодо  позик приватного сектора;

5) вихід держави на  ринок позикових капіталів, що  створює пряму конкуренцію між  державою та підприємствами-емітентами.

Формами державного регулювання  фінансового ринку є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;
• регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;
• реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;
• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
• контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку  є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності "букви закону - дозволено лише те, що дозволяється законом".

Державно-правове регулювання - це регулювання відносин на всіх сегментах  фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку. Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

• чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;
• з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;
• надання клієнтам повної і правдивої інформації;
• уникнення конфлікту інтересів;
• надійний захист активів клієнтів;
• наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;
• наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;
• надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень  в економіці, фінансові ринки  перебувають на різних стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами державного регулювання фінансового ринку (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку; непряме втручання держави у фінансовий ринок.

Законодавчою базою регулювання  фінансового ринку в Україні є:

1. Конституція України  - вища юридична сила; визначає  права законодавчої, виконавчої  і судової влади у сфері  функціонування фінансового ринку.

2. Укази президента щодо  регулювання фінансового ринку.

3. Нормативно-правові акти  Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

4. Конституційний Суд  України - вирішує всі питання  про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

5. Договори та угоди,  що укладаються між учасниками  ринку у зв'язку з наданням  фінансових послуг, пов'язаних з  емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

6. Господарський суд - орган правосуддя у господарських  відносинах, у т.ч. фінансових.

7. Закони України, що  регулюють фінансовий ринок, прийняті  Верховною Радою України:

-"Про господарські товариства" (1991) - визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов'язки учасників і засновників.

- "Про приватизаційні  папери" (1992) - визначає поняття  і види приватизаційних паперів,  порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення.

- "Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні" (1996) - визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

- "Про Національну депозитарну  систему та особливості електронного  обігу цінних паперів в Україні" (1997) - визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

- "Про лізинг" (1997) - визначає  сутність лізингу, його видів та послуг.

- "Про банки і банківську  діяльність" (2000) - визначає види  банківської діяльності, встановлює  порядок випуску, продажу, зберігання  та управління банком цінними  паперами.

- "Про інститути спільного  інвестування (пайові та корпоративні  інвестиційні фонди)" (2001) - визначає  види інвестиційних компаній, порядок  їх реорганізації, створення та  види діяльності.

- "Про фінансові послуги  та державне регулювання ринків  фінансових послуг" (2001) - визначає  мету, шляхи та органи регулювання  ринку фінансових послуг.

- "Про обіг векселів  в Україні" (2001) - визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

- "Про запобігання та  протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним  шляхом" (2002) - характеризує систему  фінансового моніторингу.

- "Про цінні папери  та фондовий ринок" (2006) - регулює  відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування, а також:

- Декрет КМУ "Про  довірчі товариства" (1993) - визначає  поняття довірчого товариства  як інституціонального інвестора,  особливості їх створення і  діяльності.

- Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України" (1995) - визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України як сегмента фінансового ринку.

- Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж" (2006) - визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні та інші законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність усіх сегментів фінансового ринку як цілісної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Внутрішнє регулювання фінансового ринку

Регулювання фінансового  ринку - це впорядкування діяльності всіх його учасників (емітентів, інвесторів, професійних учасників ринку) та операцій між ними з боку уповноважених  на це органів.

Внутрішнє регулювання - це підлеглість учасників ринку нормативним документам: статуту, правилам здійснення діяльності, стандартам діяльності тощо. Внутрішнє регулювання фінансового ринку, як було визначено в першому питанні теми, здійснюється саморегулівними організаціями (СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності.

Саморегулівна організація (СРО) - недержавний інститут-регулятор  фінансового ринку, що створюється  як добровільне неприбуткове об'єднання  професійних учасників ринку, яке  має на меті захист інтересів своїх  членів.

Статус СРО на фінансовому  ринку в Україні можуть одержати громадські організації, що складаються  із фізичних або юридичних осіб, які мають статус професійних  учасників фінансового ринку, в  першу чергу ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Професійні учасники ринку об'єднуються в  СРО за видами професійної діяльності.

Основні завдання СРО:

- розробка та впровадження  правил, стандартів і вимог щодо  здійснення операцій на фінансовому  ринку, які є обов'язковими  для всіх її членів;