Економічна сутність фінансової звітності

     1. Економічна сутність фінансової звітності                                                                                                                                                                                                                  1.1 Призначення, склад і вимоги до складання фінансової звітності

Фінансова звітність – це узагальнена  інформація, яка ґрунтується на даних  бухгалтерського обліку про фінансовий стан, результати діяльності та рух  коштів підприємства і потрібна зацікавленим особам (користувачам) для прийняття рішень.

Терміном “підприємство” позначено широке коло осіб, адже згідно з Законом про бухгалтерський облік обов’язок складати фінансову  звітність поширюється на всіх юридичних  осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва суб’єктів господарської діяльності.

У деяких випадках бухгалтерську  звітність складають і неюридичні особи. Зокрема, відповідно до п.5 ст.8 Закону про бухгалтерський облік філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, якщо їх виділено на окремий баланс, зобов’язані вести бухгалтерський облік. Результати такого обліку включають до фінансової звітності підприємства – юридичної особи. Показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства, не виділених на окремий баланс, також включають до фінансової звітності юридичної особи, як це передбачено п.11 П(С)БО 1. [1]

До користувачів фінансової звітності відносяться як юридичні, так і фізичні особи, яким для прийняття рішення потрібна інформація про діяльність підприємства. Усіх користувачів можна умовно розділити на зовнішніх і внутрішніх.

До зовнішніх користувачів належать:

• інвестори;
• акціонери;
• кредитори та постачальники;
• покупці та клієнти;
• податкові органи;
• органи державної статистики;
• інші державні установи.

До внутрішніх користувачів належать:

• керівництво підприємства;
• управлінський персонал;
• працівники підприємства;
• профспілкові органи.

У п.1. ст.14 Закону про бухгалтерський облік вказані користувачі, яким підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність. До таких користувачів відносяться:

• органи, до сфери управління яких належать підприємства;
• трудові колективи (на їх вимогу);
• власники (засновники) підприємства.

Зазначеною нормою Закону передбачено також, що “органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства”. У Порядку № 419 конкретно названо й деяких інших користувачів фінансової звітності. Зокрема, у встановлених законодавством випадках підприємства зобов’язані звітувати перед:

• органами державної статистики;
• органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету);
• фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фінансовими управліннями обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій (щодо використання асигнувань, отриманих із місцевих бюджетів). [2]

Комерційні банки подають  фінансову звітність також Національному банку України.

Потреби користувачів визначають обсяг інформації, а, відповідно, і  склад фінансової звітності, а також  її види та форми. Цілком зрозуміло, що користувачам фінансової звітності  великого заводу потрібна більш докладна інформація, ніж користувачам фінансової звітності невеликої майстерні, а потреби користувачів звітності банків суттєво відрізняються від потреб користувачів звітності бюджетних установ. Чинні нормативні документи бухгалтерського обліку (у тому числі Закон про бухгалтерський облік) враховують це і передбачають різну за складом, видами та формами фінансову звітність для різних категорій суб’єктів господарювання.

Форми фінансової звітності  перелічено у п.2 ст.11 Закону про бухгалтерський облік. Усього їх п’ять:

• баланс;
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• примітки до звітів.

Форми фінансової звітності  та порядок їх складання згідно з  статтею 11 Закону про бухгалтерський облік встановлено:

• Державним казначейством України (для бюджетних установ);
• Національним банком України (для банків);
• Міністерством фінансів України (для всіх інших підприємств і організацій).

Але не всі суб’єкти господарювання зобов’язані складати і подавати користувачам повний комплект (тобто  всі п’ять форм) фінансової звітності.

За складом розрізняють  фінансову звітність:

• суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності;
• інших суб’єктів господарської діяльності. [2]

Відповідно до п.3 ст.2 Закону про бухгалтерський облік “суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності”. А п.3 ст.11 зазначеного Закону передбачено, що “для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати”.

Керуючись цією нормою Закону про бухгалтерський облік, Міністерство фінансів України розробило не запланований спочатку (тобто не включений до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів) стандарт П(С)БО 25. Цим стандартом передбачено, що фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва включає тільки дві форми:

• баланс;
• звіт про фінансові результати.

Обидві ці форми об’єднані  загальною назвою (“Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”) і мають скорочену (порівняно з аналогічними формами для інших підприємств) кількість показників.

Згідно зі ст.12 Закону про бухгалтерський облік суб’єкти господарювання, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов’язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність, тобто звітність, що відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Крім консолідованої фінансової звітності, існує ще зведена  звітність, яку складають і подають:

• міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, а також господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній власності;
• органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, - щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління, а також щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній власності;
• об’єднання підприємств – щодо всіх підприємств, що входять до їх складу.

Перелік видів діяльності, за якими складають зведену фінансову  звітність, затверджено Наказом № 37.

Відповідно до статті 13 Закону про  бухгалтерський облік і пункту 12 П(С)БО 1 звітним періодом для складання  фінансової звітності є календарний рік. Проміжну звітність складають щоквартально або щомісяця наростаючим підсумком з початку звітного року, і вона для всіх підприємств включає тільки дві форми – баланс і звіт про фінансові результати.

У окремих випадках звітний  період може бути меншим або більшим  за рік. Зокрема:

• перший звітний період щойно створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не повинен перевищити 15 місяців. Зазначені норми дозволяють дійти висновку про те, що підприємства, створені (зареєстровані) у період з 1 жовтня до 31 грудня, фінансову звітність за цей період не складають. Першим звітним періодом для них буде період із дати реєстрації до кінця наступного року;
• звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Це передбачено п.3 ст.13 Закону про бухгалтерський облік і п.13 П(С)БО 1.

Згідно з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому звіті (залежно від його форми) має бути вказано:

• або дату, станом на яку наведено його показники (баланс);
• або період, який охоплює цей звіт (звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від основного (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць) звітного періоду, то причини та наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності.

Відповідно до вимоги ст.14 Закону про бухгалтерський облік постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок № 419, яким визначено порядок і встановлено такі терміни подання фінансової звітності:

• квартальна (крім зведеної та консолідованої) – не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним;
• річна – не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним.

Якщо дата подання  звітності збігається з неробочим (вихідним або святковим днем), термін подання переносять на перший після вихідного робочий день.

Для подання і сприйняття інформації найзручнішою є таблична форма. Саме тому всі звітні форми (у тому числі й примітки до фінансової звітності) подано у вигляді таблиць.

Основний елемент форм фінансової звітності – стаття. Кожна стаття відповідає конкретному  виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань, капіталу, витрат, доходів тощо). Як правило, стаття – це один рядок, що має свій код (умовну позначку), який складається з трьох цифр. У балансі деякі статті складаються з трьох цифр. Наприклад, стаття “Нематеріальні активи” має три рядки (їх коди 010, 011, 012). За економічним змістом статті об’єднано в розділи та частини. [13, c.164]

В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від  міжнародної практики, де статті звітів визначають самі підприємства, керуючись  при цьому принципами складання фінансової звітності) найменування статей (показників), а також коди рядків стандартизовано (встановлено відповідними стандартами) і в усіх формах відображено в графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками підприємства, яке звітує. Причому в різних формах звітності для заповнення призначено різну кількість граф. У балансі (форма № 1) їх дві:

• в одній (графа 3) відображають показники на початок звітного періоду;
• у другій (графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто на дату складання балансу.

У звіті про фінансові  результати (форма № 2) і у звіті  про рух грошових коштів (форма  № 3) наводять показники як за звітний, так і за попередній періоди. Отже, забезпечують порівнянність показників – одну з якісних характеристик фінансової звітності, передбачених п.14 П(С)БО 1. Але у звіті про фінансові результати для заповнення призначено дві графи, а в звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті (як за звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження та витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає одному з видів капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в примітках до річної фінансової звітності (форма № 5), що складається з кількох автономних розділів, у різних розділах різна кількість граф. [3]

Як правило, графи “на  початок звітного періоду” і “за  попередній період” заповнюють шляхом простого перенесення до них показників із звітних форм за відповідний період. Але у деяких випадках ці показники слід відкоригувати. Зокрема, “шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року” відображають:

• виправлення помилок, допущених під час складання фінансових звітів у попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);
• вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів (п.12 П(С)БО 6).

Загальну суму коригувань відображають також у рядку 050 (із розшифровкою за видами коригувань у рядках 020, 030 і 040) звіту про власний капітал у графі 8 “Нерозподілений прибуток”.

Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено:

• наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;
• можливість достовірної оцінки статті.