Фінансові ресурси

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств.

Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності (схема 13).

За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені — отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу — прибутку.

За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси — вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл — оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів.

За правом власності фінансові  ресурси поділяють на власні кошти  підприємницької структури (залежно  від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені— отримані кредити.

Фінансові ресурси формуються за рахунок  власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов'язані з діяльністю підприємства. Результатом здійснення витрат є товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації (продаж) за рахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств.

Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності (схема 13).

За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені — отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу — прибутку.

За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси — вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл — оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів.

За правом власності фінансові  ресурси поділяють на власні кошти  підприємницької структури (залежно  від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені— отримані кредити.

Фінанси під-ств – це грошові  відносини за допомогою яких зді\йснюється  виробнича господарська діяльність зі створення, залучення, розподілу  і використання грошових фондів під-ства.

Оюєкетом фін.підс-тв. Є грошові  відносини пов’язані з рухом  коштів, а суб’єктом – підс-тва  та організації, банківські, кредитнів  установи. Та інші установи. Фінансова  діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини і поділяється на такі групи:

• відносини під-ства з державою;
• відносини під-ства з фінансовими посередниками;
• відносини розподілу доходів під-ства і використання чистого прибутку.

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств.

Фінансова діяльність підприємств  може бути організована трьома методами:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

• кошторисне фінансування.

Комерційний розрахунок - є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності, який базується на постійному порівнянні результатів діяльності та витрат.Його принципи:

Самоокупність - покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов'язково має окупитись.

Прибутковість -  є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток.

Самофінансування - передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності.

Фінансова відповідальність - є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дієвість. Суть цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

Неприбуткова діяльність – метод організації фінансової діяльності, який не передбачає принципу прибутковості, здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Принципи:

— господарська і юридична обособленість;

— самоокупність;

— фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування - метод організації фінансової діяльності, який полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування; застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Принципи:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від  фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

фінансові ресурси Þ витрати Þ доходи Þ фінансові результати Þ

 збільшення (зменшення) фінансових  ресурсів.

Визначення доходів і витрат має два аспекти — фінансовий і податковий. З точки зору фінансової діяльності до них належать усі реально отримані доходи і проведені витрати. З позиції оподаткування прибутку проводиться певне регламентування у встановленні валових доходів і валових витрат з метою визначення об'єкта оподаткування. Мета такого регламентування полягає насамперед у розмежуванні проведених затрат між валовими витратами (собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані доходи будуть потрачені. Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то прибуток, як облікова величина, взагалі зникає.

Доходи  виступають об'єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:

— від виробничої діяльності;

— від реалізації майна;

— від фінансової діяльності;

— від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему. Основою формування доходів у  суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.

Формування доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між  різними суб'єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який встановлюється на ринку. Тому при виникненні так званого «перекосу» цін необхідний механізм регулювання доходів (наприклад, податок на надприбуток чи бюджетні субсидії).

Витрати – цеи зменшення ек.вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення забовязань, які приводять  до зменшення капіталу.

Витрати підприємства розглядаються  за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання. За напрямами фінансування виділяють витрати на:

— виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

— відтворення основних засобів;

— операційні заходи;

— соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

— забезпечені власними фінансовими  ресурсами;

— покриті залученими позиковими коштами;

— здійснені за рахунок наданих  коштів.

За характером списання витрати  розмежовуються на такі, що відносяться  на валові витрати (собівартість), чи прибуток. В основу розмежування покладено підхід, згідно з яким до валових витрат належать ті витрати підприємства, без яких процес виробництва і реалізації просто неможливий або дуже ускладнений. За рахунок прибутку здійснюються витрати, які сприяють діяльності й розвитку підприємства.

Фінансово-кредитний  механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Державне регулювання не заміняє  ринкове саморегулювання, а лише доповнює його.

Державне регулювання економіки  може здійснюватися двома способами.

Перший — створення системи  планового керівництва, в основі якої лежать адміністративно-командні методи. Завдання збалансування економічного і соціального розвитку вирішуються  на основі єдиного директивного централізованого планування. Щоправда, повне збалансування економіки так ніколи й не досягалось. Це по-перше. По-друге, те збалансування розвитку економіки, Що забезпечувалось плановими методами, досягалось на дуже низькому, порівняно з розвиненими країнами, рівні забезпечення економічних і соціальних потреб. Тобто планова економіка здатна певною мірою забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак на низькому життєвому рівні.

Другий спосіб державного регулювання  економіки полягає у застосуванні економічних методів управління. Вони, у свою чергу, поділяються на два напрями. Перший — політика ціноутворення і регламентування цін. Суть регулювання на ринку полягає у збалансуванні попиту і пропозиції, що забезпечується через механізм ціноутворення. Другий напрям — застосування фінансових інструментів. У сучасних умовах це основна форма державного регулювання ринку.

Дія фінансово-кредитного механізму  на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну і якісну визначеність. Кількісна визначеність проявляється в сумі фінансових ресурсів, що виділяються на ті чи інші цілі. Це первинна основа функціонування фінансово-кредитного механізму. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв'язання жодного завдання суспільного розвитку. Але саме по собі виділення ресурсів ще не гарантує розв'язання тієї чи іншої конкретної задачі. Надзвичайно важливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах вони виділяються і використовуються. Ця сторона характеризує якісну визначеність дії фінансово-кредитного механізму.

Підсистеми фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно  взаємозв'язані. Встановлена в той  чи іншій період система фінансового  забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Структурна побудова фінансово-кредитного механізму представлена на схемі 7.

Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Окреме місце в системі фінансового забезпечення займає залучення фінансових ресурсів за допомогою випуску акцій. З одного боку, це особливий вид кредитування підприємств і організацій, здійснюваного акціонерами. З іншого боку, акціонери є співвласниками цих підприємств і організацій, тобто це різновид самофінансування.

Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно. Розвиток системи фінансового забезпечення відбувається не витискуванням однієї форми другою, а на основі встановлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Фінансове регулювання як підсистема фінансово-кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний.

Фінансові результати— це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище характеризує збиток. Прибуток виступає метою підприємницької діяльності й водночас джерелом витрат на розвиток виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку, як кінцевому результаті, концентруються фінансові інтереси всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання. Прибуток характеризує примноження фінансових ресурсів, збиток — їх втрати. Якщо збитки мають постійний характер, то, врешті-решт, будуть втрачені всі фінансові ресурси.

Фінансові результати інтегровано  характеризують кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибутку засновується на впливі на нього через  фактори, що визначають фінансові результати. Оскільки прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх. Безглуздо випускати продукцію, яка потім не знайде збуту. Зміна ситуації на ринку (поява нових товаровиробників, нових ідентичних товарів, переорієнтування попиту на інші товари) може істотно вплинути на врівноваженість попиту і пропозиції, що відобразиться в обсягу продажів і цінах, а в підсумку — на фінансових результатах.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.

Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі. Розглянемо її на прикладі основної галузі — промисловості.