Контрольна робота з «Банківська справа»

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота з дисципліни

«Банківська справа»

 

 

                   

 

 

Виконала:

Студентка 4 курсу, 4 групи (інт.)

Кирильчук О. М. 

Спеціальності «Облік і аудит»

Шифр залікової книжки: 143340                                              

К.е.н.: Павлов К.В.

 

 

 

Рівне – 2015

Зміст

 

Вступ...................................................................................................................	3
Розділ 1. Теоретична частина контрольної роботи 1. Місце банків на фондовому ринку...............................................................	5
2. Сутність і структура витрат банку................................................................	8
Розділ 2. Практична частина контрольної роботи Задача №1...........................................................................................................	10
Задача №2...........................................................................................................	12
Список використаної літератури..................................................................	13

 

Вступ

Докорінні зміни, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, складні процеси демократичної трансформації держави, її перехід до ринкових відносин вимагають глибокого політичного, соціально-економічного та наукового усвідомлення об'єктивності цих процесів, реформування системи всіх сфер соціально-економічного життя, побудови правової держави.

Важливою складовою здійснюваних економічних перетворень є розвиток банківської системи ринкового типу, формування її правових засад як обов'язкової умови ефективної ринкової економіки.

Банківська система, яка є основою фінансово-кредитних відносин, відіграє важливу роль у реформуванні економічної структури держави. Виступаючи важливим елементом відтворення структури економіки, банківські інститути організовують рух та перерозподіл ресурсів суспільства в  їх грошовому виразі. Саме банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних коштів і перетворення їх у реальний капітал за допомогою здійснення різноманітних кредитних, інвестиційних та інших операцій, забезпечуючи таким чином потребу економіки в додаткових ресурсах.

Формування та успішне функціонування банківської системи України, входження вітчизняних фінансово-кредитних інститутів у міжнародний бізнес значною мірою залежить від кваліфікації та знань банківських працівників.

Саме тому контрольна робота з дисципліни «Банківська справа»  є досить актуальною.

Метою контрольної роботи є  навчання студентів-заочників самостійному узагальненню інформаційних джерел, статистичних і практичних матеріалів.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти банківської справи.

Завданням контрольної роботи є складання балансу банку. Визначення величини  власних, залучених і запозичених коштів. Аналізування кредитоспроможність банку. Визначення суму виплаченої пред’явнику векселя та суму доходу банку.

Структура роботи: контрольна робота викладена на  сторінках друкованого тексту і включає в себе план, вступ, перший (теоретичний) розділ, другий розділ (практична частина), висновки та список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретична частина контрольної роботи

1. Місце банків на фондовому ринку.

Здійснення ефективних заходів щодо стабілізації економіки України в умовах переходу до ринкових відносин потребує принципово нових підходів до вирішення проблеми нестачі фінансових ресурсів для фінансування національної економіки. Основним механізмом реалізації цих заходів є організація та функціонування системи фінансового ринку України, що забезпечує отримання залучених фінансових ресурсів. Процес організації, функціонування та розвитку системи фінансового ринку в Україні тісно пов'язаний із діяльністю комерційних банків, які є головними інституційними учасниками фінансового ринку. Це зумовлює необхідність удосконалення методики функціонування банків на фінансовому ринку та приведення їх діяльності у відповідність до вимог розвинутої системи фінансового ринку, зокрема та ринкової інфраструктури в цілому.

В останнє десятиріччя, в умовах зміни організаційно-правової форми діяльності суб'єктів економічних відносин, важливого практичного значення, виробничої спрямованості і одночасно проблемності набуло питання ролі комерційних банків в організації та функціонуванні фінансового ринку України. Відсутність єдиної методичної основи організації фінансового ринку України, функціонування на ньому комерційних банків, є одним з факторів, що обумовили недостатній розвиток фінансового ринку України та діяльності комерційних банків на вказаному ринку.

Значний внесок у розробку питань функціонування фінансового ринку та діяльності комерційних банків на ньому зробили сучасні західні економісти Г. Марковіц, Р. Мертен, Ф. Мишкін, Е. Петерс, П. Роуз, Ф. Фабоцци, Ю. Фома, І. Фішер, У. Шарп. Дослідженню теорії та практики організації фінансового ринку України, функціонуванню комерційних банків у його межах в умовах наближення до міжнародних стандартів, сприяють праці вітчизняних вчених-економістів А.С. Гальчинського, В.П. Гетьмана, О.В. Дзюблюка, Д.Г. Лук'яненка, Ю.М. Лисенкова, О.М. Мозгового, А.М. Мороза, В.В. Оскольського, А.А. Пересади, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука, В.М. Суторміної, В.А. Ющенка та інших.

Однак, функціонування комерційних банків на фінансовому ринку України потребує подальших наукових досліджень та розробок. Зокрема, назріла необхідність вдосконалення діючих та запровадження нових методів та форм здійснення банківської діяльності з метою сприяння розвитку фінансового ринку України і наближення його організації та функціонування до світового рівня. Необхідна побудова відповідної інфраструктурної бази фінансового ринку України. Недостатня увага приділяється забезпеченню стійкості фінансового ринку України.

Під фінансовим ринком розуміють сукупність ринкових інститутів, що направляють рух потоків грошових коштів від власників до позичальників, механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємствами, корпораціями й іншими інституціями, що потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, що можуть їх запозичити на певних умовах та сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки [1, c. 429].  На основі синтезу позитивних сторін наведених визначень, визначають фінансовий ринок як систему організації руху, розподілу та перерозподілу грошових коштів за посередництва фінансових інституцій, що охоплює сукупність усіх грошових ресурсів країни, які знаходяться у постійному русі та змінюються під впливом співвідношення попиту і пропозиції на дані ресурси зі сторони найрізноманітніших суб'єктів економіки [4, c. 35].

Місце фінансового ринку у системі ринкових відносин можна розглядати з двох позицій: з точки зору обсягів залучення грошових коштів із різноманітних джерел, та з точки зору розміщення вільних грошових коштів у будь-який ринок ринкової економічної системи. Отже, фінансовий ринок - це одна із багатьох сфер розміщення вільного капіталу у грошовій формі і тому йому доводиться вступати у конкуренцію за його залучення [7, c. 98]. Роль фінансового ринку в системі ринкового механізму найкраще відображають притаманні йому функції, які можна поділити на дві групи: загальноринкові (комерційна, інформаційна, цінова, регулятивна), що звичайно притаманні будь-якому іншому ринку та специфічні (перерозподільча, страхова), що відрізняють його від інших ринків. Безумовно головне значення належить перерозподільчій функції, яка фактично визначає суть фінансового ринку        [2, c. 24].

Для розкриття місця комерційних банків в організаційному забезпеченні фінансового ринку України, інституційних учасників поділено на таких, що безпосередньо або опосередковано приймають участь у фінансових операціях, таких, що покликані забезпечувати планування, регулювання та контроль за здійсненням даних операцій, та таких, що створюють відповідну інфраструктуру для основних учасників фінансово ринку [6, c. 30].

В інституційній структурі фінансово-кредитної системи колишнього СРСР був присутній лише один елемент - банківська система, й та обмежена і неефективна. Інших  інституційних елементів, які можна було б трансформувати у ринкову систему фінансового ринку просто не існувало      [5, c. 68].  За таких умов комерційні банки історично стали інституційною основою організацій фінансового ринку в Україні. Вони зайняли провідне місце на фінансовому ринку як універсальні посередники, що здійснюють фінансування у різноманітних формах та видах з використанням усіх можливих фінансових інструментів. У той же час комерційні банки знаходяться під впливом прискіпливого правового регулювання з боку держави у порівнянні з іншими учасниками фінансового ринку, що є однією з ознак їх особливого значення для організації та функціонування фінансового ринку України   [7, c. 99].

Для подальшого обігу та збагачення коштів активи перетікають до грошового ринку або ринку капіталів. Ринок капіталу включає ринок боргових цінних паперів і ринок акцій, він мобілізує та перерозподіляє тимчасово вільні фінансові ресурси на потреби суб’єктів господарювання [8, c. 13].

Крім комерційних банків, елементами ринку капіталу можуть бути фондова біржа, страхові компанії, аудиторські організації, брокерські контори (компанії), державний страховий нагляд, державна інспекція з контролю за цінними паперами, Фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд загальнодержавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, інноваційні фонди [3, c. 8]. Операцiї на мiжбанкiвському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб’єктам цього ринку, до яких належать Національний банк України, комерцiйнi банки та уповноважені кредитно-фiнансовi установи, якi отримали лiцензiю Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, а також валютні бiржi [2, c. 25].

Згідно з законом державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється Національним банком України (стосовно ринку банківських послуг), Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (стосовно ринків цінних паперів і похідних цінних паперів) та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (стосовно інших ринків фінансових послуг) [7, c. 101].

Отже, на сьогодні банківський сектор посідає чільне місце на фінансовому ринку країни. Можна сказати, що банки є найрозвинутішими учасниками цього ринку порівняно з іншими фінансовими посередниками, оскільки різноманіття послуг та інформація щодо їх діяльності дозволяють залучати найбільшу кількість споживачів послуг та інвесторів.

 

 

2.Сутність і структура витрат банку

Витрати банку - це зменшення економічних вигод у звітному періоді у формі відпливу чи використання активів або виникнення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу і не є результатом розподілу між власниками.

Витрати поділяють на банківські і небанківські (рис.1).

Аналізуючи витрати, необхідно вивчати їхню динаміку, структуру, оцінювати виконання плану за витратами, проводити факторний аналіз витрат, вивчати стан грошового ринку і будувати оптимальну структуру ресурсної бази тощо (залучати найдешевші ресурси, знижувати витрати на персонал та обслуговування капіталу, однак потрібно бути обережним зі зниженням процентних ставок, адже це приведе до зниження як витрат, так і доходів).

На особливу увагу заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов’язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські), і видатки, пов’язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов’язкових та інших страхових резервів).

Зростання операційних видатків не тільки відображає несприятливий стан кон’юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, а й може свідчити про погіршення менеджменту.

Рис.1. Класифікація витрат банку

Під зростанням ризику треба розуміти підвищення ймовірності втрат або недоотримання доходів через вплив конкретних чинників або їхнього поєднання.

Класифікувати ризики за причиною виникнення дуже важко, адже зазвичай дія ризику провокується кількома факторами чи їх взаємодією. Проте можна виділити такі найбільше поширеніші види банківських ризиків:

• ризик ліквідності пов’язаний із втратою можливості швидко перетворювати свої активи в грошову форму або формувати додаткові ресурси для оплати власних поточних зобов’язань;
• процентний ризик зумовлений коливаннями процентних ставок на ринку. Наприклад, ставка на ринку щодо залучених ресурсів значно впала, а банк унаслідок укладення угоди без можливості зміни сплачує вищі відсотки за депозитами, отже, зазнає збитків у вигляді різниці ставки за депозитами та ринкової ставки, за якою можна залучити ресурси;
• кредитний ризик пов’язаний із можливістю погіршення платоспроможності позичальника та, з огляду на це, неповернення ним або повернення не в повному обсязі позиченої ним суми чи відсотків;
• ринковий ризик пов’язаний із можливим знеціненням цінних паперів. Може виникнути в результаті коливання норми позикового відсотка, зміни прибутковості й стабільності компаній-емітентів, а також інфляційного знецінення грошей;
• політичний ризик визначається нестабільністю політичного клімату в країні, можливістю різкої зміни пріоритетів і напряму розвитку країни, відносин із країнами контрагентами клієнтів банків;
• валютний ризик виникає при проведенні валютних операцій і пов’язаний із можливістю втрат через непередбачувані коливання валютних курсів;
• ризик зміни кон’юнктури ринку пов’язаний із різкими танесприятливими змінами в окремих сегментах фінансового ринку і є найнебезпечнішим у випадку вузької спеціалізації, оскільки може значно підірвати надійність банку.Для універсальних банків втрата окремих ринків менш відчутна, але теж може бути причиною збоїв у роботі;
• ризик форс-мажорних обставин пояснюється настанням обставин непереборної сили, що виникають унаслідок надзвичайних і непередбачуваних подій (наприклад, стихійне лихо, введення ембарго чи валютних обмежень, страйки тощо).