Контрольная работа по дисциплине "Финансы"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький нацiональний унiверситет

 

Факультет заочно-дистанційного навчання, пiслядипломної освiти та довузiвської пiдготовки

 

Фiнанси (загальнi)

 

Викладач: Кудельський Віталій Едуардович

 

УПЕП, курс - 2

 

Разiньков Владислав Олександрович

 

Номер  залікової книжки: 11208

 

Порядковий номер згiдно списку деканату: 8

 

Біла Церква,вул.Річкова 38 кв.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      2014

                                        Контрольна робота №1

                                                      Варіант 8

 

 

 

 

 

 

                            Зміст

 

 

1. Структура державного боргу  та механізм його функціонування (ст.3-7)

 

2.Бюджет як економічна категорія (ст.8-11)

 

3.Склад фінансової системи України (ст.11-14)

 

4.Список використаної літератури (ст.14-15)

 

1. Структура державного  боргу та механізм його                            

    функціонування

 

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов'язань за державним кредитом. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій формі. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

На сьогодні державний борг України до ВВП складає близько 41,03%. (див. табл. 1).

 

 

 

 

 

рис. 1. Державний борг України до валового внутрішнього продукту (на кінець відповідних років)

 

 

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються види державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.

Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений. Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами. Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1. Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;

2. Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;
3. Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;
4. Грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам;
5. Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;
6. Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ;

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1. Зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР);
2. Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.);
3. Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити);
4. Заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Статистика державного боргу в Україні свідчить про кілька етапів у його формуванні. Перший етап - період з 1991 по першу половину 1994 років - характеризувався залученням виключно прямих кредитів Національного банку та утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. На початок 1994 року державний борг склав 4,8 млрд. дол. США, з яких 25 % становив внутрішній державний борг.

До другого етапу можна віднести період з другої половини 1994 року по нинішній час. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, що отримані від цих облігацій прямих кредитів Національного банку України.

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, що проводилась в Україні, було зниження вартості залучення позичкових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

На основі аналізу управління державного зовнішнього боргу виділяють такі основні цілі:

1) економічні цілі – це мінімізація  вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і переоформлення заборгованості;

2) зниження загальних витрат  по обслуговуванню зовнішнього  боргу;

3) підвищення ефективності використання залучених ресурсів;

4) політичні цілі управління  зовнішнім боргом – полягають  у підтримці стабільності функціонування  політичної системи;

5) соціальні цілі – це своєчасне  фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності  та соціальної справедливості.

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх І зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій та ін. На мікро рівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування Інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

 

              2. Бюджет як економічна категорія

 

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавча регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються її права у розподілі ВВП? Права підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, ґрунтуються на їхніх правах власності відповідно на засоби виробництва та на робочу силу. Вони є суб'єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники, їхніми зусиллями, їхньою працею створюється ВВП. У процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці — прибуток, робітники і службовці — заробітну плату. Ці результати розподілу відбивають відносини і права власності. Кожний отримує згідно з тим, що він заробив і що йому належить.

Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, що ґрунтується на балансі інтересів і суперечностей. З одного боку, кожний із суб'єктів прагне отримати якомога більшу частку.

Права держави у розподілі ВВП ґрунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею суспільних функцій. Держава централізує частину коштів не заради централізації як такої, а для фінансового забезпечення своєї діяльності. Податки та інші форми централізації доходів є нічим іншим, як платою суспільства, тобто юридичних та фізичних осіб, за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП і як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва в межах державного сектору. Тоді на неї поширюються всі права власника, у тому числі і право на одержання доходу від підприємницької діяльності.