Контрольная работа по «Финансам»

1. Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

 

Основним нормативним актом, що регулює порядок ведення бухгалтерської діяльності на підприємстві, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, розділ III «Організація та ведення бухгалтерського обліку». Даний закон регулює порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємстві в незалежності від організаційно-правової форми підприємства, його форми власності, а також незалежно від того, чи є особа резидентом чи ні, тобто поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які згідно закону мають вести бухгалтерський облік.

Бухгалтерський облік на всіх підприємствах, установах та організаціях ведеться безперервно з моменту їх реєстрації до моменту ліквідації, тому на кожному підприємстві бухгалтерський облік повинен бути організований відповідним чином із врахуванням особливостей конкретного підприємства з дотриманням єдиних правил.

Єдині правила ведення бухгалтерського обліку встановлюються шляхом державного регулювання бухгалтерського обліку і звітності. Це робить бухгалтерський облік уніфікованим, що дозволяє обробляти, узагальнювати дані бухгалтерських звітів як в галузевому, так і в територіальному масштабах.

Єдині правила необхідні для захисту інтересів усіх користувачів звітності, оскільки в уніфікованій системі розібратися легше, ніж у множині різних систем.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку і звітності покладено на Міністерство фінансів України, яке затверджує П(С)БО, інші нормативно-правові акти з ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Міністерство та інші органи центральної виконавчої влади в межах своєї компетенції у відповідності з галузевими особливостями на базі П(С)БО розробляють методичні галузеві вказівки з їх застосування. Таким чином збережений галузевий принцип ведення бухгалтерського обліку.

Згідно п.3 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник або уповноважений орган.

Відповідно до п.4 ст.8, бухгалтерський облік на підприємствах, в установах та організаціях може здійснюватися:

• бухгалтерською службою (відділом), що є самостійним підрозділом підприємства і очолюється головним бухгалтером або штатним бухгалтером;
• спеціалістом з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
• аудиторською фірмою або централізованою бухгалтерією на договірних засадах;
• власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватись на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Завдання та функціональні обов'язки бухгалтерських служб, повноваження керівника бухгалтерської служби у бюджетних установах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємство самостійно (п.5 ст.8):

• визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства;
• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;
• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;
• визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

У керівника підприємства є чітко визначені обов’язки - створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер згідно п.7 ст.8 вказаного Закону:

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
• організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
• бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки чи псування активів підприємства;
• здійснює перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах та інших підрозділах підприємства.

Крім обов'язків головному бухгалтеру надані і широкі права. Зокрема, головний бухгалтер має право встановлювати для всіх підрозділів вимоги щодо порядку оформлення господарських операцій, строки оформлення та подання до бухгалтерії необхідних документів і відомостей виробничими підрозділами та службами підприємства; затримувати виконання неправильних і зовсім не виконувати незаконні розпорядження з повідомленням про це керівника підприємства, вищих керівних органів тощо.

У випадку ліквідації підприємства (п.8 ст.8), відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій,  включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Безумовно, кожне підприємство зацікавлене в раціональній організації бухгалтерського обліку. Раціональною вважають таку організацію, за якої облік може найбільш успішно виконувати поставлені перед ним завдання при найменших затратах засобів і праці.

 

2. Методи оцінки вибуття запасів згідно ПСБО 9 «Запаси» і їх вплив на фінансові результати.

 

Списання запасів відбувається із наступних причин:

• Використання для власних потреб;
• У зв’язку із невідповідністю критеріям визнання активом;
• У зв’язку із нестачами, псуванням тощо;
• Безоплатна передача;
• Реалізація покупцям та ін..

В П(С)БО 9 вказано п’ять методів оцінки вибуття запасів:

1. ідентифікованої собівартості
2. середньозваженої собівартості
3. ФІФО
4. нормативних затрат
5. за цінами продажу

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Метод 1. Оцінка за ідентифікованою собівартістю

Згідно з П(С)БО 9, цей метод застосовують для оцінки вибуття запасів, придбаних з метою їх реалізації на спеціальне замовлення, і для оцінки вибуття запасів, які не замінюють один одного.

Цей метод у нашій країні завжди переважав і використовувався практично у всіх галузях економіки. Обов'язкова умова для цього - можливість за кожною одиницею запасів установити саме її ціну (історичну собівартість).

Метод 2. Оцінка за середньозваженою собівартістю

 Метод застосовується  окремо для кожної сукупності  взятих на облік запасів, однакових  за призначенням і споживчими  характеристиками. Середньозважена  собівартість одиниці, що вибуває, визначається за формулою:

  Отже, в чисельнику  формули проставляються значення  в грошовому (вартісному) вимірі, у  знаменнику ці ж значення - у  кількісному (тобто в фізичних  одиницях).

Метод 3. Оцінка за методом ФІФО

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами перших закупівель, тобто метод ФІФО, грунтується на припущенні, що запаси, які надійшли першими, першими і реалізовуються.

Метод 4. Оцінка за нормативним методом обліку вибуття запасів

 Нормативний метод  обліку вибуття запасів є частиною  нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими  цінами) і базується на нормативному  методі калькулювання собівартості  продукції (робіт, послуг).

 Відповідно до п. 23 П(С)БО 9, "оцінка за нормативними  витратами полягає в застосуванні  норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені  підприємством з урахуванням  нормативних рівнів використання  запасів, праці, виробничих потужностей  і діючих цін. Для забезпечення  максимального наближення нормативних  витрат до фактичних витрати  і ціни повинні регулярно у  нормативній базі перевірятися  і переглядатися".

 Основні принципи нормативного  методу обліку витрат (у тому  числі вибуття запасів) і калькулювання  собівартості продукції (робіт, послуг) зводяться до такого. В основу  калькуляції фактичної собівартості  окремого виду продукції покладено  заздалегідь складену калькуляцію  нормативної собівартості цього  виду продукції за затвердженими  самим підприємством поточними  нормами витрат сировини і  матеріалів, праці тощо.

При дотриманні цих норм (і при їх своєчасному перегляді) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або від неї віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, зумовлені зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції.

 Згідно з п. 11 П(С)БО 16, виявлені у звітному періоді  наднормативні витрати зараховуються  до складу собівартості реалізованої  продукції.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є основним методом, що використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, нарівні з іншими методами оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів з підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття.

Метод 5. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей метод можуть використовувати підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між їх продажною (роздрібною) вартістю та сумою торговельної націнки, яка визначається за формулою:

 

ТН = , де В – продажна вартість товарів,

                             СВтн – середній % торговельної націнки

СВтн = ,

де ТНп і ТНз – торговельна націнка у продажній вартості товарів, що залишились на початок звітного періоду і тих що надійшли за звітний період відповідно;

ПВп і ПВз – продажна вартість товарів, що залишились на початок звітного періоду і тих що надійшли за звітний період відповідно.

Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

Метод оцінки вибуття запасів впливає на величину прибутку, отриманого підприємством за звітний період. В умовах зростання цін на запаси формула ФІФО забезпечує найбільш низьку собівартість продажу, наслідком чого буде найбільший прибуток. Водночас оцінка запасів у балансі за формулою ФІФО найбільш наближена до їх фактичної собівартості.