Корпоративне управління

КОРПОРАТИВНЕ  УПРАВЛІННЯ

1. Корпоративне управління

Загалом корпоративне управління можна  визначити як систему

відносин між власниками акціонерного товариства, менеджерами і

зацікавленими особами (стейкхолдерами) для забезпечення ефективної

діяльності, рівноваги впливів та балансу інтересів учасників

корпоративних відносин

У вузькому розумінні корпоративне управління полягає у забезпеченні

діяльності менеджерів щодо управління підприємством в інтересах

власників акціонерів

У широкому розумінні корпоративне управління – це засіб за

допомогою якого спрямовується  та контролюється діяльність компанії,

товариства 

2. Зовнішня сфера корпоративного управління

Довгостроковим загальним  завданням системи корпоративного управління є забезпечення стабільної ефективної роботи корпорації. Система КУ відрізняється від загального менеджменту підприємства, оскільки її суб’єктам є не тільки професійні менеджери, а й власники корпоративних прав. Тому по своїй суті  ця проблема зводиться до створення умов оптимальної корпоративної поведінки власників і менеджерів.

Можна виділити зовнішні та внутрішні структурні елементи корпоративного управління. Зупинимось спочатку на зовнішніх  елементах. Насамперед корпоративне управління забезпечується на рівні дер­жавних органів, які створюють норми і правила корпоративного контролю, відповідальність суб’єктів корпоративного бізнесу. Тому державні органи загальної та спеціальноі компетенції є важливим зовнішнім елементом системи корпоративного управління.

Другим важливим зовнішнім  елементом корпоративного регулювання є механізм ринкового контролю. Для власників важливим наслідком КУ є отримання частини прибутку, підвищення курсової ціни акцій корпорації. Тому в системі КУ значну роль відіграють ринки продукції, а також фінансові ринки. Ринки продукції є чіткими індикаторами правильності корпоративної стратегії і тактики фірм і приводять до ліквідації неефективно діючих структур. Фінансові ринки є показниками через котирування корпоративних цінних паперів стану корпорації. Наявність фінансових ринків дає змогу власникам корпоративних прав позбутись їх у разі неефективного КУ. Зрозуміло, що такий захід є крайнім, і він використовується у тому разі, коли власник випробував інші методи впливу на корпоративний менеджмент.

Третім важливим елементом  зовнішнього КУ можна вважати громадські організації, засоби масової інформації, які впливають на корпоративну стратегію й тактику. Існує розвинута система захисту інвесторів-акціонерів, яка крім державних органів представлена громадськими організаціями, що здійснюють певний нагляд за розвитком корпоративного сектору, впливають на прийняття рішень та ін.

3. учасники корпоративних відносин та органи корпоративного управління

      Корпоративні відносини - це, насамперед, відносини всередині самої корпорації між різними групами учасників корпорації, між ними і професійним менеджментом, між директорами та менеджментом. Характер цих відносин різний: це відносини в сфері управління (які ширше, ніж відносини внутрішньорганізаційні), майнові відносини (наприклад, визначення розміру винагороди членам ради директорів). Від того, наскільки налагоджені механізми взаємовідносин всередині корпорації, залежить стан корпорації назовні: її "прозорість" і привабливість для інвесторів. Тому друга складова корпоративних відносин - це зовнішні відносини корпорації з партнерами, кредиторами, персоналом, біржами, спеціалістами фондового ринку, державними органами, які здійснюють контроль над діяльністю корпорації.

 

З одного боку, саме в корпорації відбувається відділення власності від управління, що призводить до конфліктів інтересів усередині корпорації. З іншого боку, корпорація, розраховуючи на залучення інвестицій, повинна бути прозорою як для потенційних інвесторів, так і для своїх акціонерів.

 

Таким чином, у корпорації (акціонерному товаристві) складається ціла система відносин, в яких кожен учасник має свій певний інтерес, не співпадає з інтересами інших учасників:

 

- Між акціонерами  - великими і міноритаріями;

 

- Між акціонерами  та акціонерним товариством, від  імені якого діють органи управління (рада директорів, правління, директор);

 

- Між акціонерним  товариством - емітентом цінних  паперів та інвесторами;

 

- Між акціонерним  товариством та державними органами.

 

4. управління корпоративними витратами

Управління  витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують коригуючі впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня

(в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт. Зрозуміло, що критерієм оптимізації у такому разі є мінімальні витрати.

 Усі витрати підприємства  можуть бути ідентифіковані за  їх видом, місцем виникнення  і носієм. Ці три параметри відображають об’єктивні властивості процесу витрачання господарських ресурсів, є вузловими елементами його структури (рис. 2.1).

 

 

 Рис. 2.1. Схема здійснення витрат

       Відповідно до цього цілеспрямоване формування витрат

на підприємстві, тобто управління витратами, відбувається за їх видами, місцями і носіями.

       Очевидно, що управління витратами передбачає виконання всіх дій, які реалізуються під час управління будь-яким об’єктом, тобто розроблення і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Такі дії реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування, планування, організацію, мотивацію, облік та аналіз.

        Загальну схему управління витратами наведено на рис. 2.2.

 У контурі циклу управління  витратами функцію оберненого зв’язку виконує контроль.

        Система управління витратами (СУВ), як і будь-яка система управління, складається з двох підсистем: тієї, яка управляє, і тієї, якою управляють (об’єкта управління).

        Управління витратами на підприємстві здійснюється свідомо суб’єктами управління, якими є керівники, фахівці підприємства та його структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць тощо). Об’єктом управління в СУВ є процеси, операції, явища, які виникають на підприємстві під час його господарської діяльності, що розглядаються з точки зору здійснення витрат, тобто витрачання ресурсів.

 

Рис. 2.2. Загальна схема  управління витратами на підприємстві

 

5. звітність та контролювання в системі корпоративного управління

          Звітність -

          Контролювання - як функцію менеджменту необхідно розглядати передусім у

 контексті  організації менеджером індивідуальної  і колективної діяльності

 людей.  Використовувані при цьому технічні  засоби, прийоми і методи

 зумовлюються  саме таким розумінням цієї функції. Контролювання як аналіз

 досягнення  цілі теж необхідне, однак,  будучи реалізацією влади, часто

 спричиняє  негативні емоції. Для багатьох  людей воно означає

 примушування, відсутність самостійності, що  пов'язується у свідомості з

 обмеженням прав особи. Тому контролювання належить до функцій

 менеджменту,  сутність яких часто розуміють  неправильно.

 

6. оцінювання ефективності корпоративного  менеджменту 

         У менеджменті термін "ефективність" — один з найчастіше вживаних і застосовується в тих випадках, коли йдеться про конкретне оцінювання. Застосування критерію ефективності до управлінських рішень тісно пов'язане з виживанням організації.

         Критерій ефективності — це наближене вираження критерію раціональності у прийнятті рішення. Тому коли вимірюють чи оцінюють ефективність, потрібно знати, які або чиї цінності максимізуються. Визначивши їх, потрібно встановити, як виміряти ступінь досягнення цих цінностей. Наступне завдання — поєднання ступеня досягнення цінностей з конкретною практичною діяльністю, тобто прогноз того, які результати будуть досягнуті, якщо обрати саме цей варіант управління. А в кінцевому підсумку необхідно зіставити ці результати з витратами вибору.

         Менеджмент будь-якої організації безпосередньо бере участь у розробці й затвердженні різних варіантів стратегії, визначає шлях розвитку нових і нових ринків, намічає перспективи просування на ринку та ін. Успіх чи провал цих заходів визначається такими чинниками:

      • відповідністю зовнішньому середовищу;

      • ефектом часу;

      • швидкістю й рішучістю;

      • ефективністю організаційної структури тощо.

Ці чинники  можна назвати також критеріями ефективності менеджменту.

      Головний фактор, що визначає ефективність роботи компанії та правильність вибору товару, — його відповідність запитам споживачів. Якщо споживачі вважають, що запропонований товар не має конкурентної переваги, вони просто зігнорують його чи купуватимуть зовсім малу його кількість. Сьогодні, на думку споживачів, вдалою вважається компанія, яка задовольняє їхні потреби найефективніше. Потреби ринку формуються зовнішнім середовищем —- змінами в демографічній структурі населення, рівнем економічного добробуту, технологіями, політикою, а також змінами в культурі та цінностях.