Передумови та періоди становлення валютного ринку України

3. Іноземна валюта  — іноземні грошові знаки у  вигляді банкнот, казначейських  білетів, монет, що перебувають  в обігу та є законним платіжним  засобом на території відповідної  іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото  і метали іридієво-платинових  груп у будь-якому вигляді та  стані, за винятком ювелірних,  промислових і побутових виробів  з цих металів і брухту цих  металів.

2.2 Резиденти  та нерезиденти.

Учасниками валютних операцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного регулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особи (громадяни  України, іноземні громадяни,  особи без громадянства), які мають  постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особи, суб'єкти  підприємницької діяльності, що  не мають статусу юридичної  особи (філії, представництва  тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3. Дипломатичні, консульські,  торговельні та інші офіційні  представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особи (іноземні  громадяни, громадяни України,  особи без громадянства), які мають  постійне місце проживання за  межами України, в тому числі  ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. Юридичні особи, суб'єкти  підприємницької діяльності, що  не мають статусу юридичної  особи (філії, представництва  тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на території  України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення  валютних рахунків. Порядок відкриття  та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особи надають банку певні документи:

• копію свідоцтва про реєстрацію та копи реєстраційних документів, засвідчені нотаріально;
• заяву встановленого зразка;
• нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповноважених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття  рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі  банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

• розрахункові;
• субрахункові;
• позичкові;
• депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки  призначені для проведення розрахунків  у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торговельних та неторговельних операцій, які визначаються законодавством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку в іноземній  валюті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваженому банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному рахунку.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в  країні) зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпорядженні підприємства, організації, установи після обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не підлягають обов'язковому продажу уповноваженим банкам.

Субрахункові рахунки  в іноземній валюті відкриваються  для філіалів або інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (за згодою власника рахунку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного законодавства.

На субрахунковий рахунок  можуть бути зараховані валютні кошти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послуги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуванню на основний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно з затвердженими кошторисами) на оплату службових відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання обладнання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

Позичкові рахунки в  іноземній валюті відкриваються  уповноваженими банками на договірних засадах юридичним особам (резидентам та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які надані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента перераховуються з розрахункового рахунку в іноземній валюті власників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок  юридичної особи нерезидента перераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогічний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками,

Виконання розрахункових  операцій та видача готівки з депозитних рахунків юридичних осіб забороняється.

2.3 Порядок  обов'язкового продажу частини  надходжень у іноземній валюті

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 усі надходження на користь резидентів у іноземній валюті піддягають обов'язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському ринку України протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування таких надходжень на кореспондентські рахунки уповноважених банків. Крім того, з самого початку дії цього нормативного акту було запроваджено тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті, який визначено за Декретом Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» також від 19.02.1993 р. № 16-93.

Зазначений порядок  було введено з метою створення  необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації української національної валюти, стабілізації її курсу та стимулювання експорту Обов'язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України підлягають не 100, а тільки 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. Решта коштів у валюті залишається в розпорядженні резидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Законодавчими актами з  питань валютного регулювання передбачається ряд випадків, коли резиденти звільняються від обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті. Так, обов'язковому продажу не підлягають:

1) кошти в конвертованій  валюті, придбані на міжбанківському  валютному ринку України, через  уповноважені банки протягом  терміну, встановленого валютним законодавством для розрахунків з нерезидентами;

2) кошти в іноземній  валюті, одержані фізичними особами  резидентами, включаючи оплату праці, за винятком коштів, одержаних від підприємницької діяльності;

3) кошти в іноземній  валюті, що належать дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам України, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіям та представництвам за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

4) кошти в іноземній валюті, що належать уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які мають ліцензію НБУ на право здійснення валютних операцій, в тому числі придбані від свого імені і за свій рахунок у фізичних осіб резидентів і нерезидентів з урахуванням правил ведення касових операцій, що встановлюються НБУ;

5) кошти в міжнародних  розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному  обороті з іноземними державами, а також кошти в конвертованій іноземній валюті, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

6) кошти в іноземній  валюті, одержані від приватизації  державного майна.

Водночас, крім зазначених вище випадків, тимчасово не підлягають обов'язковому продажу суми виручки в іноземній валюті, які:

• надійшли на рахунки резидентів-посередників від продажу продукції (робіт, послуг) і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам — суб'єктам підприємницької діяльності, за дорученням яких на підставі комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено вказаний продаж;
• повністю спрямовуються резидентами на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, отриманими резидентами на підставі індивідуальної ліцензії НБУ або гарантованими Урядом України чи НБУ;
• перераховуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями;
• надійшли на користь підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Порядок розрахунків при імпорті товарів (робіт, послуг). При укладанні контрактів на імпорт продукції в Україну резидент повинен використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним законодавством, з урахуванням обмежень, встановлених Національним банком України на момент здійснення розрахунків. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуального дозволу регіонального управління Національного банку України за місцем реєстрації резидента.

Підставою на продовження законодавче встановлених термінів надходження продукції (робіт, послуг) в Україні згідно п. 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є наявність висновків відповідних міністерств і відомств, які підтверджують надійність контракту резидента з іноземною фірмою до порядку, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 882 від 28.12.94 р. «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення». В інших випадках клопотання щодо продовження зазначених термінів розрахунків Національний банк України не розглядає.

Моментом здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь іноземного партнера вважається дата списання коштів з валютного рахунку резидента або дата виписки векселя.