Трудові ресурси України

   
  Зміна економічних відносин, реструктуризація економіки та інші чинники сприяють, з одного боку, появі дедалі більших резервів працездатного населення, а з іншого, наявність таких резервів є основою для подальшого розширення виробництва, розвитку нових галузей. Для того, щоб встановити шляхи раціонального використання резервів праці, необхідно виявити не тільки їх кількісні, але й якісні параметри (віковий, освітній та професійний склад). Важливе значення при цьому має професійно-кваліфікаційний рівень незайнятого населення і виявлення потреби господарства у працівниках різних спеціальностей, тобто попит і пропозиція на робочу силу.  
  Потреба у працівниках різних галузей господарства на 1.01.2005 р. в Україні становила 166.5 тис.осіб, найбільше – у промисловості. Але попит і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за професіями, ні за регіонами. Співвідношення між попитом і пропозицією працівників на ринку праці у регіонах України показує таблиця 3.  
  Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце спостерігається у тих областях, які мають невисокий рівень диверсифікації виробництва, в яких ринкові перетворення в економіці відбуваються повільно (Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська та ін., див.табл.3).  
  В сучасних умовах важливою проблемою, яка постала перед працересурсним потенціалом, є припинення його виснаження та забезпечення найбільш економічно ефективної його зайнятості (на відміну від забезпечення повної зайнятості у період планової економіки). Її вирішення не передбачає повністю ліквідації безробіття, бо наявність безробіття у певних межах (1-3%) стимулює певним чином виробництво. Необхідне створення механізму підвищення рівня і ефективності зайнятості трудових ресурсів, регулювання ринку праці та ін.  
  В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато із них змінили професію, або виїхали на заробітки за кордон. А значна частина тих, що здобувають вищу та середню професійну освіту, зовсім не працевлаштовані. Із країни, яка відзначалася донедавна одним із найвищих показників освіченості населення, Україна поступово зійде до рівня відсталих країн, якщо не буде здійснено реформування економіки.  
  На 1.01.2002 р. у господарстві країни працювало 21.5% працівників із вищою освітою, найвища частка таких людей – у науці (51.2%), освіті (44.6%), державному управлінні (48.9%), інформаційно-обчислювальному обслуговуванні (40.9%), культурі (30.5%) та ін. Найнижча частка спеціалістів з вищою освітою – у сільському господарстві (5.8%), житловому господарстві (8.5%), транспорті (12.7%).  
  Внаслідок невисоких розмірів зарплат та несвоєчасного їх виплачування у підприємствах та установах державного сектора економіки значна частина працівників (причому висококваліфікованих) переходять на роботу у інші галузі, займаються невиробничою діяльністю (торговельним бізнесом та ін.), поступово втрачаючи свою кваліфікацію. Цьому сприяє також міграція “умів” – висококваліфікованих спеціалістів, науковців – за межі України.