Види фінансових послуг та їх еволюція

Вступ

Сучасна ринкова економіка  характеризується складною системою господарювання, в якій тісно взаємодіють суб’єкти господарювання та фінансово-кредитні інститути. На сьогодні одним із основних складових цього полісистемного утворення є ринки фінансових послуг. Ринок фінансових послуг як складова фінансової системи держави – це ефективний механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою та населенням, між учасниками бюджетного процесу, міжнародними фінансовими інститутами. Розвиток світових ринків фінансових послуг доводить, що цей сегмент ринкової економіки відіграє провідну роль у забезпеченні економічного зростання, виступаючи механізмом акумуляції та перерозподілу вільних фінансових ресурсів.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що вітчизняний ринок фінансових послуг ще не став ефективним механізмом залучення капіталу в розвиток економіки країни. Це потребує проведення наукових досліджень у даній сфері, пошуку науково обґрунтованих шляхів розв’язання проблем і визначення перспектив його розвитку.

Мета дослідження даної теми – визначення поняття фінансових послуг та аналіз розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг.

Для розгляду даної теми були поставлені такі завдання:

1. Визначення поняття фінансових послуг.
2. Класифікація фінансових послуг.
3. Дослідження розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг.
4. Вивчення перспектив розвитку ринку фінансових послуг в Україні.

Об’єктом дослідження є сфера фінансових послуг.

Предмет дослідження – поняття та класифікація фінансових послуг, аналіз розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг.

Аналіз поняття фінансових послуг, класифікації та розвитку ринку фінансових послуг в Україні досліджували такі автори, як Коваленко В.В., Прадун В.П., Мороза А.М., Полотенко Д.В., Науменкова С.В., Бутенко О., Пересади А.А. Луціва Б.Л., Марковіца Г., Якімкіна В.Н., та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та види фінансових послуг

Є певні розбіжності у  визначенні термінів "фінансова  операція" та "фінансова послуга" у вітчизняному та зарубіжному законодавствах.

Наприклад, у законодавстві  США та британському Акті про фінансові  послуги чіткого визначення фінансових операцій та фінансових послуг не наведено, однак зазначено, що це сфера діяльності банків, страхових компаній, інвестиційних  фондів, клірингових будинків та інших  фінансових посередників. У законодавстві  Німеччини розмежування між банківськими операціями та фінансовими послугами  ґрунтується лише на поділі фінансових посередників на банківські та небанківські.

У законодавстві інших  країн Європейського Союзу щодо системи національних рахунків вживається термін "фінансова операція", а  стосовно фінансового ринку, на якому  діють банки та небанківські фінансові  установи, — "фінансова послуга".[6]

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-III, фінансові послуги — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.[3]

Отже, визначають три головні  ознаки будь-якої фінансової послуги, а саме:

1. операції здійснюються на користь третіх осіб, тобто мають посередницький характер;
2. предметом операції є фінансові активи;
3. мета операції — одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансового активу.

Отже, фінансова послуга — результат виконання відповідних операцій з фінансовими активами, спрямованих на задоволення індивідуальних фінансових потреб клієнтів. Періодичність операцій у процесі надання послуг має суттєве значення, оскільки діяльність із надання фінансових послуг є підприємницькою діяльністю і має здійснюватися систематично, на постійній основі та з метою отримання прибутку.

Переважна більшість операцій, що здійснюються в процесі надання  послуг, належить до фінансових операцій.[6]

Фінансова операція — це будь-яка операція, пов'язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу суб'єктом фінансового моніторингу.[2]

Фінансові активи — кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.[3]

Фінансові послуги є результатом  діяльності фінансових посередників з  фінансовими активами. Фінансові  послуги платні, а мета їх надання  полягає в одержанні фінансовою установою прибутку.

Фінансові послуги, як будь-які  види послуг, мають певні особливості, а саме:

• фінансова послуга сприймається як діяльність особи (юридичної чи фізичної), яка надає послугу;
• фінансова послуга не має матеріально-речової форми вираження;
• абстрактна форма фінансової послуги набуває конкретного вираження на основі договірних відносин або в процесі купівлі-продажу цінних паперів;
• корисний ефект фінансової послуги виявляється в процесі її надання;
• час надання і споживання фінансової послуги здебільшого збігається. [6]

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг належать:

1. випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2. довірче управління фінансовими активами;
3. діяльність з обміну валют;
4. залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо їх наступного повернення;
5. фінансовий лізинг;
6. надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;
7. надання гарантій та поручительств;
8. переказ грошей;
9. послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
10. торгівля цінними паперами;
11. факторинг;
12. інші операції, що відповідають критеріям, визначеним у Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".[3]

Портфель фінансових послуг — сукупність фінансових послуг, що надаються клієнтам у сфері фінансового обслуговування.

Фінансові послуги можна  певним чином класифікувати з  огляду на особливості їх надання клієнтам.

Так, за спрямованістю на задоволення потреб клієнтів виокремлюють:

1. прямі послуги, що безпосередньо спрямовані на задоволення відповідних інтересів клієнта (платіжні, комерційні, інвестиційні, страхові);
2. непрямі, або супутні, послуги без отримання клієнтом додаткового доходу (як правило, полегшують надання прямих послуг: клірингові послуги, телефонне управління рахунком, видача плас-тикових карток на основі депозитного рахунку та ін.);
3. непрямі послуги, що дають клієнту додатковий дохід або знижують витрати при отриманні прямих послуг (інвестування залишків на поточних рахунках в одноденні депозити тощо).

Фінансові послуги, що надаються  клієнтам, можна класифікувати за рівнем складності:

1. До І рівня складності віднесено послуги, які орієнтовані на задоволення потреб великої кількості клієнтів і не потребують від них спеціальних навичок або професійних знань певного спрямування (відкриття рахунків, переказ грошей, обслуговування дорожніх чеків, обмін валюти, страхові послуги та ін.).
2. До II рівня складності належать послуги, в процесі одержання яких клієнти повинні мати спеціальний рівень підготовки. Це стосується послуг у системі електронної комерції, насамперед, Інтернет-страхування та Інтернет-банкінгу, а також отримання послуг з управління майном, довірчого управління фінансовими активами, торгівлі цінними паперами та ін. Зауважимо, що крім спеціальних знань, клієнти для споживання переважної більшості фінансових послуг II—IV рівнів складності повинні мати необхідне технічне обладнання (комп'ютери, програмне забезпечення).
3. До Ш рівня складності відносять послуги, орієнтовані на задоволення спеціальних фінансових потреб клієнтів, які мають відповідний рівень професійної підготовки в галузі фінансів, що дає їм змогу бути споживачами цих послуг для задоволення конкретних фінансових потреб, які не є поширеними. До цієї групи послуг за рівнем складності належать послуги в системі Інтернет-трейдингу, фінансові послуги з формування портфеля цінних паперів певного рівня дохідності та ризиковості та ін.
4. Споживачами фінансових послуг IV рівня складності є обмежене коло клієнтів, які розраховують на отримання специфічних фінансових послуг у вузькоспеціалізованих сферах, таких як форекс-трейдинг, послуги в системі біржової торгівлі та ін. Споживачі таких послуг повинні мати спеціальні знання в галузі фінансового планування, фінансового інжинірингу та розвинені професійні навички фінансового та технічного спрямування в процесі одержання та споживання таких послуг. [6]
2. Розвиток ринку фінансових послуг в Україні та його перспективи

Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадання потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.

Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.[10]

На розвиток ринків фінансових послуг усіх держав (зокрема і українського) безпосередньо вплинули зміни, що відбувалися у фінансових системах багатьох країн. У хронологічному порядку їх можна виокремити так:

1970-ті роки: зміни в  системі міжнародного кредитування, зумовлені розширенням діяльності  ТНК: різке збільшення міжнародного  кредитного ринку, розвиток комплексу  супроводжувальних кредитно-фінансових  послуг; збільшення обсягів інвестицій у товарні активи; запровадження Ямайської валютної системи тощо.

1980-ті роки: лібералізація банківської сфери: усунення обмежень на відкриття банками окремих видів рахунків, кількість банківських відділень, здійснення окремих видів діяльності; скасування прямого державного контролю над умовами емісії корпоративних боргових інструментів, різке збільшення кількості нових фінансових інструментів (деривативів) тощо.

1990 ті роки — теперішній  час: подальша концентрація фінансово-промислового капіталу, глобалізація фінансових потоків; розширення сфери діяльності фінансових корпорацій; стрімке зростання обсягів фінансових ринків та їх подальша інтернаціоналізація; формування нових сегментів світових фінансових ринків; універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), посилення ролі фінансових конгломератів, які пропонують фінансові продукти та послуги водночас на різних ринках та в різних країнах; зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів" страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій; зміни у системі регуляторних органів та посилення їх впливу на процеси у фінансово-банківській сфері; утворення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та Європейського центрального банку (ЄЦБ); перехід до створення ЄЄПП (Єдиного європейського платіжного простору — Single European Payment Area (SEPA)), у тому числі запровадження спільних стандартів ЄС у сфері платежів тощо. [6]

На сьогодні проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

Хто може здійснювати мобілізацію  фінансових ресурсів, і що цьому перешкоджає? По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал та у формі заощаджень населення поза банками. По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [4].

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового  ринку України виражається в  таких основних моментах:

1. Недостатня ліквідність фондового ринку. 
2. Переважання державних цінних паперів
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури
6. Низький рівень корпоративної культури
7. Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фондового ринку [5]

Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. Однак операції з цими цінними  паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм  характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент виступає в даному випадку потужною силою  впливу на процеси, що відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи  його незалежність та ліберальний характер [7].