Зарубіжний досвід функціонування місцевих фінансів Франції

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ

 

 

 

 

 

кафедра фінансів,

обліку і контролю

 

 

 

ІНДЗ

з дисципліни «Місцеві фінанси»

на тему:

«ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ ФРАНЦІЇ»

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОНАЛА:

студентка групи БФ-41

Вовк Б.А.

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

к.е.н., доц. Панухник О.В.

 

 

 

 

 

 

 

ТЕРНОПІЛЬ – 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………..……………3

1. Теоретичні основи розвитку системи місцевого самоврядування у Франції…………….…………………………………………………………….........5
2. Сучасний устрій та структура місцевого самоврядування Франції………………………………………………………………………….….....6
3. Сучасна система місцевого оподаткування Франції….......................................8

ВИСНОВКИ.…………………………………………………………………….…...9

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….10

 

ВСТУП

 

Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповідно до адміністративно-територіального поділу, який у 80-ті роки минулого століття був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію. Адміністративно-територіальний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а місцеве самоврядування характеризується тенденцією до подальшої централізації, підвищенням ролі й значення територіальних самоврядних колективів.

Головним призначенням місцевого самоврядування є забезпечення економічного, соціального, культурного та наукового розвитку. Вся система місцевого й регіонального управління ґрунтується на сполученні управління і самоврядування.

Метою роботи є дослідження зарубіжного досвіду функціонування місцевих фінансів Франції.

Відповідно до мети дослідження поставлено наступні завдання:

• розглянути теоретичні основи розвитку системи місцевого самоврядування у Франції;
• проаналізувати сучасний устрій та структуру місцевого самоврядування Франції;
• дослідити систему місцевого оподаткування Франції.

Об’єктом дослідження є система місцевого самоврядування Франції.

Предмет – принципи та методи функціонування місцевого самоврядування Франції.

У процесі написання роботи використано наступні методи: теоретичного узагальнення і порівняння, статистичний аналіз та системний підхід.

Інформаційну базу даної роботи становлять підручники, навчальні посібники та інтернет джерела.

Дана робота складається із вступу, трьох питань, висновку, списку використаних джерел (із 10 найменуваннями).

1. Теоретичні основи розвитку системи місцевого самоврядування у Франції

 

Сьогодні Франція, серед більшості демократичних країн Європи є ще й досі найбільш централізованою державою. Саме тут досить стійкі традиції міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рівні департаментів та областей. Конституція Франції 1958 року, яка діє до сьогодні, досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 «Про місцеві колективи», хоча в цьому розділі лише стаття 72 присвячена місцевим колективам.

Стаття 72 Конституції Франції визначає: «Місцевими колективами Республіки є комуни, департаменти, заморські території. Всі інші місцеві колективи утворюються законом. Представники Уряду в департаментах і територіях, відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів».

Щоб зрозуміти традиції французького централізму варто згадати, що будучи монархією, Франція була досить централізованою державою. Революція 1789 року зробила спробу провести широку децентралізацію влади і надати автономності провінціям. Проте це лише привело до послаблення держави і створення повної анархії, оскільки революційна влада була надто слабкою. Особлива роль в цьому відводиться Наполеону, який вважається батьком нової адміністративної системи, побудованої за строгими правила державної централізації. І фактично лише початок 80-тих років ознаменував перехід від політики загальної централізації до поступової децентралізації державної влади і створення умов для швидкого розвитку місцевого самоврядування.

На сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі ці закони об`єднані в Адміністративний кодекс, який є фактично «конституцією» місцевого самоврядування у Франції.

2. Сучасний устрій та структура місцевого самоврядування Франції

 

Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповідно до адміністративно-територіального поділу, який у 80-ті роки минулого століття був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію.

Складовими частинами адміністративно-територіальної структури Франції є (знизу доверху): комуна, округ, департамент і регіон.

Комуна у Франції - єдина адміністративно-територіальна одиниця де немає окремого державного владного органу, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує головну посадову особу місцевого самоврядування та представника державної влади. Але щоби уникнути такого поєднання в одній особі функцій державної виконавчої влади та місцевого самоврядування багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру з 1983 року передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилась і вона стала реально автономним територіальним колективом.

Важливими елементами комуни, як юридичної реальності, є: назва, територія, чисельність населення. Оскільки саме ці елементи ідентифікують комуну, як окрему, базову ланку місцевого самоврядування.

Представницьким органом комун є муніципальні ради, чисельність радників у яких коливається від 9 до 69 залежно від кількості населення комун. Муніципальна рада приймає бюджет, встановлює місцеві податки, розпоряджається майном комуни, призначає службовців, приймає програми розвитку, займається ринком, місцевими дорогами і вирішує багато інших питань місцевого значення.

Департамент у Франції є другим після комуни рівнем адміністративно-територіального устрою на якому паралельно працюють два органи влади: генеральна рада, як орган самоврядування та префект, як орган державної влади.

Статус округу випливає з його призначення, тобто інструменту економічного, соціального і культурного розвитку певної території. Саме округи беруть участь у створенні загальнонаціональних планів розвитку, домагаючись у цих планах виконання пріоритетів окружного розвитку. Відповідно до такого призначення законом і визначається його компетенція в деяких галузях:

1. Зайнятість і професійна підготовка населення. Округ щорічно затверджує програму професійної підготовки, створює центри професійного навчання, утримує ліцеї.

2. Забезпечення житлом. Округ визначає пріоритети розвитку житлового будівництва і здійснює спеціальні житлові програми.

3. Облаштування річкових портів, за винятком загальнонаціональних великих портів.

Крім цього округи можуть відкривати різноманітні музеї і художні учбові заклади, вони можуть надавати допомогу в проведенні наукових досліджень, тощо. Представницьким органом округа є окружна рада.

Із прийняттям 2 березня 1982 р. Закону про децентралізацію, метрополія була поділена на 22 регіони (області), що охоплюють кілька департаментів (від 3 до 5). Регіон став основною територіальною одиницею, у рамках якої здійснюються найважливіші економічні і соціальні програми розвитку. Регіони мають власний бюджет, розробляють власні плани економічного та соціального розвитку, а також облаштованості території і розвитку інфраструктури.

   Головним представницьким органом  регіону є регіональна рада, члени  якої обираються шляхом загальних  і прямих виборів у пропорційній  виборчій системі.

Три найбільших міста Франції Париж, Марсель та Ліон мають спеціальний статус, який вирізняє їх серед усіх інших міст. Цей статус встановлено спеціальним законом № 82-1169 від 31.12.1982 року. У цих містах є два рівня самоврядування: рівень комуни та рівень міського району(чи групи районів). На чолі кожного із цих рівнів стоїть власний мер та власна рада.

3. Сучасна система місцевого оподаткування Франції

 

Місцеві органи Франції справляють податок на професію, що являє собою модернізований податок на патенти. Він стягується з будь-якої фізичної або юридичної особи, що займається торгово-промисловою діяльністю, а також з осіб «вільних професій». Окрім досить значних прямих податків, описаних вище, місцеві органи стягують дрібніші податки: спеціальний податок на обладнання, спеціальний регіональний податок на право реєстрації, податок на видачу реєстраційних посвідчень, на спорудження службових будівель та ін. Прямі податки забезпечують місцевим органам влади Франції 55-58 % надходжень, решта припадає на непрямі податки. Основою надходжень по непрямих податках є надбавка у розмірі 2,5 % до державного податку на добавлену вартість.

Місцеві органи влади стягують цільові податки. У Франції справляються податки на збирання харчових відходів, підмітання вулиць, за перевищення норм густоти заселення.

У Франції стягуються екологічні податки на автотранспорт, на продаж бензину, що надходять у спеціальні фонди – екологічні, дорожні, які потім витрачаються на охорону навколишнього середовища, ремонт і будівництво шосейних доріг. Непрямі податки також поповнюють місцеві бюджети.

Друга група місцевих податків – це надбавки до державних податків. У деяких країнах вони мають велике фіскальне значення. Наприклад, система місцевих податків Франції розвивалася від «додаткових сантимів», які дозволялося брати місцевій адміністрації з державних прямих реальних податків (поземельного, промислового). «Додаткові сантими» пережили державні податки, до яких вони належали Реальні податки у Франції було скасовано в 1916 р., а «додаткові сантими» стягувалися аж до податкової реформи 1974 р. Прямі податки місцевих органів влади у Франції, описані вище, були запроваджені на основі старих надбавок як самостійні податки для тих же самих платників. Тепер місцеві органи влади одержують відрахування (2,5 %) за податком на добавлену вартість – найзначнішим непрямим податком, що становить 42-44 % надходжень до державного бюджету

Третя група місцевих податків – це конгломерат різних податків і прирівняних до них зборів, вельми різноманітних за своїм складом. Фіскальне значення цієї групи низьке. Сюди належать податки на собак, верхових коней, видовища, балкони, полювання, на гувернанток, слуг, на проведення зборів, на місця для продажу квитків, реєстраційні збори, на утримання в чистоті вулиць, тротуарне мито, податок на найом мебльованих кімнат, збір за причалювання суден, користування спортивними майданчиками, на автомати тощо. Можуть бути введені також тимчасові надбавки до деяких видів податків для погашення заборгованості за позиками. В ряді країн архаїчні форми податків скасовуються. Наприклад, у Франції в результаті реформи місцевих податків у 1974 р. було скасовано податки на балкони, полювання, утримання доріг, на слуг, а також податки на собак. Поширилися неподаткові доходи, до яких належать доходи або платежі від доходів місцевих підприємств, від оренди або продажу майна, що є власністю місцевих органів влади, від грошових зборів платежів за комунальні послуги, штрафів та добровільних внесків.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Приклад організації місцевого самоврядування у такій країні, як Франція є досить важливим і повчальним для України. Наскрізь централізована, з стрункою вертикаллю державної виконавчої влади ця країна, що за територією, кількістю населення і адміністративно-територіальним устроєм дуже подібна до України, в 80-тих роках зробила великий крок у реформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізацію влади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцеве самоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органи влади не тільки не привели до розладу системи влади, а поліпшили надання послуг населенню , вивільнили високий потенціали місцевої активності населення і дозволили державі зменшити опіку над місцевими проблемами.

Позитивним приклад Франції є також і тим, що реформування місцевої влади відбувалось поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось ростом компетенції місцевого самоврядування і ростом фінансових ресурсів, якими володіють комуни.

Досвід Франції підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цього дозріла і державна влада і само суспільство. Успішність такого реформування можлива лише за умови його поступовості і комплексності.