Бюджетна система

2.5. Видатки на фінансування оборони і правоохоронних органів

Витрати на оборону об'єктивно зумовлені  необхідністю захисту інтересів  держави в міжнародному співтоваристві. Розмір витрат визначається передусім  воєнною доктриною, яку затверджує Парламент, виходячи з співвідношення різних воєнних угрупувань у світі, напрямів зовнішньої політики України тощо.

Витрати на оборону в кожному  бюджетному році визначаються за встановленими нормами грошових видатків на різні потреби армії та флоту. Фінансування здійснюється за кошторисом Міністерства оборони України. У ньому визначають видатки на оплату поставок озброєння, техніки, палива, продовольства, матеріальних засобів, виплату заробітної плати військовослужбовцям, грошового утримання рядовому і сержантському складу військ, утримання вищих військових навчальних закладів, госпіталів, санаторіїв, лікувальних закладів, клубів тощо.

Крім цього в кошторисах передбачають витрати на забезпечення господарсько-побутового облаштування військ, фінансування капітального будівництва, ремонт зброї та побутової техніки.

Більшість витрат здійснюється централізовано, проте деякі витрати, наприклад  виплата грошового забезпечення, ремонт військової техніки, провадять  військові округи і з'єднання. Всі  витрати здійснюються з загальнодержавного бюджету. Міністерство оборони України складає зведений кошторис витрат і подає його Міністерству фінансів для включення до бюджету.

Міністерство фінансів України  розглядає поданий кошторис щодо обґрунтування розрахунків і норм витрат. За необхідності в кошторис витрат Міністерства оборони вносяться корективи і уточнення.

У процесі виконання бюджету  здійснюється контроль за витрачанням  коштів з боку як Міністерства фінансів, таких фінансових служб у військових частинах під керівництвом Головного  фінансового управління Міністерства оборони України. В аналогічному порядку визначають витрати на фінансування Національної гвардії та правоохоронних органів з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

2.6. Видатки на державне управління

Витрати на управління розрізняють  залежно від джерел їхнього покриття. Так, у цілому в державі вони мають досить складну структуру. Витрати на управління господарськими структурами різних типів і форм власності відносять на собівартість продукції, робіт і послуг. Господарські об'єднання, концерни, асоціації та інші формування покривають свої витрати за рахунок одержуваних відрахувань від прибутку підприємств, що входять до їх складу.

Витрати на управління установами соціально-культурної сфери передбачаються в кошторисах цих установ і окремо в бюджеті  не виділяються.

Витрати на управління в бюджеті  передбачаються тільки на утримання  вищих і місцевих органів державної  влади і управління, в тому числі  законодавчої, виконавчої, судової  влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошторисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Міністрів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошторисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відрахування на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських цілей, ремонт адміністративних приміщень тощо.

Витрати за кошторисами обґрунтовуються  відповідними розрахунками. Основними показниками для визначення витрат є чисельність працівників, посадові оклади, площа приміщень і норми витрат. Чисельність апарату центральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів.

Контроль за плануванням і витрачанням  витрат на управління здійснює Міністерство фінансів України. Всі міністерства і відомства подають йому зведені кошториси своїх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві

представницькі та виконавчі органи подають свої кошториси для включення до місцевих бюджетів.

Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здійснюють перевірки правильності та ефективності використання витрат на управління.

Розширення структури, зростання  чисельності штату органів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.

Недосконале управління залишається одним з найістотніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебудови діючої системи управління економікою, зокрема забезпечення поетапного переходу від галузевої до функціональної структури управління, а також перенесення значної частини функцій управління в регіони. Це пояснюється насамперед відсутністю державної програми розвитку регіонального управління економікою та місцевого самоврядування.

Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.

Прикладом структурної невпорядкованості  може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соціального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні підрозділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Міністерства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення.

Недостатньо дійовими є поки що органи державного управління, створені у зв'язку з ринковою трансформацією економіки — Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет по земельних ресурсах та ін. Передусім цим пояснюється стихійність та некерованість впродовж останніх років приватизаційних процесів, не зменшення, а навпаки, посилення тиску монопольних структур на перебіг економічних процесів.

Найскладнішою ланкою управління виявилося  управління державним сектором економіки. Існуюча система галузевого управління цим сектором за умов дії Закону України "Про підприємства в Україні" та інших нормативних актів, що обмежують права держави як власника майна, призвела до фактичної некерованості державних підприємств.

Держава, по суті, не володіє також  інструментарієм економічного управління комерційним та приватним секторами економіки, зокрема розвитком фінансово-банківської системи Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.

Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформування структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.

2.7. Інші видатки

Група інших витрат містить також  видатки на ліквідацію стратегічних озброєнь, реставрацію пам'яток архітектури, охорону навколишнього середовища, заходи, пов'язані з поверненням депортованих народів на попередні місця проживання. Сюди відносять також видатки на окремі програми, такі як фінансування заходів з підвищення безпеки і поліпшення гігієни праці та виробничого середовища, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та документів суворого обліку.

Значну частку в інших витратах займають видатки на зовнішньоекономічну  та зовнішньополітичну діяльність. Це витрати на поставки продукції за міжурядовими угодами з іншими державами, витрати, пов'язані з утриманням установ за кордоном, сплата внесків до міжнародних організацій. Крім того, до цих витрат належить фінансування робіт зі спорудження будинків для посольств і представництв інших держав в Україні.

Передбачені в бюджеті також  витрати разового характеру. До них відносять будівництво потужностей для виготовлення валюти України, фінансування Національної космічної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відходів дорогоцінних металів.

Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної  Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і експертних оцінок.

Парламент ухвалив зміни до Державного бюджету України на 2011 рік, збільшивши видатки на соціальні потреби. Законом  внесено такі зміни основних показників Загального фонду державного бюджету: збільшено доходи на 1 мільярд 315 мільйонів гривень; збільшено видатки на 1 мільярд 787,8 мільйонів гривень та зменшено надання кредитів на 472,8 мільйонів гривень. 
 
Зокрема, збільшено обсяг субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям на 800,8 мільйонів гривень. Також збільшено обсяг додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів на 800 мільйонів гривень та збільшено обсяг субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремим категоріям громадян на 162 мільйони гривень. 
Змінами до бюджету також передбачено збільшення видатків за бюджетною програмою "Обслуговування внутрішнього державного боргу" на 225 мільйонів гривень. 
Передбачається також зменшення витрат за бюджетною програмою "Виконання державою гарантійних зобов'язань за позичальників, що отримали кредити під державні гарантії" на 472,8 мільйонів гривень та зменшення видатків за бюджетною програмою "Резервний фонд" на 200 мільйонів гривень. 
Основним джерелом покриття додаткових видатків держбюджету у законі передбачено збільшення на 1 мільярд 315 мільйонів гривень прогнозу надходжень від податку на додану вартість і ввезення на територію України товарів, що є реалістичним показником. Окрім того, законом передбачено додаткову дотацію на вирівнювання фінансової забезпеченості бюджету міста Києва у сумі 270 мільйонів гривень за рахунок перерозподілу окремих видатків державного бюджету.

3. Висновок

 

 

Реальність доходів бюджету  залежить багато в чому від правильності прогнозування соціально-економічних процесів на майбутній бюджетний рік. Прорахунки цього прогнозування є однієї з основних причин, що породжують проблеми бюджетного планування.

Однак слід зазначити, що навіть максимально  правильне планування доходів бюджету  не являється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях .

Необхідно підкреслити, що незадовільний  стан виконання бюджету негативно  впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих  дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави.

Вирішити задачу збільшення доходів  держави не можна лише шляхом адміністративного  тиску, не створивши при цьому  для підприємств ефективних економічних  стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг  для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

При зменшенні податкових пільг  з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину  бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства.

Література

1. Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік.
2. Видатки державного бюджету України// Фінанси України. — 2011, - № 5. - С. 76.
3. Азаров В., Турчанко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.
4. Богиня Д., Волинський Г. До питання щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. України. — 1994. - № 3. — С. 29—34.
5. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.
6. .Іванух Р., Крижановський Б. Економічні реформи і розвиток продуктивних сил України // Екон. України. — 1994. — № 3. — С. 35— 44.
7. Мкконнеа К. Р., Брю С. Л. Экономика: принципы, проблемы и  политика. — К.: Хагард-Демос, 1993. — 785 с.
8. Мінстат про випуск цінних паперів в Україні // Фінанс. Україна. — 1995. - № 43. - С. 41.
9. Гаркавенко О.С. Бюджетне планування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003.
10. Лютий І., Савич Л. «Суперечності планування видаткової частини Державного бюджету України». – Формування ринкової економіки в Україні, №19/2009 р.
11. А., Зверям» М. Сучасна криза і практика реформ // Екон. України. - 1994. - № 7. - С. 14-25.