Мова як суспільне явище

Мова – засіб пізнання світу, енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь;

5.     Культурологічна:

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу.

6.     Експресивна:

Мова є засобом вираження  внутрішнього світу, емоцій людини;

7.     Етична:

Мова є засобом дотримання певних норм поведінки, моральних правил;

8.     Ідентифікаційна:

Мова є засобом ототожнення  в межах певної спільноти, вона консолідує націю. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах  певної людської спільноти, засобом  об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення  в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою.

                                              Основи культури української мови.

 

Основні ознаки культури ділового мовлення:

а) змістовність;

б) правильність і чистота;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

ґ) багатство (різноманітність);

д) доречність (доцільність).

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які  сприймаються мовцями як “ідеал”  чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

ТОЧНІСТЬ - це відповідність  мовленнєвих засобів мовленнєвій  ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення:

1) знання предмета мовлення;

2) знання мови, її системи,  можливостей, володіння стилістичними ресурсами;

3) уміння узгодити знання  предмета зі знанням мовної  системи в конкретному акті комунікації.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є:

1) несуперечливість поєднання слів;

2) правильний порядок  слів;

3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті;

4) позначення переходів  від однієї думки до іншої та ін.

ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які  підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразність мови забезпечують

1) самостійність мислення мовця;

2) небайдужість, інтерес  автора до написаного і сказаного,  а також до адресата висловлювання;

3) добре знання мови та її виражальних засобів;

4) знання особливостей функціональних стилів;

5) систематичне тренування  мовних навичок, вироблення мовного чуття;

6) наявність у мові виражальних засобів.

БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями  багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

                                       Кодифікація і стандартизація мови. 

Термін – це слово, або  словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь знань має свою термінологію. Термінологія – сукупність термінів певної галузі, наука, що вивчає терміни.

^ Кодифікація термінів  — це систематизація термінів  у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Термінологічний стандарт укладають  за таким алгоритмом:

1) систематизація понять  певної галузі науки чи техніки;  поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів  галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників  різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи:

а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);

4) вибирання із групи  термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення поняття;

7) рецензування стандарту  фахівцем та мовознавцем.

                                      Принципи українського правопису

Український правопис дотримується таких принципів:

1. не змінювати традиційної  укр. графіки;

2. не ускладнювати принципи  написання слів новими правилами  і винятками;

3. по можливості спростити  правопис складних слів;

4. критично ставитися  до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

5. враховувати, що укр.  мова постійно розвивається, але  правопис повинен відповідати живій народній мові.

В 1993р. в правопис було внесено  такі зміни: м’який знак було поставлено 3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено правила написання запозичених  і складних слів, зменшено кількість  винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо написання  географічних назв та найменувань людей.

                                     Комунікативні ознаки культури мови.

Основні ознаки культури ділового мовлення:

а) змістовність;

б) правильність і чистота;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

ґ) багатство (різноманітність);

д) доречність (доцільність).

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які  сприймаються мовцями як “ідеал”  чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

ТОЧНІСТЬ - це відповідність  мовленнєвих засобів мовленнєвій  ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення:

1) знання предмета мовлення;

2) знання мови, її системи,  можливостей, володіння стилістичними ресурсами;

3) уміння узгодити знання  предмета зі знанням мовної  системи в конкретному акті комунікації.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є:

1) несуперечливість поєднання слів;

2) правильний порядок  слів;

3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті;

4) позначення переходів  від однієї думки до іншої та ін.

ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які  підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразність мови забезпечують:

1) самостійність мислення мовця;

2) небайдужість, інтерес  автора до написаного і сказаного,  а також до адресата висловлювання;

3) добре знання мови  та її виражальних засобів;

4) знання особливостей функціональних стилів;

5) систематичне тренування  мовних навичок, вироблення мовного  чуття;

6) наявність у мові виражальних засобів.

БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями  багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

 

                 Етикет ділового спілкування (усного, писемного).

 

Мова існує в усній  та писемній формах (різновидах) спілкування. Усна форма мови (усна мова) – це мова, яка звучить і розрахована на слухове сприйняття. Писемна форма мови (писемна мова) – мова, зафіксована на письмі відповідними графічними засобами і розрахована на зорове сприйняття. Обидві форми мають свою специфіку в дотриманні норм літературної мови і характеризуються використанням різних стилістичних засобів. 
В усному мовленні широко використовують позамовні засоби спілкування – жести, міміку, інтонацію тощо, які надають мові переконливості, однак цими засобами не варто зловживати у процесі ділового спілкування. Усне ділове мовлення (звіт, доповідь, переговори тощо) належить до більш складної форми усного мовлення порівняно з розмовним стилем. Це мовлення має багато лексичних і граматичних особливостей писемно-літературної мови. 
У писемному мовленні лексика добирається з більшою увагою. Писемна форма – обов’язкова ознака офіційно-ділового та наукового стилів, наприклад, протоколи, акти, меморандуми, наукові монографії тощо існують тільки в писемній формі. Художній стиль реалізується переважно в писемній формі, однак у виконанні акторів, читців твори художньої літератури виступають в усній формі. Творам фольклору властива первинна усна форма, існування фольклору в записах – це вторинна форма його реалізації. 
Усяке мовлення – усне чи писемне, побутове чи офіційне, художнє чи публіцистичне – передбачає співрозмовника, а це значить, що оформлена засобами мови наша думка – “мовлення для себе” – переходить у “мовлення для співрозмовника, слухача”. Між ними мусить бути взаєморозуміння, інакше жодної мети, задля якої мовилося, не буде досягнуто. А це вимагає, щоб обидва комуніканти були коректними у відборі мовних засобів. З цього починається етика спілкування.

                             Національні особливості ділового спілкування.

У кожній країні і в кожного народу існують свої звичаї ділового спілкування та ділової етики.  
Враховувати традиції і звичаї ділового спілкування й етики, існуючі в кожного народу і в кожній країні, дуже важливо при зустрічі представників різних культур. У міру розвитку цивілізації ведення переговорів і процеси, пов'язані з проникненням національних стилів спілкування, мають все більше значення.  
Особливостями, що мають національну основу і надають найбільший вплив на людину, є звичаї і традиції, набуті в дитинстві. Національні особливості відіграють велику роль в кожній конкретній ситуації переговорного процесу. При співробітництві, коли інтереси сторін збігаються, національні відмінності можуть не надавати занадто великого впливу на ведення справ, але в конфліктній ситуації дуже впливають на ділові відносини.  
Якщо національні і культурні відмінності виявляються значними, то учасники міжнародного спілкування повинні дотримуватися єдиних норм і правил. Розвиваються міжнародні зв'язки, обміни в різних областях науки, культури і освіти прискорюють процеси зближення ділових людей. Так людина, що отримав в Америці освіту, не будучи американцем за національністю, засвоює особливості американського мислення і поведінки, і його стиль на переговорах в цілому буде американським, хоча й збереже риси, властиві його національному характеру. На переговорний стиль має великий вплив те, від імені якої країни людина веде переговори, і ті умови, в яких він працює. Риси, не обов'язково характерні для всіх представників тієї чи ної країни, але які є типовими в поведінці даного партнера, все-таки можуть слугувати орієнтиром в ділових переговорах.  
Цікаво, що представники різних країн не тільки ведуть переговори і ділові зустрічі по-різному, але також і сприймають один одного різним чином. Представники ділових кіл повинні не тільки добре знати правила етикету, але і неухильно дотримуватися їх у своїй практичній діяльності.