Становлення і розвиток бюджетної системи України

 

1. Становлення і розвиток бюджетної  системи України.

Головною  ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між  державним та місцевими бюджетами  будуються на основі єдності бюджетної  системи та фінансової політики держави  взагалі.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією.

Державний бюджет України має досить тривалу  історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної  державності, мало дипломатичні відносини  з рядом держав Європи. Була загальновійськова  казна, до якої надходили доходи від  рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове  спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для  престарілих воїнів, дипломатичних  місій тощо.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. Утворення  СРСР і прийняття Конституції  Союзу РСР передбачало створення  єдиного бюджету, до складу якого  включались бюджети союзних республік. Зміст бюджетного законодавства  можна звести до такого:

• єдність  бюджетної системи, централізація  податкового законодавства у  віданні союзних органів і  регламентація видатків;

• включення  союзних республік до складу єдиного  державного бюджету, затвердження зведеного  бюджету верховними органами Союзу.

При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету  між союзним та республіканськими  рівнями.

Основним  регулюючим джерелом в ці роки залишався  податок з обороту, нормативи  відрахування якого в бюджети  союзних республік були визначені  диференційовано від 61,4 % до 100 %.

В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту  та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована  сума коштів на покриття видатків на народне  господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов’язань.

Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано  єдину бюджетну систему країни, яка  розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був  поділений за сферами ведення  Союзу РСР та суверенних республік.

В Україні  ще в 1990р. був прийнятий закон  Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

З урахуванням  змін, що відбулися в політичному  устрої України за 1991-1995рр., а також  в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України  прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.

Як незалежна  держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього  перерозподілялося більше ніж 60 % національного  доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом  менше, ніж 3 % доходів.

Після проголошення державної незалежності в Україні  вперше затверджується Закон „Про Державний бюджет України на 1992 рік”. Поняття „республіканський бюджет” виводиться із законодавчих і нормативних актів й змінюється поняттям „Державний бюджет України”.

Значним кроком в удосконаленні бюджетної  системи України було прийняття  Закону України „Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 року. В ньому встановлено чітке визначення бюджетної системи, зазначено, що бюджетна система України складається з:

1. Державного  бюджету України;

2. Республіканського  бюджету Автономної Республіки  Крим;

3. Місцевих  бюджетів.

Сукупність  усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. При цьому наголошується, що зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

Конституцією  України, яка була прийнята в 1996 році, було закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України і  також визначені нові принципи побудови міжбюджетних відносин.

У 1999-2000 роках розпочато реформування бюджетної  системи України.

Незважаючи  на загальне оздоровлення економічної  ситуації, кризові процеси у фінансовій сфері української економіки  остаточно не подолано.

Таким чином, становлення бюджетної системи  має досить тривалу історію, завдяки  якій є можливість простежити за роллю  держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету  в соціально-економічних процесах.

 

2. Структура бюджетної  системи. 

Бюджетна система України - відображає сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

У залежності від устрою держави  відомі наступні типи бюджетних систем:

1. дворівневі бюджетні системи, що складаються з державного та місцевих бюджетів - характерні для унітарних держав;
2. бюджетні системи, що включають три й навіть чотири рівні, а саме: федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель - характерні для федеративних держав (наприклад, Росія, Німеччина);
3. бюджетні системи, що складаються з одного рівня - державного бюджету - характерні для держав з тоталітарним устроєм, або для невеликих країн, де немає територіального поділу.

Як бачимо, структура бюджетної  системи залежить від державного устрою та адміністративно-територіального  поділу країни. Побудова бюджетної системи, її організаційні засади визначаються бюджетним устроєм.

Систему адміністративно-територіального  устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

В Україні організація міжбюджетних відносин здійснюється за вертикаллю, тобто між бюджетами різних рівнів, та за горизонталлю - між бюджетами одного рівня. У вертикальній структурі допускаються взаємовідносини тільки між розташованими поруч бюджетами.

Склад бюджетної системи відображається в зведеному, або консолідованому  бюджеті України. Бюджетний кодекс визначає зведений бюджет як сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Теоретично можливі 3 варіанти поділу видів бюджету:

• створення єдиного бюджету для всієї країни (не має практичного застосування);
• створення окремих регіональних бюджетів (не має практичного застосування);

• створення на кожному рівні  адміністративного поділу централізованих відповідно до певної адміністративної одиниці (Державний бюджет України, бюджет АРК) та децентралізованих видів бюджетів (має застосування, але також має ряд недоліків).

Можливі два альтернативні варіанти побудови бюджетної системи — за принципом єдності (всі бюджети, створені в країні, є одним цілим) та за принципом автономності (кожен бюджет є відносно відокремленим і формується автономно від інших).

Відповідно такому підходу  в бюджетній системі України  розділяють:

- центральні  бюджети;

- місцеві  бюджети.

До центрального належать централізований бюджет країни (в Україні - Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим).

Місцеві бюджети розділяються по рівнях адміністративного розподілу на:

- централізовані відповідно до визначення адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);

- децентралізовані (міст, сіл, сіл і районів у містах).

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1. Усі  доходи бюджету, крім тих, що  призначені для зарахування до  спеціального фонду бюджету;

2. Усі  видатки бюджету за рахунок  надходжень до загального фонду  бюджету;

3. Фінансування  загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1. Бюджетні  призначення на видатки за  рахунок конкретно визначених  джерел надходжень;

2. Гранти  або подарунки (у вартісному  обчисленні), одержані розпорядниками  бюджетних коштів на конкретну  мету;

3. Різницю  між доходами і видатками спеціального  фонду бюджету.

Основним джерелом доходів  зведеного бюджету є податок на додану вартість.

Виділяють такі види витрат держави на здійснення функціональних повноважень:

1. Витрати  на здійснення неделегованих  державних повноважень - це витрати  на забезпечення конституційного  ладу держави, державного суверенітету  та інші витрати, що не можуть  бути передані на виконання  місцевому самоврядуванню. Такі  витрати здійснюються за рахунок  цінностей Державного бюджету  України.

2. Витрати  на здійснення делегованих державних  повноважень - це витрати, що  визначаються функціями держави  і можуть бути передані на  виконання місцевому самоврядуванню  з метою забезпечення ефективнішого  їх використання.

3. Витрати  на здійснення власних повноважень  - це витрати на реалізацію  прав, обов'язків і функцій місцевого  самоврядування, що мають місцевий  характер.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів і бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів району і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних і сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету й бюджетів районів, що входять до його складу.

Рішення про місцевий бюджет має  бути оприлюднене не пізніше десяти днів з дня його прийняття.

Посадові особи органів державної  влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно із законом, незалежно від накладення передбачених Кодексом заходів стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.

3. Принципи бюджетної  системи.

1. Принцип єдності бюджетної системи України: єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності;

2. Принцип збалансованості: повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3. Принцип самостійності: Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.

4. Принцип повноти: до складу бюджетів мають бути включені всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5. Принцип обґрунтованості: бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету й витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил;

6. Принцип ефективності: при складанні й виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7. Принцип субсидіарності: розподіл видів видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;