Підприємництво: Сутність, мета, види

3. Види підприємницької діяльності 

 
Підприємництво як особлива форма  економічної активності може здійснюватися  як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво приватне.  
Державні підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами управління, які уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств є форма відокремлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями тільки майном, що перебуває у їх власності (ні держава не відповідає за їх зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави).  
Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).  
Звичайно, кожен з цих видів - державне і приватне підприємництво - має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва.  
Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку (підприємницького доходу), передбачає:  
1) здійснення безпосередніх продуктивних функцій, тобто виробництво товару (продукту) або надання послуги (наприклад, машинобудівна фірма, туристська компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);  
2) здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов'язаних з просуванням товару на ринок і його передачею в належному (суспільно прийнятному) вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві.  
Суспільне розуміння проблеми зводиться до того, що, з одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької діяльності, оскільки суспільне багатство (як узагальнений підсумок рівня і якості життя кожного члена суспільства) залежить від стану справ саме в сфері матеріального виробництва, науково-технічних і сервісних послуг. З іншого боку, такі суспільні відносини до цього типу підприємництва на практиці не носить дійсно пріоритетного характеру - суспільство сприяє розвитку і другому типу підприємницької діяльності, тобто посередництва. Чому? Перш за все тому, що рівень і якість життя, зручність і комфорт кожного члена суспільства в чималому ступені залежать від рівня розвитку в суспільстві посередницької сфери (зручна для покупця організація торгівлі, реклама, доставка товарів на будинок, замовлення товару поштою, телефону і т. д.); те ж саме відноситься і до споживачів товарів виробничого призначення.  
Але таке суспільне сприйняття посередницької діяльності не є єдиною й основною причиною. Головне полягає в іншому - посередницька підприємницька діяльність, її наявність і ускладнення до розумних меж веде:  
1) до збільшення продуктивності праці безпосередніх виробників товарів на основі поглиблення спеціалізації;  
2) до прискорення темпів оборотності (кругообігу) капіталу;  
3) до насичення товарних ринків до об'єктивно необхідних розмірів і функціонуванню безпосередніх товаровиробників відповідно до інтересів кінцевих споживачів (оскільки посередник спеціалізується головним чином на вивченні споживчого попиту і замовленні чи придбанні тільки тієї продукції, споживчий інтерес до якої він уже виявив; будь-яку продукцію, вироблену безпосереднім товаровиробником, він здобувати не буде).  
Залежно від змісту підприємницької діяльності та її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.  
Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. Таким чином, функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна, визначальна.  
Підприємницька діяльність, пов'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:  
1) традиціоналістський характер {традиціоналістське підприємництво),  
2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).  
Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних чи інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі включає в себе інноваційний процес. Приводиться вище розподіл типів підприємницької діяльності грунтується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів чи прийомів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва чи змінами якісних характеристик виробленого товару.  
У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві прибуток утворюється шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то торгово-комерційне підприємництво не слід називати спекуляцією і на цій підставі засуджувати. Тільки коли спостерігається протизаконна, з порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну, злочинну спекуляцію.  
Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продавані підприємцем покупцю чи надані йому в кредит.  
Посередництвом називають підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов'язує гнізда в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Так що є підстави стверджувати, що посередництво складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток.  
Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника чи споживача (а часто і діючі від їхнього імені), але самі не є такими, називаються посередниками.  
Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє сполучити в самі стислі терміни економічні інтереси виробника і споживача. Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на самім виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить, підвищує прибутковість виробництва.  
Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує страхувальнику майна, цінності, життя за певну плату компенсацію можливого збитку в результаті непередбаченого лиха. Страхування майна, здоров'я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в те що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, то решта внесків утворює підприємницький дохід.  
   
4. Організаційно-правові форми бізнесу  
   
Розрізняють такі організаційно-правові форми бізнесу: одноосібне підприємство, партнерство, корпорація.

Одноосібне підприємство

Такого роду фірму також називають  бізнесом однієї людини, чи приватною  власністю. Власник має матеріальні  ресурси та капітальне обладнання, необхідне для виробничої діяльності, або набуває їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.  
Переваги:  
1. Одноосібне володіння легко заснувати, так як юридична процедура оформлення дуже легка і реєстрація фірми такого роду звичайно не вимагає великих витрат.  
2. Власник сам собі хазяїн і має в своєму розпорядженні значною свободою дій. Для прийняття рішень про те, що і як виробляти. Не треба чекати рішень ніяких зборів, партнерів або директорів.  
3. Власник може надавати клієнту персональні послуги.  
4. Стимули ефективної роботи - найенергійніших. Власник отримує все у випадку успіху і втрачає все у випадку невдачі.  
Однак існують і недоліки цієї організаційної форми, і вони досить значні.  
 
Недоліки:  
1. За рідкісним винятком, фінансові ресурси одноосібного підприємця недостатні для того, щоб фірма могла вирости у велике підприємство. Така як одноосібних володінь відсоток банкрутства відносно високий, комерційні банки не дуже охоче надають їм великі кредити.  
2. Здійснюється повний контроль над діяльністю підприємства, власник повинен виконувати всі основні рішення, наприклад, щодо купівлі, продажу, залучення та утримання персоналу; не випускати з уваги технічні аспекти, які можуть виникнути в виробництва, в рекламі і в розподілі продукції.  
3. Найбільш важливим недолік полягає в тому, одноосібний власник являє суб'єктом необмеженої відповідальності. Це означає, що самостійні підприємці ризикують не тільки активами фірми, а й своїми особистими активами. Якщо підприємство збанкрутувало, він персонально і одноосібно відповідає за борги фірми. Для сплати боргів в цьому випадку може бути продано особисте майно власника.  
 

Партнерство

Партнерство - це форма організації бізнесу є природним розвитком одноособового володіння.  
За рівнем участі в діяльності підприємства партнерства бувають різні. У деяких випадках всі партнери відіграють активну роль у функціонуванні підприємства, в інших випадках - один або декілька учасників можуть грати пасивну роль. Це означає, що вони вкладають свої фінансові кошти у фірму, але не беруть активної участі в управління нею.  
Переваги:  
1. Подібно одноосібного (приватного) володіння, партнерство легко організувати. Майже у всіх випадках полягає письмова угода, причому бюрократичні процедури необтяжливі.  
2. Оскільки в партнерство (товариство) об'єднується багато людей, початковий капітал може бути більшим, ніж в одноосібному приватному підприємстві.  
3. Управління фірмою може бути спеціалізовано. Кожен з партнерів може прийняти на себе відповідальність за конкретну ділянку роботи. Наприклад за управління, виробництва і т.п.  
Недоліки:  
1. Коли кілька людей беруть участь в управлінні. Подібне розділення влади може призвести до несумісності інтересів, до неузгодженої політики або бездіяльності, коли потрібні рішучі дії. Ще гірше, коли партнери розходяться по головних питаннях. З усіх цих причин управління партнерством може бути неповоротким і скрутним.  
2. Фінанси компанії все ще обмежені, хоча значно перевершують можливості приватного володіння. Фінансових ресурсів трьох або чотирьох партнерів може не вистачити, або вони можуть бути такі, що все ж таки будуть сильно обмежувати потенційне зростання прибуткового підприємства.  
3. Тривалість діяльності партнерства непередбачувана. Вихід з партнерства або смерть партнера, як правило, тягнуть за собою розпад і повну реорганізацію фірми, потенційний зрив її діяльності.  
4. Партнерство (товариство) страждають від необмеженої відповідальності за діяльність підприємства. Повне партнерство означає, що кожен компаньйон повністю відповідає за борги підприємства.  
5. Можна створити товариство з обмеженою відповідальністю. У такому випадку компаньйон відповідає за борги підприємства у розмірі тих коштів, які він у нього вклав. Однак компаньйони в товаристві такого роду не можуть брати участі у веденні бізнесу - принаймні один з них все ж таки повинен прийняти на себе повноту відповідальності.  
   
Корпорація  
· Мале підприємство.  
· Акціонерне товариство (закрите і відкрите).  
· Спільне підприємство  
Корпорація - це правова форма бізнесу, що відрізняється і відділена від конкретних осіб, ними володіють. Ці визнані урядом «юридичні особи» можуть купувати ресурси, володіти активами, виробляти і продавати продукцію, брати в борг, надавати кредити, пред'являти позов і виступати в суді відповідачем. А також виконувати всі ті функції, які виконують підприємства будь-якого іншого типу.  
   
Переваги:  
1. Найбільш ефективна форма організації бізнесу в питаннях залучення грошового капіталу. Корпораціям притаманний унікальний спосіб фінансування - через продаж акцій та облігацій, - який дозволяє залучати заощадження численних домогосподарств. Через ринок цінних паперів корпорації можуть об'єднувати в загальний фонд фінансові ресурси величезного числа окремих осіб. Фінансування шляхом продажу цінних паперів має також певні переваги. З точки зору їх покупців. Корпорації мають більш легкий доступ до банківського кредиту порівняно іншими формами організації бізнесу. Причина полягає не тільки в більшій надійності корпорації, але також у її здатності забезпечити банкам прибутковість рахунків.  
2. Інша істотна перевага корпорацій - це обмежена відповідальність. Власники корпорацій (тобто власники акцій) ризикують тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбання акцій. Їх особисті активи не ставляться під загрозу, навіть якщо корпорація збанкрутує. Кредитори можуть пред'явити позов корпорації як юридичній особі, але не власникам корпорації як приватним особам. Право обмеженою відповідальності помітно полегшує завдання корпорації в залученні грошового капіталу.  
3. Оскільки корпорація є юридичною особою, вона існує незалежно від її власників і в цьому відношенні - від її власних посадових осіб. Партнерство раптово і непередбачувано можуть загинути, а корпорації, принаймні згідно з законами, вічні. Передача власності корпорації через продаж акцій не підриває її цілісності. Одним словом, корпорації мають відомим постійністю, якої бракує іншим формам бізнесу, яка відкриває можливість перспективного планування і росту.  
Переваги корпорації величезні і зазвичай перевищують з недоліки. І все ж вони існують.  
 
Недоліки:  
1. Реєстрація статуту корпорації зв'язана з деякими бюрократичними процедурами і з витратами на юридичні послуги.  
2. Наступний можливий недолік корпорації стосується питань, пов'язаних з оподаткуванням прибутку корпорації. Мова йде про проблему подвійного оподаткування: та частина доходу корпорації, яка виплачується у вигляді дивідендів власникам акцій, обкладається податком двічі - перший раз як частину прибутку корпорації, другий - як частина особистого доходу власника акцій.  
3. При одноосібному підприємництво та партнерство власники нерухомості і фінансових активів самі безпосередньо керують цими активами та їх контролюють. Але у великих корпораціях, акції яких широко розподілені серед сотень тисяч власників, з'являється значна розбіжність між функціями власності і контролю.  
Причини цього криються в бездіяльності типового власника акцій. Велика частина власників акцій не використовує права участі в голосуванні або ж якщо використовують це право, то лише підписуючись під наданням повноважень чинним посадовим особам корпорації.  
Всі компанії з обмеженою відповідальністю повинні бути зареєстровані в Реєстраційній палаті.  
Закон вимагає від усіх зареєстрованих компаній публікувати річні звіти та надавати копії цих звітів в Реєстраційну палату.  
   
МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА  
Мале підприємство може бути створене і приватною особою, і підприємством, установою, як державної так і суспільної. По-перше, воно може бути «одноклетчатим» і більш складним, мати філії, дільниці, представництва. По-друге, різноманітністю цілей, заради яких може бути створено підприємство: художні і підсобних промислів, надання різноманітних послуг населенню, запуску практично будь-якої діяльності, не забороненої законом. По-третє, привертає відносно проста процедура установи і реєстрації.  
У промислово розвинених країнах малі підприємства дають значну частку сукупного валового продукту.  
Життєздатність малих підприємств визначають свобода і простота їх створення, відсутність адміністративного примусу, пільгова система оподаткування, ринковий механізм ціноутворення.  
Малі підприємства можуть бути створені в результаті виділення зі складу діючого підприємства, об'єднання, організації. У цих випадках та організація (підприємство), з якого виділилося мале підприємство, виступає його засновником.  
Для державної реєстрації малого підприємства слід надати останньому наступні документи:  
- Наказ засновників;  
- Установчий договір;  
- Статут;  
- Квитанцію про сплату держмита за реєстрацію.  
В установчому договорі визначаються відносини між підприємствами і його засновником, господарника, фінансові зв'язки, статутний капітал, відрахування з прибутку на користь засновника.  
Статутом малого підприємства встановлюються цілі його діяльності, порядок утворення майна підприємства, порядок управління, можливості викупу, розподіл прибутку, умовами реорганізації та припинення діяльності та інші найважливіші питання.  
Підприємства самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів.  
Процедурні питання ліквідації підприємства вирішуються власником майна через призначену їм ліквідаційну комісію. Обгрунтовані претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується малому підприємству задовольняються з його майна.  
При реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників.  
Акціонерне товариство - добровільна організація юридичних осіб і громадян (у т.ч. і іноземних) для спільної діяльності шляхом об'єднання їхніх вкладів та випуску акцій на всю вартість статутного фонду.

Випуск акцій підприємством  з метою мобілізації грошових коштів не змінює його статусу, тобто  не перетворюються організаційно-правові процедури: збори майбутніх учасників, визначення статутного фонду, розробка статуту та його державна реєстрація.  
У залежності від того, кому належать акції, акціонерні товариства можуть бути державними, кооперативними, громадськими, змішаними.  
Акціонерне товариство може створюватися для цілей господарської та іншої діяльності, не забороненої законом. Акціонерне товариство, будучи юридичною особою, має право укладати будь-які передбачені законодавством угоди, самостійно вирішувати питання організації управління, встановлення цін на вироблену продукцію, оплати праці, розподілу чистого прибутку. Суспільство може мати представництва, філії, засновувати дочірні суспільства на правах самостійних комерційних організацій.  
Для реєстрації акціонерного товариства подаються такі документи:  
- Заявка на реєстрацію (лист засновників);  
- Протокол установчих зборів;  
- Статут;  
- Квитанцію про сплату збору за реєстрацію, величина якого залежить від статутного капіталу.  
   
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого розділений на частки, визначені установчими документами; учасники ТОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах розмірів (вартості) внесених ними вкладів. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. ТОВ не зобов'язане публічною відповідальністю. Дана правова форма найбільш поширена серед дрібних і середніх підприємств.  
Акціонерні товариства створюються двох типів - закриті і відкриті.  
Акціонерне товариство, учасниками якого можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів, визнається відкритим. Таке акціонерне товариство має право проводити підписку на випущені їм акції та їх продаж на умовах, встановлених законом. Відкрите акціонерне товариство зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків.  
Акціонерне товариство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників або іншого заздалегідь визначеного кола осіб, визнається закритим.  
Акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю не мають принципових відмінностей. Різниця лише в тому, що акціонерні товариства формують статутний фонд шляхом випуску акцій, власники яких можуть бути заздалегідь невідомі. Товариства з обмеженою відповідальністю створюють такий фонд тільки за рахунок пайовиків. Якщо існуючі суспільства почнуть випускати акції, вони перетворяться в акціонерні товариства. Поняття «обмежена відповідальність» означає, що пайовик несе відповідальність тільки в розмірі свого паю. На інше його майно відповідальність не поширюється, на відміну від кооперативу, члени якого відповідають за зобов'язання всім своїм майном.  
Вклади (акції) учасників акціонерного товариства (товариства) з обмеженою відповідальністю можуть переходити від одного власника до іншого лише за згодою інших власників (акціонерів) у порядку, передбаченому статутом.  
Вклади (акції) товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди акціонерів. Акції цього товариства можуть вільно продаватися.  
Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Воно дає можливість реалізувати право на управління членів ТОВ. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі.  
   
Переваги:  
- Можливість мобілізації великих фінансових ресурсів;  
- Можливість швидкого переливу фінансових коштів з однієї галузі в іншу;  
- Право вільної передачі та продажу акцій, що забезпечує існування компанії, незалежно від зміни складу акціонерів;  
- Обмежена відповідальність акціонерів;  
- Поділ функцій володіння і управління.  
Спільні підприємства. Під іноземними інвестиціями розуміються усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємство з метою отримання прибутку. Іноземні інвестори мають право приймати ділове участь у підприємствах, створених спільно з юридичними особами та громадянами на території ПМР, а також створювати підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам.  
Підприємство з іноземними інвестиціями створюються і діють у формі акціонерних та інших господарських товариств і товариств, передбачених законом на території ПМР.  
Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого підприємства повністю.  
Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні визначати предмет і цілі діяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток учасників, структуру, склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що потребують одностайності, порядок ліквідації підприємства.  
Внески в статутний фонд оцінюються учасниками на основі цін світового ринку. При відсутності таких цін вартість внесків визначається за домовленістю учасників.  
Для реєстрації спільного підприємства надаються наступні документи:  
- Письмова заява засновників про реєстрацію;  
- Укладання відповідних експертиз;  
- Нотаріально завірених двох копій установчих документів (установчий договір);  
- Нотаріально завірену копію рішення власника майна про створення підприємства або копії рішення уповноваженого ним органу, а також нотаріально завірених копій установчих документів для кожного учасника з придністровської сторони;  
- Документ про платоспроможність іноземного інвестора, виданого обслуговуючим його банку чи іншим кредитно-фінансовою установою;  
- Виписка з торгового реєстру країни походження або іншого еквівалентного доказу юридичного статусу іноземного інвестора відповідно до законодавства країни його місцезнаходження;  
Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом. Деякі види діяльності вимагають одержання ліцензії, наприклад, страхове і банківська справа.  
Спільні підприємства мають право створювати дочірні підприємства, філії та представництва як на території ПМР, так і за кордоном.  
Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частку участі, акції та інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, встановлених законодавством. Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації державних і муніципальних підприємств на території ПМР.  
Іноземні громадяни можуть входити до органу управління підприємства на умовах, визначених індивідуальними договорами.  
Такі основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Від них слід відрізняти організаційно-економічні форми, що характеризують угоди між підприємцями в області організації їх діяльності. До основних з них слід віднести наступні:  
· Картель - угода між підприємцями однієї галузі про ціни, поділ ринків продукції, частках у загальному обсязі виробництва і т. п.;  
· Синдикат - об'єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі, з метою усунення зайвої конкуренції між ними;  
· Консорціум - об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції;  
· Концерн - багатогалузеве акціонерне товариство, контролюючі підприємства через систему участі.

5. Шляхи вдосконалення підприємницької  діяльності в ПМР на сучасному етапі

 
У нашій країні роль малого бізнесу  постійно і неухильно зростає. Мале підприємництво покликане вирішити такі важливі проблеми в сьогоднішній економіці, як:  
-Значно і без істотних капітальних вкладень розширити виробництво багатьох споживчих товарів і послуг з використанням місцевих джерел сировини;  
-Створити умови для працевлаштування робочої сили, що вивільняється на великих підприємствах;  
-Прискорити науково-технічний прогрес;  
-Позитивну альтернативу кримінальному бізнесу і багато інших.  
У своїй діяльності малий бізнес стикається з дуже великою кількістю проблем, які гальмують його розвиток. Усвідомлюючи всю важливість ролі, яку відіграє мале підприємництво в придністровській економіці в даний період часу, владні структури не можуть не підтримати підприємців.  
У реформуванні придністровської економіки ще з часів перебудови малі підприємства (МП) взяли на себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, громадських МП доводиться домінуюча частина.  
У 90-ті роки стабільно росла частка МП в загальному обсязі ВВП. Це - вагомий факт, особливо на тлі триваючого спаду практично у всіх сферах придністровської економіки. За офіційними статистичними даними Держкомстату РФ, на 1.01.1996 р. в ПМР налічувалося 8 тис. малих підприємств, на яких було зайнято 1,2 тис. чоловік (за среднесписочному складу), а з урахуванням вторинної зайнятості - 1,3 тис. осіб .  
У розвитку малого підприємництва за останні роки намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися в першу чергу в суттєве уповільнення темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку МП був характерний стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні близько 80%, то в 1994 р. приріст числа МП становив лише 4%, а в 1995 р . сталося вже зниження їх числа на 2,2%.  
Головні проблеми малого підприємництва - це проблеми макро-рівня, і вони виникають у будь-якого підприємства на будь-якому етапі розвитку. До них відносяться:  
1) Недосконалість законодавства:  
¨ нестабільність законодавчої бази - відбувається постійна зміна правил діяльності малих підприємств. Підприємцям доводиться постійно самостійно відслідковувати всі зміни та накопичувати всю інформацію про діючу в будь-який момент часу редакції законів;  
¨ суттєві законодавчі прогалини:  
- Дефіцит правових гарантій рівності всіх форм власності та захисту приватної власності;  
- Неотработанность процесу купівлі-продажу;  
- Відсутність належного законодавства про землю;  
- Внутрішня суперечливість законів.  
¨ невиконання вже наявних законів. Приклад: передбачені податкові пільги науковим організаціям та пільги аспірантам і докторам не введені в дію в установленому порядку. Не працює система акредитації наукових організацій та атестації, також передбачених законом.  
2) Недосконалість податкової системи.  
Недосконалість податкової системи має негативний вплив на малий бізнес. Рівень діючих ставок податків перевищує всі розумні межі, а перелік податкових пільг для МП обмежений. За деякими оцінками Держкомстату сукупні вилучення в Консолідований бюджет ПМР, бюджети суб'єктів ПМР і місцеві бюджети у вигляді більш ніж 40 податків і обов'язкових платежів досягають 90% балансового прибутку підприємницьких структур, а деяких випадках перевищують 100%. Ця ситуація змушує підприємців шукати способи ухилення від податків - ведення подвійної бухгалтерії, відхід у "тіньовий" бізнес і пр.  
При цьому дуже серйозні проблеми, пов'язані з податково-інформаційним забезпеченням малого підприємництва. Його суб'єкти страждають від монополії податкових інспекцій на інформацію, особливо на підзаконні акти, внутрішні інструкції і роз'яснювальні документи, практично недоступні платникам податків. У ситуації, коли питання оподаткування регулюються сотнями правових актів та інструктивних документів, працівники податкових органів можуть тлумачити всі неясності та двозначності законодавчих положень на користь бюджету.  
3) Недосконалість фінансово-кредитної системи.  
Для підтримки МП грошові кошти повинні направлятися на оплатній та безоплатній основі для фінансування і кредитування окремих проектів і програм МП.  
Проте, проведені перевірки показали низьку ефективність використання коштів, виділених Фондом для розвитку МП. Механізм використання даних коштів не дав належного ефекту через відсутність чіткого порядку їх витрачання, крім того, мали місце випадки не цільового використання державних коштів.  
4) Безпека діяльності підприємства.  
Розвиток ринку в ПМР характеризується цілим рядом джерел потенційних загроз підприємствам і відсутністю практичних можливостей протидії їм на основі закону:  
* Невиконання споживачами продукції підприємства умов договору в частині її оплати;  
* Невиконання своїх зобов'язань постачальниками;  
* Свавілля чиновників, які втручаються в діяльність підприємства шляхом встановлення норм, заборон, вільного трактування законодавства, обмеження руху товару і т.п.  
* Витік інформації з комерційних банків.  
Орієнтація на усунення перерахованих вище фактів дозволить усунути сьогоднішні «бар'єри» на шляху розвитку малого бізнесу, і підприємництва в цілому.

Висновок 

 
Підводячи підсумок можна зробити  загальні висновки: Для успішного  розвитку малого бізнесу в ПМР  необхідно намітити певні короткострокові  і довгострокові перспективні заходи, суть яких полягає у розробці нормативно-правової та законодавчої бази; поліпшення координації всіх державних, недержавних організацій, що сприяють розвитку малого і середнього бізнесу; формуванні ефективної інфраструктури малого та середнього бізнесу; спрощення порядку отримання дозвільних документів; полегшення доступу до фінансових коштів.  
Однак у реальному секторі економіки республіки малий бізнес за винятком невеликої кількості підприємств, що не отримав свого розвитку. Тому для активізації малого підприємництва, створення конкурентного середовища, насичення внутрішнього ринку товарами та послугами, зростання доходної частини бюджету та зайнятості населення, підвищення частки виробленої малими підприємствами продукції у валовому внутрішньому продукті, стабілізації і зміцнення економіки необхідна дієва державна підтримка малого підприємництва.  
З метою створення правових, економічних та організаційних умов розвитку малого підприємництва та розробки механізму його державної підтримки розроблена Державна програма розвитку та підтримки малого підприємництва в Придністровській Молдавській Республіці, яка передбачає реалізацію наступних заходів:  
1. Створення суб'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва: Центр розвитку та підтримки підприємництва при Міністерстві економіки, створення державних та громадських організаційних структур для ефективної підтримки підприємництва.  
2. Створення координаційного експертної ради з розвитку малого підприємництва, що складається з представників міністерств і відомств з метою координації зусиль, вироблення і здійснення єдиної політики з підтримки малого підприємництва в Придністровській Молдавській Республіці .. Проведення Республіканського конкурсу "Кращий підприємець року".  
Для розвитку виробничої та інноваційної інфраструктури малого та середнього бізнесу необхідні відповідна кадрова база, високоефективні форми добору і підготовки підприємців та державних службовців з застосуванням сучасних тренінгових методів, використанням різних форм організації бізнесу.  
Важливим економічним важелем, що сприяє ефективному розвитку малого підприємництва, може виступати і фінансовий лізинг. Можливість отримання в лізинг не тільки грошових коштів, а й обладнання, машин дозволить суб'єктам малого та середнього підприємництва вирішувати проблеми фінансування та заставного забезпечення такого фінансування.  
Для подальшого успішного розвитку малого та середнього підприємництва необхідна активізація державної підтримки малого та середнього підприємництва. У цих цілях необхідно:  
-Провести реструктуризацію фінансової системи;  
-Удосконалити інституційні перетворення щодо акумулювання і об'єднанню фінансових ресурсів з метою збільшення ефективності заходів та удосконалення контролю;  
-Розширити та активізувати інформаційне забезпечення про вигідних джерелах фінансування.  
Реалізація програм інвестиційної підтримки МСБ може мати двояке обгрунтування. По-перше, сприяння розвитку малого підприємництва є ефективним засобом вирішення соціальних проблем, перш за все проблеми зайнятості. По-друге, важливість розвитку МСБ з точки зору ефективності використання ресурсів. Кошти, що виділяються МСБ, повинні розглядатися як інвестиції, які принесуть додатковий прибуток.  
На формування і розвиток малого і середнього бізнесу, вибір організаційно-правового статусу особливий вплив робить так званий «податковий клімат», створюваний сукупністю законів та правил, що регламентують сплату податків в ПМР.  
Динаміка розвитку малого і середнього бізнесу і вибору форм господарювання у зв'язку із зміною форм оподаткування фіксує тенденцію його нестійкості, яка проявляється не тільки в низькій величині прибули з-за зміни оподаткування, а й у специфічному життєвому циклі функціонування підприємств малого бізнесу.  
Досвід розвинених країн свідчить про те, що життєвий цикл малих підприємств різний і залежить від багатьох факторів. Одна з головних причин припинення існування малих підприємств - це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність практичного досвіду.  
Те ж саме відбувається в нашій республіці, де, незважаючи на значне число ліквідованих малих і середніх підприємств, кількість новостворених досить велике. Треба зазначити, що ліквідація фірм, що відносяться до малого і середнього бізнесу, не завжди означає їх банкрутство внаслідок недостатності залишаються в розпорядженні фірм коштів з-за високого відсотка вилучення прибутку.  
На мою думку, по-перше, звільнення від оподаткування підприємств малого та середнього бізнесу в умовах перехідної економіки не стимулює розвиток цих форм, а навпаки, гальмує і сприяє консервації підприємств малого і середнього бізнесу без подальшого розширення та розвитку, не кажучи вже про модернізацію та впровадженні нових технологій у виробництво, по-друге, встановлення більш високих ставок буде перешкоджати залученню інвестицій в економіку ПМР і стримувати розвиток малого і середнього бізнесу, а застосування більш низьких ставок негативно позначиться на бюджеті республіки.